Єдиний унікальний номер №333/6227/24
Номер провадження № 2/333/365/25
Іменем України
09 червня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Піха Ю.Р., за участю секретаря судового засідання Гудіна І.О., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав внаслідок військової агресії та окупацією Російською Федерацією частини території України, -
встановив:
До Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав внаслідок військової агресії та окупацією Російською Федерацією частини території України.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що з початку повномасштабного наступу з боку країни-агресора Російської Федерації до моменту виїзду 26.11.2022р. вона проживала зі своїми рідними на території м. Запоріжжя. З початку повномасштабних військових дій, які Російська Федерація розпочала на території України, вона була свідком постійних обстрілів з гармат та ракет по будинках громадян, бачила на яву спалені машини, зруйновані квартири та загиблих громадян міста. Через військову агресію Російської Федерації вона втратила постійну роботу яка їй подобалась та втратила чудовий колектив з яким працювала багато років. В зв'язку з обстрілами підприємство закрилось, тож вона лишилась можливості повноцінно жити та мати повноцінне лікування і харчування, від чого мала приниження честі та гідності, душевних страждань щодо неї самої та членів її родини. Щоб зберегти своє життя та життя своїх дітей та внуків прийшлось покинути рідне місто та шукати захисток подалі від великих обстрілів. При евакуації з міста знову попали під мінометний обстріл де також був перенесений стрес. Після перенесених множинних моральних страждань в надії знайти менш обстрілювану територію та збереження життя вимушена була покинути сильно обстрілювану територію Запоріжжя, та виїхала до м.Київ де стала на облік згідно довідки від 29.11.2022 за №3002-5002354491 ВПО (Внутрішньо переміщеної особи), залишивши квартиру та все нажите майно за все життя. Залишила рідню, яка не мала можливості виїхати та друзів, улюблену роботу, поховання близьких своїх предків. Після пережитого хворіла, пила серцеві каплі, та й досі їй сняться важкі сни бомбардировок та обстрілів. Нажаль на новому місці також постійні обстріли та сирени і теж приходиться ховатись в укриття, щоб вберегти своє життя. Постійні сирени та обстріли, ховання в бомбосховищах привели до великих множинних фізичних стресів та переживань, від яких вона втратила своє здоров'я, та прийшлось звертатись до спеціалістів, щоб отримати лікування, що підтверджується Консультаційним висновком спеціаліста від 01.04.2024 року, карта амбулаторного хворого за №73523. Оскільки не відчувала покращення здоров'я, вона звернулася повторно до лікаря, підтвердженням якого є документ «Консультаційний висновок спеціаліста» від 05.07.2024 року, карта амбулаторного хворого за №73523. Вже рік і вісім місяців позивач вимушена проживати на іншій території, далеко від дому та звичного побуту та ритму життя.
Далі вказала, що результатом збройної агресії особисто для неї стала втрата належного їй права на проживання, підтримки та надії на повернення додому. До вторгнення Російської Федерації, вона була повноцінним членом суспільства, мала хорошу роботу, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії Російської Федерації проти України була позбавлена таких можливостей. Окупаційними військами були обстріляні будівлі, що призвело до безвладдя в регіоні. Були порушені такі права як право на проживання, право на працю, право на лікування, право на повноцінне харчування, право на відпочинок та пересування в зв'язку з обстрілами та необхідністю постійно ховатись в бомбосховищах. Вона була свідком як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, відсутність світла, зв'язку, телебачення, інтернету, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на її життя.
Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини, вона вимушена була покинути територію Запорізької області та місця реєстрації/ проживання та переселитися до іншого населеного пункту України. Після переїзду їй довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Вонач була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному її стані, психологічному, фізичному в зв'язку з втратою здоров'я, приниження честі та гідності. Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку її прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 p., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії. Крім цього, умови, в яких вона проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для неї спосіб життя. Усе до чого вона прагнула раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що безперечно позначилися на моральному та фізичному стані. Втративши житло, можливість проживати на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми відчуття розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їй моральну шкоду. Вона вимушена витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів майже два роки, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, вона вважає законним обраний спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, і яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно неї.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено її цивільне право, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає їй, як моральної шкоди так і душевних страждань.
Просить суд стягнути з держави Російської Федерації на її користь моральну шкоду у розмірі 2557000 грн. по курсу НБУ при перерахунку на 1 євро на момент подання позову становить 57616 євро, судові витрати покласти на відповідача.
22.07.2024 ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
18.03.2025 ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з?явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена своєчасно та належним чином, надали суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суд не повідомив, у встановлений строк представник відповідача не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши питання судового імунітету в даному випадку, суд дійшов до такого.
У справах з іноземним елементом щодо приватноправових відносин, одним із учасників яких є іноземні держави, акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та в інших випадках, передбачених законами України і міжнародними договорами України, застосовується судовий імунітет.
Позивач визначив відповідачем Російську Федерацію.
У випадку пред'явлення позову до іноземної держави, питання судового імунітету розглядається, зокрема відповідно до статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Крім того, судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службових осіб. Дипломатичний і консульський імунітети регулюються національним законодавством і міжнародними конвенціями: Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, Віденською конвенцією про консульські зносини і факультативними протоколами 1963 року. На відміну від іноземних держав вони підлягають юрисдикції судів України лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорам відповідної держави.
При цьому, рішення про відмову від імунітету може бути прийняте виключно державою, що акредитує, а не дипломатичним представництвом самостійно, в якому здійснює функції дипломатичний агент тобто Урядом цієї держави в особі відповідного зовнішньополітичного відомства.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятий Радою Європи 16.05.1972 (далі конвенція 1972) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 02.12.2004 (далі Конвенція 2004).
Обидві конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету, а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом в суді іншої держави-учасниці.
Так, стаття 11 Конвенції 1972 та стаття 12 Конвенції 2004 передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справ, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Зазначені статті відображають підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну.
Попри те, що Україна не є учасницею жодної із вищенаведених конвенцій, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14.03.2013 року у справі «Олєйніков проти Російської Федерації» вказав, що положення Конвенції 2004 підлягають застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її.
Вищезазначене також було враховано Верховним Судом у своїй постанові від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, якою суд обґрунтував свою правову позицію про відсутність у РФ судового імунітету.
Отже, судовий імунітет не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України.
Також, Верховний Суд у своєму рішенні від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 зазначив, що починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні РФ запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку із вчиненням збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності України.
Виклик відповідача у справі держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, здійснювався шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України на сайті Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
З огляду на викладене, керуючись ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів та відповідно до ст. 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
Згідно п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положеннями статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копію паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим 22.02.2002 Комунарським РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області.
Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки № 3002-5002354491 від 29.11.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ.
Міністерством розвитку громад та територій України 28.02.2025 наказом № 376 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Відповідно до пункту 1.3 розділу І зазначеного переліку, м. Запоріжжя віднесене до території можливих бойових дій.
Загальновідомим є факт того, що м. Запоріжжя перебуває під загрозою ракетно-бомбових ударів з боку Російської Федерації, оголошуються досить часті повітряні тривоги.
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди РФ.
Таким чином, РФ є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia); Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 року у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia); рішення у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 року у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia).
З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
За положеннями ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
В рішенні Суду зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
Загальновідомим, та таким, що не потребує доказування, є факт, що 24.02.2022 почалось повномасштабне російське збройне вторгнення в Україну і триває до теперішнього часу.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач звертається за лікуванням до лікарів з діагнозами неінфекційний гастроентерит та коліт, хронічний коліт в стадії загострення з послабленням стільця з вираженим больовим синдромом Дивертикульоз кишківника, гастродуоденіт в стадії загострення, астено-невротичний синдром. Однак після пройденого лікування, стан позивачки не покращився, тому вона була направлена гастроентерологом до психіатра, який встановив, змішаний тривожний та депресивний розлад.
В доповнення до позовної заяви, позивачкою надано консультаційний висновок спеціаліста лікаря-психіатра від 18.07.2024 та зазначено, що вказаний стан було встановлено в результаті комплексного обстеження та є наслідком постійного стресу, викликаного військовими діями, які вона переживає щодня. Її моральні страждання проявляються у вигляді безсоння, болях у м'язах, надмірно швидкою стомлюваністю, відчутті безвиході та безпорадності через невизначеність майбутнього. Депресивних станів, які супроводжуються зниженням настрою, апатією та втратою інтересу до звичних справ, постійної тривоги та страху за життя близьких. Ці переживання не лише завдали хй моральної шкоди, але й призвели до погіршення здоров'я, що вимагає тривалого лікування та психологічної підтримки.
За вказаних обставин суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між її захворюванням та душевними стражданнями які виникли в результаті агресії Російської Федерації (яка розпочалась з 2014 року, а в 2022 році переросла в повномасштабне вторгнення країни агресора на територію України та продовжується до теперішнього часу).
Суд також бере до уваги та вважає доведеним факт того, що позивач зазнала моральної шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до її душевних страждань, принижень, стресів та побоювань за свою безпеку, внаслідок чого були порушені її нормальні життєві зв'язки та погіршились відносини з оточуючими людьми, вона вживала додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Часті повітряні тривоги, які лунають до теперішнього часу щоденно, необхідність постійно перебувати в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури та житлових будинків завдають позивачу душевні страждання, що не дають можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії російської федерації проти України, вимушена була змінити звичний уклад свого життя, вона зазнає безперервного, невгамовного душевного болю та страждань, втрати душевного спокою.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність позов задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду - 2 557 000 грн.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.
Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Позивачем заявлено позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, визначеної у грошовому вимірі. Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.11.2018 року по справі № 761/11472/15-ц, така вимога відноситься до вимог майнового характеру, а отже судовий збір стягується як за вимогу майнового характеру - в розмірі 1% від ціни позову, але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 15 140,00 грн.
Керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав внаслідок військової агресії та окупацією Російською Федерацією частини території України - задовольнити.
Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 2 557 000 грн. (два мільйони п'ятсот п'ятдесят сім тисяч гривень 00 коп.)
Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 15140 грн. (п'ятнадцять тисяч сто сорок.)
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суддя: Ю.Р.Піх