Справа №333/1825/25
Провадження №2/333/2264/25
10 червня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:
судді Круглікової А.В.,
за участю секретаря судового засідання Майсака А.О.,
представника позивача Косякової З.М.,
свідка ОСОБА_1 ,
свідка ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
до відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
28.02.2025 ОСОБА_3 , в особі представника, адвоката Косякової Зої Миколаївни, звернувся до суду з позовом доОСОБА_4 про визнанняособи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову зазначає, що квартира АДРЕСА_3 , перебуває у комунальній власності. На підставі ордеру на житлове приміщення № 1864 від 18.05.1990, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Запоріжжя ОСОБА_5 на сім'ю з 3 осіб ( ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_3 ) надано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . На день звернення до суду в спірній квартирі зареєстровані дві особи: позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 , яка не проживає в квартирі з 2012 року, оскільки уклала шлюб в грудні 2012 року та з цього часу проживає з чоловіком за адресою: селище Балабине, Запорізький район, Запорізька область.
В квартирі АДРЕСА_3 , відсутні будь - які речі, які б належали відповідачці. ОСОБА_4 не сплачує комунальні послуги за користування квартирою.
Реєстрація відповідачки у спірній квартирі чинить позивачу перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні власністю. З цих підстав, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
В судовому засіданні представник позивача, адвокат Косякова З.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.
Свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 підтвердили, що ОСОБА_4 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , більше як 10 років.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце проведення засідання була повідомлена своєчасно та належним чином, надала суду заяву, в якій позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов'як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Частиною 4 ст. 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Судом встановлено, що згідно ордеру на житлове приміщення №1864 від 18.05.1990, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Запоріжжя ОСОБА_5 на сім'ю з 3 осіб ( ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_3 ) надано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.4)
В своїй позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що реєстрація відповідачки у квартирі чинить позивачу перешкоди у користуванні вказаною квартирою.
Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору (ч. 1). До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Нормами ст. 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» передбачено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відряджені, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Із змісту позовної заяви слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживає з грудня 2012 року, особистих речей не має, квартирою не цікавиться, комунальні послуги не сплачує.
Факт не проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується актом про не проживання від 26.02.2025 (а.с. 5) та показами свідків.
Доказів протилежного матеріали справи №333/1825/25 не містять та відповідачем не надано.
Судом не беруться до уваги надані ОСОБА_4 докази, оскільки не підтверджують факт порушення її прав чи здійснення перешкод в користуванні квартирою станом на час звернення з позовом до суду.
З огляду на викладене, розглянувши позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у справі доказами, а тому підлягають задоволенню судом.
Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273-274, 279 ЦПК України суд,
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя А.В.Круглікова