09 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/957/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України (далі - Міністерство, скаржник)
на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025
у справі за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл»
про стягнення 10 056 513,09 грн неустойки за договором купівлі-продажу,
Міністерство 18.05.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 (повний текст постанови складено 30.04.2025) у справі №902/957/24 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» на користь Міністерства оборони України штрафні санкції за порушення умов Договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби від 29.09.2023 №286/3/23/383 у розмірі - 10 056 513,09 грн, з яких 1 426 458,81 грн - пені, 1 758 554,28 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 6 871 500 грн штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору. Крім того, скаржник у прохальній частині касаційної скарги, просить відстрочити сплату судового збору до вирішення цієї касаційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №902/957/24 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
Верховний Суд щодо перевірки касаційного оскарження на дотримання вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходить з того, що у прохальній частин касаційної скарги скаржник виклав вимоги до Суду, зокрема:
« 2. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовільнити. Рішення Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №902/957/24 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» на користь Міністерства оборони України штрафні санкції за порушення умов Договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби від 29.09.2023 №286/3/23/383 у розмірі - 10 056 513,09 грн, з яких 1 426 458,81 грн - пені, 1 758 554,28 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 6 871 500 грн штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору».
Водночас відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено: судові рішення, що оскаржуються; вимоги особи, яка подає скаргу.
У статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1- 6 частини першої цієї статті.
Аналіз положень статті 308 ГПК України дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію про те, які судові рішення оскаржуються, їх межі оскарження і які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.
Проте, зі змісту касаційної скарги за наведеного вище її викладу неможливо встановити дійсне волевиявлення скаржника щодо обраних ним вимог до Суду щодо оскарження судових рішень відповідно до приписів статті 309 ГК України. Верховний Суд виходить з того, що вільне волевиявлення щодо обрання предмету оскарження, меж оскарження, підстав та вимог є практичною реалізацією скаржником принципу диспозитивності.
Правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на скаржника. Касаційна скарга не містить однозначної інформації у відповідності до приписів статті 309 ГПК України меж оскарження судових рішень у цій справі та вимог. За таких міркувань Суд звертає увагу скаржника на необхідність уточнення прохальної частини касаційної скарги з урахуванням наведених вище вимог щодо оскарження судових рішень у цій справі.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У поданій касаційній скарзі Міністерство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права (стаття 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 07.12.2023 у справі №910/10469/22, від 21.12.2018 у справі №908/7/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 24.05.2022 у справі №910/10675/21.
З огляду на викладене касаційна скарга Міністерства подана із додержанням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України. Отже, не є очевидно не прийнятною за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У підпункті 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024» (на момент подання позову) прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року визначений у розмірі 3 028 грн.
У поданій касаційній скарзі Міністерство:
- у розділі 1. «Судові рішення, що оскаржуються» вказує, що:
«Оскаржується рішення Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №902/957/24 за позовом Міністерства оборони України (далі Міноборони, позивач, скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» (далі Товариство, відповідач) про стягнення 10 056 513,09 грн неустойки за договором купівлі-продажу в частині відмови у стягненні 713 229,40 грн - пені, 879 277,14 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 687 1500,00 грн - штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору.
Суд першої інстанції зменшив розмір пені і штрафу на 50% та відмовив в частині стягнення штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору. Суд апеляційної інстанції - апеляційну скаргу Міноборони залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін»;
- у прохальній частині касаційної скарги просить:
« 2. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовільнити. Рішення Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №902/957/24 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» на користь Міністерства оборони України штрафні санкції за порушення умов Договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби від 29.09.2023 №286/3/23/383 у розмірі - 10 056 513,09 грн, з яких 1 426 458,81 грн - пені, 1 758 554,28 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 6 871 500 грн штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору».
Як вбачається зі змісту судових рішень з цієї справи, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Міністерство звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» (далі - ТОВ «Трейд лайнс рітейл») 1 0056 513,09 грн, нарахованої з посиланням на неналежне виконання відповідачем взятих зобов'язань за умовами укладеного між сторонами договору «про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України)» №286/3/23/383 від 29.09.2023 в частині своєчасної поставки товару, а саме: 1 426 458,81 грн - пені, 1 758 554,28 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 6 871 500,00 грн - штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 14.02.2025 у справі №902/957/24, залишеним без змін Північно-західним апеляційним господарським судом поставною від 28.04.2025, зокрема, позов у справі №902/957/24 задовольнив частково. Стягнув з ТОВ «Трейд лайнс рітейл» на користь Міністерства 713 229,41 грн - пені, 879 277,14 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 47 775,20 грн витрат зі сплати судового збору. В позові в частині стягнення 713 229,40 грн - пені та 879 277,14 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 6 871 500,00 грн - штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору відмовив.
Отже, з урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що сплата судового збору залежить від вимог скаржника та предмету оскарження, ураховуючи оскарження Міністерством судових рішень в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 713 229,40 грн - пені та 879 277,14 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 6 871 500,00 грн - штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору, а всього 8 464 006,54 грн, а тому при поданні касаційної скарги в електронній формі через Електронний суд, ураховуючи вимоги майнового характеру, скаржник мав сплати судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8, у сумі 203 136,16 грн (8 464 006,54 грн вимоги майнового характеру х 1,5% х 200% х 0,8).
Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Натомість скаржник у клопотанні викладеного в касаційній скарзі просить відстрочити сплату судового збору до вирішення цієї касаційної скарги, яке мотивовано тим, що для оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №902/957/24 було подано відповідну заявку про сплату судового збору. Після надходження доказів сплати судового збору, вони невідкладно будуть надані до Верховного Суду Касаційного господарського суду для їх долучення до матеріалів справи.
Дослідивши вказане клопотання, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Зі статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що:
1) законодавець, застосував конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначивши, що питання, зокрема, щодо звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення;
2) умови застосування диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 висловлена наступна правова позиція:
у пункті 39 «Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена»;
у пункті 41 «Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним».
Водночас відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. (Пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №906/308/20).
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, Міністерство звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Трейд лайнс рітейл» 10 056 513,09 грн, нарахованої з посиланням на неналежне виконання відповідачем взятих зобов'язань за умовами укладеного між сторонами договору «про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України)» №286/3/23/383 від 29.09.2023 в частині своєчасної поставки товару, а саме: 1 426 458,81 грн - пені, 1 758 554,28 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 6 871 500,00 грн - штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язань по договору.
Отже, предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, а є стягнення коштів.
Верховний Суд зазначає, що за приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
Верховний Суд виходить з того, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Касаційний господарський суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке саме собою є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Отже, Верховний Суд висновує, що судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд.
Верховний Суд наголошує, що право застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» у контексті розстрочки, відстрочки та звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб Велика Палата Верховного Суду висловлювалася послідовно і неодноразово.
Верховний Суд звертає увагу на пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 «При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю».
Верховним Судом посилання скаржника про відстрочення сплати судового збору, що для оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №902/957/24 було подано відповідну заявку про сплату судового збору, тоді як після надходження доказів сплати судового збору, вони невідкладно будуть надані до Верховного Суду для їх долучення до матеріалів справи відхиляються з огляду на статтю 7 ГПК України, в силу якої правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин, ця справа за предметом позову не є про захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, заявник є юридичною особою, а дія умов частин першої, другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не розповсюджується саме на юридичних осіб, а тому не може бути умовою для звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, адже не базується на статті 8 Закону України «Про судовий збір» та правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо її застосування, ураховуючи суб'єктний склад сторін і характер спірних правовідносин, а наведені аргументи в цьому контексті не будуть умовою, яка є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати щодо юридичних осіб.
З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Міністерства про відстрочення сплати судового збору, оскільки обставина, наведена скаржником у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, не передбачена Законом України «Про судовий збір» для такого відстрочення сплати судового збору, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, предметом спору у цій справі є стягнення коштів за договором, а наведений аргумент в цьому контексті не є умовою, яка є підставою для відстрочення сплати судового збору щодо юридичних осіб, не узгоджується зі статтею 7 ГПК України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Також Суд відзначає, що до клопотання про відстрочення сплати судового збору не долучено жодних документів, які згідно з приписами статей 74, 76, 77, 78 ГПК України можуть бути належними, допустимими та достовірними доказами підтвердження у відповідача підстав для відстрочення сплати судового збору за Законом України «Про судовий збір».
За таких обставин, враховуючи положення статті 129 Конституції України, за якою основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також зважаючи на імперативний зміст статті 8 Закону України «Про судовий збір», вказане клопотання про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає та Суд у клопотанні скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №902/957/24 відмовляє.
Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити.
З огляду на викладене касаційна скарга Міністерства підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного вище недоліку шляхом надання:
- касаційної скарги в новій редакції та у відповідності до статті 309 ГПК України уточнити, межі перегляду судових рішень, що оскаржуються скаржником та вимоги щодо їх оскарження;
- документа на підтвердження сплати судового збору за касаційну скаргу, ураховуючи майновий характер вимог, у сумі 203 136,16 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті «Судова влада України» та є актуальними на час вчинення дії.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи, ураховуючи статтю 291 ГПК України відповідно до якої особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку або не в повному обсязі усунення недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України, з огляду на зазначене вище.
Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №902/957/24 - залишити без руху.
2. Надати Міністерству оборони України строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему Електронний суд або поштою на адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Міністерству оборони України, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
4. Верховний Суд звертає увагу, що із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова