Справа № 309/564/25
Провадження № 2/309/184/25
05 червня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Орос Я.В.
секретаря судового засідання Калинич Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гаврилець Микола Богданович, до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя в частині поділу та визнання особистою приватною власністю,
ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Гаврилець М. Б. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя в частині поділу та визнання особистою приватною власністю.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 15.12.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладено договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С.І. зареєстровано в реєстрі за №12111.
За умовами вказаного договору серед іншого здійснено поділ майна, набутого сторонами у період шлюбу, зареєстрованого 04 червня 2011 року по цей час, що підтверджується Свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим відділом ДРАДСу Хустського РУЮ Закарпатської області 04 червня 2011 року, а саме: ч.3 п.2 договору житловий будинок, на три житлові кімнати, житловою площею 52,6 п'ятдесят дві цілі шість десятих) кв.м., загальною площею 99,4 (дев'яносто дев'ять цілих чотири десятих) кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), яка належить ОСОБА_2 , на підставі Договору купівлі - продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О, від 09 листопада 2016 року, за реєстровим № 2768, державну реєстрацію якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О., від "09" листопада 2016 року, номер запису про право власності: 17363302, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1080542221108; ч.4 п.2 договору - земельна ділянка, площею 0,0804 га, кадастровий номер: 2110800000:01:012:0101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О, від 09 листопада 2016 року, за реєстровим №2772, державну реєстрацію якої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О., від "09" листопада 2016 року, номер запису про право власності: 17364201, реєстраційний об'єкта нерухомого майна: 1080594721108.
Разом з тим, посвідчуючи оскаржуваний договір відповідачем невірно подано документи стосовно призначення нерухомого майна та цільове призначення земельної ділянки, оскільки у 2017 році відповідачем розпочато виконання будівельних робіт по реконструкції існуючого житлового будинку під магазин непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_2 . В результаті чого, реконструкції площа будівлі становить 540,32 кв.м. .
27.07.2022 року виготовлено на ім'я відповідача технічний паспорт на будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно відомостей зазначених у ньому код ДКБС:1230.1 торгові центри, універмаги, магазини, вид будівництва: реконструкція, дата початку будівництва-18.05.2017 року, завершення будівництва-27.07.2022 року, загальна площа-531.1 кв.м.
Вказаний магазин знаходиться на земельній ділянці цільове призначення , якої до початку реконструкції 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присади ділянка) площа - 0.0804 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2110800000:01:012:0101, підстава виникнення права власності Договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О., від 09 листопада 2016 року, за реєстровим №2772.
Тобто, укладаючи договір від 15.12.2023 року та зазначаючи предметом договору серед іншого нерухоме майно: житловий будинок, що находиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 99.4 кв.м., та земельну ділянку площею 0.0804 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3 . кадастровий номер: 2110800000:01:012:0101 такий не міг бути укладений, у зв'язку з тим, що істотні умови не відповідають чинному законодавству, зокрема предмет договору має інші характеристики ніж зазначені в договорі.
Після укладення оскаржуваного договору особистою приватною власністю позивача є: житловий будинок, що находиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 99.4 кв.м. житловою площею 52.6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1080542221108, номер об'єкта: 25903586, номер відомостей про речове право: 52972806, право власності зареєстровано 15.12.2023 року. Земельна ділянка кадастровий номер: 2110800000:01:012:0101, площею 0.0804 га, розташована адресою: АДРЕСА_2 номер об'єкта нерухомого майна: 1080594721108, номер відомості про речове право: 52972845, право власності зареєстровано 15.12.2023 року.
По суті за позивачем станом на сьогоднішній день зареєстровано право власності на неіснуючі об'єкти та за наявності оскаржуваного договору позивач позбавлена можливості зареєструвати право власності на громадський будинок та земельну ділянку, на якій він розташований та використовувати об'єкти за призначенням і фактично за умовами оскаржуваного договору такі мали стати особистою приватною власністю позивача. Крім того, за наявності документів на громадський будинок, які наявні у відповідача такі дають йому можливість зареєструвати право власності одноособово за собою, хоча сторони домовилися, що вказане майно має перейти у власність позивача.
Враховуючи вказане, позивач розцінює дії відповідача стосовно укладення оскаржуваного договору як введення в обман, та розуміється як умисне введення в оману сторону правочину його контрагентом, щодо обставини, які мають істотне значення. Тобто у даному випадку наявний умисел з боку відповідача, який точно знаючи про те, що характеристики об'єктів не відповідають дійсним і про те, що позивач, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, на невигідних для неї обставинах, однак відповідач спрямував свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман стосується обставин, які мають істотне значення, а саме: предмет договору тобто істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність та можливість використання за цільовим призначенням.
У своєму позові позивач покликаючись на ст.ст. 215, 230 ЦК України просить суд визнати недійсним договір про поділ майна подружжя укладений 15.12.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь Сергієм Івановичем (реєстровий номер 12111 в частині поділу та визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 житлового будинку, на три житлові кімнати, житловою площею 52,6 п'ятдесят дві цілі шість десятих) кв.м., загальною площею 99,4 (дев'яносто дев'ять цілих чотири десятих) кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки, площею 0,0804 га, кадастровий номер: 2110800000:01:012:0101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гаврилець М.Б. не з'явилися надіславши суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився надіславши суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі , не заперечує проти ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.
В судове засідання приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округ Чіжмарь С.І. не з'явився, надіславши на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вирішення даного питання залишив на розсуд суду.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Що стосується визнання відповідачем позову, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи. Проте, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону (наприклад, відповідач визнає безпідставний позов) або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (наприклад, малолітніх або недієздатних), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (такий висновок сформулював Верховний Суд у постановах від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16).
Суд вважає, що не досліджуючи інших обставин у цій справі, суд позбавлений можливості достеменно встановити обставини, які вказують на відсутність порушення закону або прав, інтересів інших осіб, а тому, враховуючи, що повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, приходить до висновку, що у прийнятті визнання відповідачем позову слід відмовити.
В судовому засіданні встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 4 червня 2011 року
15.12.2023 року між сторонами укладено договір про поділ спільного майна подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С.І. та зареєстровано в реєстрі за № 12111 .
Відповідно до договору здійснено поділ майна, набутого сторонами у період шлюбу. У власність позивача ОСОБА_1 , відповідно до оскаржуваного договору, переходить житловий будинок, на три житлові кімнати, житловою площею 52,6 кв.м., загальною площею 99,4 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 , який належить відповідачу ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку, який посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О, 09 листопада 2016 року, за реєстровим № 2768. Також, відповідно до договору , у власність позивача переходить і земельна ділянка, площею 0,0804 га, кадастровий номер: 2110800000:01:012:0101, яка розташована в АДРЕСА_1 та належить відповідачу ОСОБА_2 , на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О, від 09 листопада 2016 року, за реєстровим №2772.
У своєму позові позивач стверджує, що відповідач подав нотаріусу неправдиві документи стосовно призначення нерухомого майна та цільове призначення земельної ділянки, оскільки у 2017 році ним розпочато виконання будівельних робіт по реконструкції існуючого житлового будинку під магазин непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_2 . В результаті реконструкції площа будівлі становить 540,32 кв. м.
Позивач розцінює дії відповідача стосовно укладення оскаржуваного договору як введення в обман, та розуміє, як умисне введення її в оману відповідачем , щодо обставини, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Вирішуючи цивільний спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Спосіб захисту - це матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постанові від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
З досліджених матеріалів справи вбачається дійсним той факт, що відповідачем 18.05.2017 р. подано декларацію про початок будівельних робіт « Реконструкція існуючого житлового будинку під магазин непродовольчих товарів» та виготовлено технічний паспорт. Однак, матеріали справи не містять жодних документів, які б свідчили про введення у встановленому законом порядку в експлуатацію вказаного об'єкту нерухомого майна та зміни цільового використання земельної ділянки під ним.
У своєму позові позивач вказує, що за наявності оскаржуваного договору позивач позбавлена можливості зареєструвати право власності на громадський будинок та земельну ділянку, на якій він розташований та використовувати об'єкти за призначенням і фактично за умовами оскаржуваного договору такі мали стати особистою приватною власністю позивача.
Однак з даними твердженнями суд погодитись не може, оскільки відповідно до відповідей № 1355151 та № 1355253 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 07.05.2025 р. за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок на три житлові кімнати загальною площею 99,4 кв.м , житловою площею 52.6 кв.м. в АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0804 га. за вказаною вище адресою.
Відповідно до ст.. 78 ч.2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. ч.1, 6, ст.. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд зазначає, що рішення про задоволення позову може бути прийняте лише за умови його правомірності, обґрунтованості та доведеності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Рішення суду повинно ґрунтуватись на доказах, досліджених при розгляді справи, а не на припущеннях, які на думку осіб, що беруть участь у справі доводять пред'явлені вимоги.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Гаврилець Микола Богданович до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя в частині поділу та визнання особистою приватною власністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Хустський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 10 червня 2025 р.
Суддя Хустського
районного суду: Орос Я.В.