вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"10" червня 2025 р. Справа №918/798/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали заяви про ухвалення додаткового рішення
у справі за позовом: Рівненської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс"
про: внесення змін до договору
секретар судового засідання: С.Коваль
представники сторін у судове засідання не з'явились
Рівненська міська рада звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" про внесення змін до договору оренди землі від 14 серпня 2006 року.
Згодом позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.
Ухвалою від 13 травня 2025 року позов Рівненської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" про внесення змін до договору суд залишив без розгляду.
Відповідач звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, у відповідності до якого заявник просить суд стягнути з позивача 8 000,00 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Ухвалою від 2 червня 2025 року суд прийняв вказану заяву до розгляду у судовому засіданні, призначивши її розгляд на 10 червня 2025 року.
У судове засідання представники сторін не з'явились.
Розглянувши подану заяву, суд встановив наступне.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Відповідно до статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
З огляду на наведені процесуальні норми сторона має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
У своєму відзиві на позов відповідач вказав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складає 8 000,00 грн.
Положеннями частини восьмої статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
В якості доказів понесення судових витрат заявником надано суду довіреність, договір про надання адвокатських послуг від 14 травня 2019 року, предметне завдання від 3 вересня 2024 року, рахунок від 14 травня 2025 року, акт приймання - передачі наданих послуг від 14 травня 2025 року.
Суд установив, що подана заявником заява відповідає вимогам закону.
Договір про надання правової допомоги від 14 травня 2019 року укладений між Товариством обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" та Адвокатським бюро "Віталія Грабовського", відповідно до предмету якого клієнт доручає а бюро приймає на себе зобов'язання надавати адвокатські послуги (правничу допомогу) в обсязі і на умовах, визначених договором та предметним завданням, кожне з яких являється невід'ємною частиною договору. Клієнт зобов'язується прийняти надані послуги, а також своєчасно їх оплатити в порядку, в строки та в розмірі, передбачені договором та відповідному предметному завданні.
У предметному завданні визначено, що послуги надаються під час розгляду справи №918/798/24. Вартість послуг складає 8 000,00 грн, які сплачуються у п'ятиденний строк з моменту підписання акту приймання - передачі наданих послуг.
З акту здачі-приймання наданих послуг до договору про надання адвокатських послуг (правничої допомоги) від 14 травня 2019 року, слідує, що АБ "Віталія Грабовського" виконані та клієнтом прийняті юридичні роботи та послуги. Акт складений та підписаний 14 травня 2025 року.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Разом з тим, у статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.
Відповідно до положень частини п'ятої та шостої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Отже, відповідно до приписів частини п'ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України.
У разі залишення позову без розгляду у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і надалі у зв'язку із закриттям провадження у справі.
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.
Схожа правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 910/16777/20.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід було довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20).
Суд установив, що предметом спору у даній справі було внесення змін до договору оренди землі від 14 серпня 2006 року, а саме внесення змін до пункту 4, договору щодо зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 5610100000:01:012:0074, а також до пункту 8 щодо розміру орендної плати.
Як слідує з матеріалів справи, у жовтні 2024 року відповідач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області щодо застосування коефіцієнту місця розташування земельної ділянки за кадастровим номером 5610100000:01:012:0074, визнання протиправним та скасування витягу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області з технічної документації про нормативно грошову оцінку вказаної земельної ділянки.
Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 року у справі №460/11457/24 вирішено:
"Визнати протиправними дії Головного Управління Держгеокадастру у Рівненській області щодо незастосування у витязі №НВ-9907331732024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформованому 22.01.2024 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5610100000:01:012:0073 локального коефіцієнта за локальним (інженерно-інфраструктурним) фактором: "не забезпечена централізованим теплопостачанням - 0,95".
Визнати протиправним і скасувати витяг № НВ-9907331732024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформований 22.01.2024 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5610100000:01:012:0073.
Визнати протиправними дії Головного Управління Держгеокадастру у Рівненській області щодо незастосування у витязі №НВ-9907321702024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформованому 22.01.2024 у щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5610100000:01:012:0074 локальних коефіцієнтів за локальними (інженерно-інфраструктурними) факторами: "не забезпечена централізованим водопостачанням - 0,95", "не забезпечена централізованим водовідведенням - 0,95", "не забезпечена централізованим теплопостачанням - 0,95", "не забезпечена централізованим газопостачанням - 0,95".
Визнати протиправним і скасувати витяг № НВ-9907321702024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформований 22.01.2024 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5610100000:01:012:0074.
Визнати протиправними дії Головного Управління Держгеокадастру у Рівненській області щодо незастосування у витязі №НВ-5600068092024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформованому 22.01.2024 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5610100000:01:012:0112 локальних коефіцієнтів за локальними (інженерно-інфраструктурними) факторами: "не забезпечена централізованим водопостачанням - 0,95", "не забезпечена централізованим водовідведенням - 0,95", "не забезпечена централізованим теплопостачанням - 0,95", "не забезпечена централізованим газопостачанням - 0,95".
Визнати протиправним і скасувати витяг № НВ-5600068092024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформований 22.01.2024 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5610100000:01:012:0112".
В обґрунтування підстав для залишення позову без розгляду позивач вказав на скасування витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку на земельну ділянку, який був підставою для звернення та розгляду даної судової справи щодо внесення змін до договору оренди землі.
Таким чином, суд констатує що станом на час пред'явлення позову в уявленні позивача існувала підстава для звернення позову, а саме було затверджено нову нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Затвердження нової грошової оцінки здійснювалося не позивачем, а іншою особою - Головним Управлінням Держгеокадастру у Рівненській області.
Разом з тим після визнання протиправними дій Головного Управління Держгеокадастру у Рівненській області (яке не є стороною у цій справі) та скасування витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, такі підстави для позивача відпали. У зв'язку з цим позивач, реалізуючи свої процесуальні права, подав до суду заяву про залишення позову без розгляду.
Отже позивач вчинив всі необхідні передбачені процесуальним законом дії та подав заяву про залишення позову без розгляду, що у повній мірі відповідає стандартам добросовісної поведінки учасника справи.
Натомість матеріалами справи не підтверджено, а відповідачем не доведено як необґрунтованості дій позивача, так і того, що поданий в цій справі позов був завідомо безпідставним, а позивач протидіяв правильному і швидкому вирішенню справи, зловживаючи своїми процесуальними правами.
Таким чином суд робить висновок, що сам факт залишення позову без розгляду не підтверджує факт необґрунтованості позову та зловживання позивача своїми правами; позивач діяв добросовісно за наявності спору звернувшись позовною заявою, проте після скасування судовим рішенням зміни нормативно грошової оцінки земельної ділянки подав відповідну заяву про залишення позову без розгляду, чим сприяв правильному та швидкому провадженню у справі.
Схожа правова позиція щодо застосування положень статі 130 ГПК України наведена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №910/16777/20.
Оскільки частина 5 статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, то такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
У своїй заяві відповідач серед іншого посилався на правову позицію Верховного Суду наведену у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 902/136/21.
Так, Верховний Суд зазначає, що подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. Тобто самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред'явлення позову до відповідача, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії. Отже, за встановлених у даній справі обставин відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції приписів частини 5 статті 130 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат (постанова ВС від 15 вересня 2021 року у справі № 902/136/21).
Суд звертає увагу заявника, що обставини даної справи та справи №902/136/21 є відмінними, оскільки підстава зокрема якою позивач обґрунтовував позовні вимоги відпала вже після відкриття провадження у справі, з чого можна зробити висновок про відсутність необґрунтованості дій позивача.
Підсумовуючи наведене суд не знаходить підстав для висновку, що звернення позивача з позовом або його інші дії у цій справі були явно необґрунтованими.
Керуючись статтями 126, 129, 130, 234-234, ГПК України, суд -
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Андрій КАЧУР