Справа № 308/7737/25
11 червня 2025 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22025070000000039 від 24.02.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України про накладення арешту на майно,-
Прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22025070000000039 від 24.02.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно.
В обгрунтування вимог клопотання прокурор посилається на те, Слідчим відділом Управління здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 24.02.2025 за № 22025070000000039, за ознаками вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Зокрема, в рамках досудового розслідування встановлено, що у період з 09.11.2023 року по 09.06.2024 року громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець с. Пушкіно, Берегівського р-н, Закарпатської області, (тел. НОМЕР_1 ), через підконтрольний йому персональний профіль в месенджері «Telegram» з використанням id-5155734724 систиматично створює, поширює та популяризує матеріали, що пропагують ідеї «руського миру» і спрямовані на виправдовування та заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, а також глорифікацію її учасників.
Згідно висновку експерта за результатами проведення лінгвістичної експертизи № 11 від 18.04.2025 року у публікаціях, наданих на дослідження розміщених у чаті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та у телеграм-каналі «суфа 1980 18+» користувач « ОСОБА_5 » (телеграм ID - 5155734724), містяться висловлювання, із ознаками ознаками заперечення, виправдовування збройної агресії Російської Федерації проти України та глорифікації (схвалення) осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України.
Прокурор зазначає, що 23.05.2025 року в ході обшуку за місцем проживання громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , було вилучено:
- ноутбук Asus X552M, s/n EBN0CV40986847B CN:9836.
23.05.2025 року, вищезазначений предмет постановою слідчого визнаний, як речовий доказ у зазначеному кримінальному провадженні.
Прокурор зазначає, що вищевказане майно відповідно до статті 98 КПК України є речовим доказом даного кримінального провадження, а тому в органу досудового розслідування виникла необхідність у накладанні арешту на вилучене майно.
На даний час існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вищевказані речі є доказами у кримінальному провадженні, адже вони відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України (вони є матеріальні об'єкти, які могли зберегти на собі сліди злочину, містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження). У зв'язку із цим є необхідність у накладенні арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів.
Позиція сторін :
В судове засідання прокурор не з'явилася. Прокурор подала до суду заяву, згідно якої просила розглянути клопотання без її участі. Окрім того, слідчий подав рапорт, згідно якого зазначив, що ним повідомлено власника майна ОСОБА_4 про розгляд даного клопотання.
Власник майна ОСОБА_4 в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджено рапортом слідчого
ОСОБА_6 відповідності до ст. 172 КПК України неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Згідно ч.4 ст.107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Перевіривши докази, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом УСБУ в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке 24.02.2025 року внесені до ЄРДР за №22025070000000039, попередня правова кваліфікація ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 20.05.2025 року у справі №308/6912/25 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будинковолодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою відшукання, виявлення та вилучення предметів, речей та документів, що мають значення для кримінального провадження, а саме: мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків, комп?ютерів та інших електронних цифрових пристроїв, які дозволяють поширювати матеріали в мережі Інтернет, рукописних записів, документів, графічних зображень, які містять виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікацію її учасників, а також інших речей та предметів, які можуть бути доказами причетності ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вчинення вказаного злочину.
23.05.2025 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено ноутбук Asus X552M, s/n EBN0CV40986847B CN:9836.
Постановою старшого слідчого 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України в Закарпатській області майор юстиції ОСОБА_7 від 23.05.2025 року який здійснює досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні ноутбук Asus X552M, s/n EBN0CV40986847B CN:9836, який було виявлено та вилучено 23.05.2025, під час проведення обшуку, визнано речовим доказом.
Слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 28.05.2025 року у справі №308/7315/25 клопотання старшого слідчого 1 відділення слідчого відділу Управління СБ України в Закарпатській області майора юстиції ОСОБА_7 , погоджене прокурором Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025070000000039, відомості про яке 24.02.2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України повернуто прокурору Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , для усунення недоліків.
Слідчим суддею встановлено, що 29.05.2025 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Згідно ч.2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до частини 1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Таким чином арешт може бути накладено на майно у вигляді речей, документів ( в тому числі цінних паперів , грошей (у будь якій валюті готівкою або безготівковому вигляді), на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права.
Згідно положень ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК).
Застосовуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК слідчий суддя зауважує, що стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого у даній ситуації передбачає ч. 3 ст. 170 КПК, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
При цьому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно ч.10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 11 ст.170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст.173 КПК України).
Щодо відповідності майна ознакам речового доказу
Надаючи оцінку тому чи майно, на яке просить прокурор накласти арешт, відповідає ознакам речового доказу, слідчим суддею ураховуються зміст поняття «речові докази» та обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Так, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (п. п. 1, 2, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК).
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК).
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК)
Застосовуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК слідчий суддя зауважує, що стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого у даній ситуації передбачає ч. 3 ст. 170 КПК, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
Зважаючи на обставини, зазначені у клопотанні та встановлені в ході судового розгляду , слідчий суддя приходить до висновку про наявність достатніх підстав вважати, що на вилученому в ході обшуку ноутбуці, наявні відомості, які можуть бути використані для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
На виконання вимог ч.1 ст.173 КПК України прокурор довів слідчому судді необхідність арешту майна на вилучений в ході проведення обшуку від 23.05.2025 року ноутбук з метою збереження речових доказів та наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України, а тому клопотання підлягає до задоволення.
Метою накладення арешту на це майно, слідчим суддею є забезпечення кримінального провадження у частині збереження речових доказів.
Так, слідчий суддя дійшов висновку, що вилучений ноутбук містить відомості, які можуть бути використані як докази фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Одночасно, слідчий суддя вважає, що прокурором дотримано вимог ст.ст. 170,171 КПК України і в клопотанні прокурора наявне обґрунтування необхідності арешту речей виявлених під час обшуку та конкретизовано підстави та мета накладення на них арешту.
Слідчим суддею встановлено, клопотанням та матеріалами доданими до клопотання доведено, що вилучений в ході обшуку ноутбук, у відповідності до ст. 98 КПК України, має значення у кримінальному провадженні як речовий доказ.
Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Тимчасове накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого слідчий суддя погоджується, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.
Слідчим суддею встановлена безумовна переконливість щодо застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки у разі його не застосуванні може призвести до зникнення та навіть втрати слідів, предметів як речових доказів, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, окрім того вилучення майна проведено згідно встановленої процедури, враховуючи правову підставу для арешту майна та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, наслідки арешту майна для інших осіб, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини та положення ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, при цьому позбавлення цього права відбувається в суворому додержанні як національного, так і міжнародного законів, щоб не призводити до свавілля з боку правоохоронних органів не втручання в право власності, враховує можливість використання його як доказу у даному кримінальному провадженні, оскільки за його допомогою може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з'ясування всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, тому слідчий суддя вважає, що клопотання обґрунтоване й підлягає до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Незастосування арешту майна може призвести до його зникнення, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а тому наявні правові підстави для арешту майна шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування .
За таких обставин слідчий суддя при розгляді даного клопотання вбачає потенційну загрозу та шкоду для кримінального провадження в разі відмови у накладенні арешту та повернення вилученого майна.
Така шкода може виразитись у втраті речового доказу стороною обвинувачення та унеможливить подальше провадження досудового розслідування та встановленню істини у справі, що очевидно переважає над відсутністю в даний час повідомленої підозри винуватій у вчиненні злочинів особі, а також неможливістю власником (володільцем) тимчасово володіти, розпоряджатися та користуватися вказаним майном. Крім того, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потре-би досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, тому підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження слідчий суддя не вбачає.
Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, у тому числі і арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, обов'язковою ж умовою для такого втручання має бути встановлення обставин, які б не допустили до порушення принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Розяснити, що згідно ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Таким чином, клопотання прокурора підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.170-173,309 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22025070000000039 від 24.02.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України про накладення арешту на майно- задовольнити.
Накласти арешт на вилучені 23.05.2025 року в ході проведення обшуку речі, а саме: ноутбук Asus X552M, s/n EBN0CV40986847B CN:9836 - шляхом тимчасового обмеження права на відчуження, користування та розпорядження.
Копію ухвали вручити прокурору, а іншим учасникам направити не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1