адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
05.06.2025 Справа № 917/542/25
за позовною заявою Заступника керівника Полтавської окружної прокуратури, вул.Антона Грицая, 1, м.Полтава, 36000
до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, провулок Підлісний, 6, с.Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область, 38732
ІІІ особа Комунальне підприємство "Турбота" Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 31908713, провулок Підлісний, 6, с.Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область, 38732).
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи: Заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про зобов"язання Новоселівську сільську раду Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21046791, провулок Підлісний, 6, с.Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область, 38732) вжити заходи щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту - Протирадіаційне укриття № 63230, яке розташоване за адресою: вул.Садова,5, с.Божківське, Полтавський район, Полтавська область.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 24.03.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 24.04.2025.
07.04.2025 за вхід. № 4580 від Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області надійшов відзив на позов. відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову.
Так, відповідач зазначає, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави; захисна споруда цивільного захисту - Протирадіаційне укриття № 63230, яке розташоване за адресою: вул. Садова, 5, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область не належить до комунальної власності
10.04.2025 за вхід. № 4835 від Полтавської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив. Прокурор зазначає, що захисна споруда № 63230 є підвальним приміщенням в житловому будинку, яке розташоване за адресою: вул. Садова, 5, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область. Вищезазначений житловий будинок перебуває на балансі Комунального підприємства «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області відповідно до Акту від 01.10.2021. Даний об'єкт нерухомого майна було передано до комунальної власності Надержинщинською сільською радою Полтавського району Полтавської області (яка увійшла в склад Новоселівської територіальної громади) установами БВК - 16, КВК - 29, НВК - 65. Розміщення приміщення в підвалі лише вказує на його місце розташування та жодним чином не впливає на його створення, призначення та існуючий статус як захисної споруди цивільного захисту населення - протирадіаційного укриття.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
Як вказував у позові прокурор, Полтавською окружною прокуратурою Полтавської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави щодо не оформлення Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області права власності на майно (протирадіаційне укриття), що знаходиться в межах її адміністративної території, що впливає на організацію належного утримання та раціонального використання комунального майна, і може призвести до настання тяжких наслідків, зокрема, втрати цього майна.
Так, відповідно до паспорта та облікової картки захисної споруди цивільного захисту ПРУ № 63230 знаходиться за адресою: вул. Садова, 5, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область, загальною площею - 424,9 кв.м., місткість осіб 100 чол. Місце розташування: вбудоване. Дата прийняття в експлуатацію - 1980 рік. Кількість входів 3. Належить КП «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Згідно інформації Виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області наданої до Полтавської окружної прокуратури Полтавської області захисна споруда № 63230 г підвальним приміщенням в житловому будинку, яке розташоване за адресою: вул. Садова, 5, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область.
Вищезазначений житловий будинок перебуває на балансі Комунального підприємства «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області відповідно до Акту від 01.10.2021.
Даний об'єкт нерухомого майна було передано до комунальної власності Надержинщинською сільською радою Полтавського району Полтавської області (яка увійшла в склад Новоселівської територіальної громади) установами БВК - 16, КВК - 29, НВК - 65.
Згідно наданого Виконавчим комітетом Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області переліку державного житлового Фонду, переданого до комунальної власності Надержинщинської сільської ради установами БВК - 16, КВК - 29, НВК - 65 зазначено в т.ч. вул. Садова, 5, 16 кв. ж. б-к, 3,1 1,12, площа підвалу - 373,2 кв.м.
Відповідно до Рішення 13 сесії сьомого скликання Новоселівської сільської ради від 23.06.2020 року «Про реорганізацію Комунального підприємства «Житлово-комунальний комбінат с. Божківське» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області шляхом приєднання до комунального підприємства «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області встановлено, що КГ1 «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ: 31908713) є правонаступником всіх прав та обов'язків КП «ЖКК с. Божківське» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Комісії з реорганізації КП «ЖКК с. Божківське» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області протягом двох місяців з дня прийняття даного рішення, провести повну інвентаризацію всього майна, активів, зобов'язань даного суб'єкта діяльності та скласти передавальний акт і подати його на затвердження Новоселівській сільській раді Полтавського району Полтавської області не пізніше ніж через 2 місяці з дня прийняття даного рішення.
Відповідно до Статуту КП «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, затвердженого вищеназваним Новоселівської сільської ради від 23.06.2020, підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади села Новоселівка Полтавського району Полтавської області відповідно до рішення 21-ої (позачергової) сесії Новоселівської сільської ради 23 скликання від 26.02.2002 (п. 1.2). Засновником Підприємства є Новоселівська сільська рада (п. 1.3). Відповідно до абз. 2 п. 6.1 розділу 6 Статуту, майно Підприємства є комунальною власністю Новоселівської сільської ради і закріплюється за Підприємством на праві повного господарського відання.
Комісія створена відповідно до вищевказаного рішення Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області склала акт прийому - передачі матеріальних цінностей станом на 01.01.2021, де зазначено в т.ч. житловий будинок з тех. паспортом по вул. Садова, 5, балансовою вартістю 1705605,87 грн.
Відповідно до актів оцінки стану готовності вказаної захисної споруди цивільного захисту від 16.03.2022, 20.03.2023, 14.08.2023, 25.10.2023, проведеної за участі спеціаліста з ОП та ЦЗ населення Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Кузьменко О.1., поліцейського офіцера громади СВГ Полтавського РУП Гора 1.В., Головного фах. ВОЗ ЦЗ та НПЗ Полтавського РУ Малюк С.М. Згідно вказаних актів, сховище № 63230 перебуває у комунальній власності, балансоутримувачем с КГІ «Турбота», оцінюється як обмежено готове для використання за призначенням.
Відповідно до висновку актів оперативного огляду об'єкта щодо можливості його використання для укриття населення від 03.06.2023 ПРУ № 63230 - придатне для укриття населення.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не міститься інформації про вказане сховище.
Згідно листа ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» встановлено, що технічна інвентаризація ПРУ 63230, що розташоване за адресою: вул. Садова, 5, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область, не здійснювалась.
Викладене свідчить про те, що право комунальної власності на ПРУ № 63230, яке розташоване за адресою: вул. Садова, 5, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область, належним чином не оформлено Новоселівською сільською радою Полтавського району Полтавської області.
В силу положень ст. 182, ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Обов'язковість державної реєстрації, у тому числі, покликана убезпечити право власності від неправомірних посягань та визначити правовий статус речей об'єктів нерухомого майна.
Несвоєчасне проведення державної реєстрації речових прав може мати наслідком вибуття майна із власності територіальної громади, безпідставне заволодіння ним тощо.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом досліджено всі подані учасниками справи докази.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї ( ч. 8 ст. 80ГПК України).
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках i в порядку, що визначені законом.
Згідно ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону Україні «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення a6o загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює a6o неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевою самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді є порушення aбo загроза порушення інтересів держави. Поняття «інтереси держави» є оціночним, а тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних a6o інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність ix захисту та вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 03.12.2019 у справі
№920/121/19, поняття «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).
Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.
3 наведеного висновується, що інтереси держави спрямовані на забезпечення гарантій державної влади та ефективного функціонування її інститутів та органів задля захисту та реалізації прав і свобод територіальних громад.
Згідно приписів ч.ч.1, 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно приписів статті 25 вищевказаного Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади (ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»).
Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Таким чином, питання визначення, ведення обліку комунального майна та право на розпорядження вказаним майном належить до повноважень органу місцевого самоврядування.
При цьому, як слідує з аналізу зазначених вище норм органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень повинні забезпечувати реалізацію державної політики у сфері володіння, користування і розпорядження об'єктами комунальної власності на відповідній території, у тому числі щодо реєстрації права власності на об'єкти, що знаходяться у їх адміністративних межах.
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. Під час встановлення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, №924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19, від 21.01.2020 у справі №910/2538/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
«Нездійснення захисту» полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста, тощо) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій, тощо) причин. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджатиме такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від
18.01.2023 у справі №488/2807/17. Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
При цьому згідно позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у справі «Менчинська проти Російської Федерації», сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Тобто, позиція європейських інституцій полягає в тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.
Прокурор при здійсненні представництва інтересів держави в суді не вважається альтернативним суб'єктом звернення до суду і не замінює належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Однак, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.
Спосіб захисту інтересів повинен бути ефективним, тобто таким щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади держави. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Так, ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, при наявності порушення інтересів держави та бездіяльності органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме здійснення органами прокуратури представництва інтересів держави.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків, що можуть здійснюватись із місцевих бюджетів належать видатки на управління комунальним майном (п. 14).
Таким чином, відсутність державної реєстрації на майно унеможливлює його належне утримання, оскільки відсутня можливість фінансування за рахунок коштів місцевого бюджету заходів на утримання та реконструкцію вказаного майна, що може призвести до його втрати та носить загрозу для життя та здоров'я жителів громади.
Бездіяльність відповідача сприяє порушенню основних засад державної політики у сфері збереження об'єктів комунальної власності, що у свою чергу є порушенням загальнодержавних інтересів та у відповідності до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов'язок представництва у суді.
Таким чином, окружною прокуратурою встановлено достатні причини та підстави для представництва в суді інтересів держави, оскільки Новоселівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, яка відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», покликана захищати права територіальної громади, а інтереси останньої порушуються внаслідок бездіяльності вказаного органу місцевого самоврядування.
Управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, в межах визначених радою, належить до компетенції Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, однак, незважаючи на викладене, відповідач жодних дій по оформленню права власності на спірний об'єкт не вчинив, не повідомив про вжиті заходи чи об"єктивні обставини, що перешкоджають реєстрації права власності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» процедура державної реєстрації прав починається з прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв.
Разом з тим, Новоселівська сільська рада Полтавського району Полтавської області або уповноважені нею органи до органу реєстрації із заявою щодо проведення державної реєстрації права власності на комунальне майно, не звернулись.
Полтавська окружна прокуратура Полтавської області, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту порушених інтересів держави у сфері комунальної власності, звернулася до суду з позовом про зобов'язання Новоселівської сільської ради вчинити дії щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №63230, яке розташоване за адресою: вул. Садова, 5, с. Божківське, Полтавського району Полтавської області, та реалізує покладені від імені держави повноваження по захисту державних інтересів і відповідно до ч. 5 ст. 53 ГПК України, є позивачем у справі.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина перша).
Відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать: 1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів; 2) протирадіаційне укриття - нсгерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості; 3) швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.
Частиною восьмою статті 32 Кодексу цивільного захисту України визначено, що утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Відповідно до частини дванадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
За приписами ч. 5 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 затверджено «Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку» та «Порядок використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб».
За п. З Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 балапсоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.
Згідно п.п. 9-12 зазначеного Порядку, утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами. У разі використання однієї захисної споруди кількома суб'єктами господарювання вони беруть участь в її утриманні відповідно до договорів, укладених з балансоутримувачем захисної споруди. Балансоутримувач забезпечує утримання захисних споруд, конструкцій і обладнання, а також підтримання їх у стані, необхідному для приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений паспортом захисної споруди, але не більше 12 годин.
Порядок використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб також затверджено вказаною вище постановою КМУ.
Новоселівською сільською радою упродовж більше 4 років після передачі до комунальної власності Надержинщинською сільською радою Полтавського району Полтавської області (яка увійшла в склад Новоселівської територіальної громади) право комунальної власності Новоселівської територіальної громади на вказане протирадіаційне укриття не оформлено та не зареєстровано, що, з урахуванням доданих до позовної заяви доказів, свідчить про ухилення Новоселівської сільської ради від виконання покладених на неї законодавством обов'язків.
За ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).
За абз. 2 п. З ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» власник є заявником щодо здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Таким чином, вжиття заходів до державної реєстрації права комунальної власності на спірне протирадіаційне укриття с обов'язком Новоселівської сільської ради, в особі якої територіальна громада села Новоселівка в силу положень ст. ст. 172, 327 ЦК України, ч. 1 сг. 10, ч. 5 ст. 16, ч. 1,5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», реалізує повноваження власника такого нерухомого майна з метою його належного утримання та використання за цільовим призначенням.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/1 7272/1 5-ц.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України (п. 5 ч. 2) та ч. 2 ст. 20 ГК України визначений такий спосіб захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав як примусове виконання обов'язку в натурі.
Право комунальної власності Новоселівської територіальної громади на захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 63230) не зареєстровано.
Водночас, захисна споруда в силу положень ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України є обмежено оборотоздатною річчю, позаяк не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.
За ч. 1-3 ст. 145 ГК України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону; зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом; правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
Ураховуючи, що спірне нежиле приміщення ПРУ є самостійним об'єктом цивільних відносин, має спеціальний правовий статус та порядок використання, в результаті приватизації квартир багатоквартирного житлового будинку їх мешканцями право спільної сумісної власності на таке приміщення не виникло (ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається» № 26-92 від 31.12.1992, абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» п. «г» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»).
Крім того, відповідно до положень статті 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджу вальні та несуче огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку(сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамсри, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української PCP) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Отож, нежиле приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Так, захисні споруди цивільного стану не набули статусу допоміжного, а є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, у зв'язку з чим в результаті приватизації квартир їх мешканцями право власності останніх на таке приміщення не виникло.
Дані обставини підтверджуються паспортом ПРУ №63230.
Таким чином, навіть у разі коли приміщення фізично є частиною будівлі, що належить на праві спільної власності жителям будинку, таке приміщення може бути окремим самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, а в даному випадку об'єктом цивільного захисту.
Слід зазначити, що передбачена законодавством процедура щодо зняття захисних споруд цивільного захисту з обліку таких споруд не проводилась, а тому протирадіаційне укриття №63230 на даний час не втратили свого статусу.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем жодних заходів щодо оформлення права комунальної власності на ПРУ №63230 не було вжито.
За вказаних обставин, встановлена судом бездіяльність відповідача щодо державної реєстрації права комунальної власності та визначення балансоутримувача захисних споруд призводить до неможливості забезпечити їх належний технічний стан, який дозволяв би привести укриття у готовність до використання за призначенням, що становить небезпеку для життя і здоров'я громадян, особливо в умовах воєнного стану, має наслідком невиконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, порушує інтереси держави (територіальної громади) та встановлені державою гарантії із забезпечення конституційних прав громадян на захист життя і здоров'я.
Статтею 55 Конституції України встановлено право кожного на захист своїх прав і свобод у судовому порядку.
Реалізуючи конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Згідно із ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до приписів ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 924/438/22 дійшла висновку про задоволення позовної вимоги Прокурора щодо зобов'язання міської ради вчинити дії з державної реєстрації права комунальної власності на приміщення протирадіаційного укриття, яке розташоване в багатоквартирному житловому будинку, з метою усунення правової невизначеності статусу об'єктів цивільного захисту та застосування ефективного способу цивільного захисту у спірних правовідносинах, відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
За приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Зобов'язати Новоселівську сільську раду Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ: 21046791, адреса: провулок Підлісний, будинок 6, с. Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область) вжити заходи щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту - Протирадіаційне укриття № 63230, яке розташоване за адресою: вул. Садова, 5, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область.
3. Стягнути з Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ: 21046791, адреса: провулок Підлісний, будинок 6, с. Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7, реєстраційний рахунок № UА 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 3028,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано: 10.06.2025
Суддя Кльопов І.Г.