65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"09" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/10/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.
за участю секретаря судового засідання Джабраїлової В. В.
розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 916/10/25
за позовом: Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації
до відповідачів:
1. Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області
2. Бериславської міської військової адміністрації
3. Бериславської міської ради
про визнання незаконним та скасування наказу, усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку
за участю представників:
від прокуратури: Кущ В. Г.;
від позивача: Яців К. І. /самопредставництво/;
від відповідача 1: Новіков М. М.; /самопредставництво/;
від відповідача 2: не з'явився;
від відповідача 3: не з'явився;
Херсонська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Бериславської міської військової адміністрації, Бериславської міської ради, в якому просить Господарський суд Одеської області:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.11.2020 № 15 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині земельної ділянки площею 15,3564 га кадастровий номер 6520681200:02:001:0783 (далі - оскаржуваний наказ);
- скасувати рішення державного реєстратора Бериславської міської ради Херсонської області Вороніної І. М., індексний номер рішення 56680017 від 18.01.2021 та проведену 12.02.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Бериславської міської ради (код ЄДРПОУ 04059906) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 15,3564 га кадастровий номер 6520681200:02:001:0783, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2081065765206;
- усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 15,3564 га кадастровий номер 6520681200:02:001:0783;
- розподіл судових витрат вирішити в порядку ст. 129 ГПК України та перерахувати їх на користь Херсонської обласної прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка неправомірно перебуває у комунальній власності, оскільки уповноваженим органом в порядку, встановленому законом не вилучалася з державного лісового фонду.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.02.2025 о 15:00, із повідомленням учасників справи та представника прокуратури про підготовче засідання.
10.01.2025 за вх.№750/25 господарський суд одержав відзив ГУ Держгеокадастру у Херсонській області на позов.
15.01.2025 за вх.№1486/25 господарський суд одержав відповідь на відзив.
16.01.2025 господарський суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх№.751/25 від 10.01.2025 у справі № 916/10/25.
21.01.2025 за вх.№2111/25 господарський суд одержав додаткові пояснення прокурора.
22.01.2025 за вх.№2122/25 господарський суд одержав додаткові пояснення Бериславської міської ради.
22.01.2025 господарський суд постановив ухвали, якими задовольнив заяву Херсонської обласної державної адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх.№ 2116/25 від 21.01.2025 та Бериславської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх № 2130/25 від 21.01.2025 у справі № 916/10/25.
У підготовчому засіданні 05.02.2025 за участю прокурора, представників позивача та відповідача 1, постановлено протокольну ухвалу, якою підготовче засідання відкладено на 26.02.2025 о 17:00.
26.02.2025 за вх.№6507/25 господарський суд одержав клопотання Бериславської міської військової адміністрації про долучення документів.
У підготовчому засіданні 26.02.2025 за участю прокурора та представника позивача, судом постановлено протокольну ухвалу, якою задоволено клопотання відповдіача-1 (вх. № 5578/25 від 19.02.2025) та відкладено підготовче засідання на 19.03.2025 о 15:30, із викликом учасників справи у підготовче засідання. Також судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
14.03.2025 за вх.№8427/25 господарський суд одержав додаткові пояснення Бериславської міської військової адміністрації
У підготовчому засіданні 19.03.2025 за участю прокурора та представника позивача, судом постановлено протокольну ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.04.2025 о 15:45, із викликом учасників справи у судове засідання.
16.04.2025 судове засідання не відбулось, через оголошення системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги та ухвалою суду від 17.04.2025 призначено розгляд справи по суті на 14.05.2025.
02.05.2025 за вх.№14158/25 господарський суд одержав клопотання ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про відкладення розгляду справи.
09.05.2025 за вх.№14903/25 господарський суд одержав клопотання Бериславської міської військової адміністрації про проведення розгляду справи без участі останньої.
У судовому засіданні 14.05.2025 за участю прокурора, судом постановлено протокольну ухвалу, якою судове засідання щодо розгляду справи по суті відкладено на 02.06.2025 о 14:00, із викликом учасників справи у судове засідання.
02.06.2025 у судовому засіданні 02.06.2025 за участю прокурора, представника позивача та представника відповідача 1 судом постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву у судовому засіданні до 09.06.2025 о 17:00, із викликом учасників справи у судове засідання.
У судовому засіданні 09.06.2025 за участю прокурора, представника позивача та представника відповідача 1, судом на підставі ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення.
Стислий виклад позиції прокурора
Згідно з наказом відповідача 1 Бериславській міській раді Бериславської територіальної громади Бериславського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3241,3458 га згідно із переліком. До цього переліку увійшла і ділянка площею 15,3564 га з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 (п.21), частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення. Акт приймання-передачі земельних ділянок на підставі наказу №15 від 27.11.2020 складено 01.12.2020.
Відповідно до матеріалів лісовпорядкування ДП “Великоолександрівське ЛМГ» Качкарівське лісництво 2005 та 2015 року та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась.
Віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.
Прокурор стверджує, що прийняттям оскаржуваного наказу Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області розпорядилося земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під виглядом земель сільськогосподарського призначення поза компетенцією, оскільки право на розпорядження спірною земельною ділянкою перебуває в межах повноважень Херсонської обласної державної адміністрації як уповноваженого органу державної влади.
З огляду на порушене право держави та бездіяльність з боку Херсонської обласної державної адміністрації щодо повернення земель лісового фонду до державної власності, прокурор звернувся до суду.
Що стосується доводів відповідача 1 про неправильний та неефективний обраний спосіб захисту, то прокурор, покликаючись на відповідну судову практику Верховного Суду, вважає що заявлений спосіб захисту є ефективним та обраний правильно.
Стислий виклад позиції Херсонської обласної державної адміністрації
Позивач підтримав вимоги прокурора та звернув увагу на такі обставини.
На запит прокуратури позивач повідомив, що звернень про вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, що використовуються ДП “Великокопанівське лісомисливське господарство», зміни їх цільового призначення, а також письмової згоди землекористувача на їх вилучення до адміністрації не надходило.
Листом Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 21 жовтня 2024 року № 15/1-3015-24 з додатками надано копії лісовпорядного планшету № 11 Качкарівського лісництва ДП “Великокопанівське лісомисливське господарство».
Повноваження Херсонської обласної державної адміністрації щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення визначені Земельним кодексом України та Лісовим кодексом України
Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскаржуваного наказу) зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом МіністрівУкраїни.
Оскільки інформація щодо погодження зміни цільового призначення земельної ділянки 6520681200:02:001:0783 Кабінетом Міністрів України в Херсонській обласній Державній (військовій) адміністрації відсутня, то, на переконання позивача, Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області порушено вимоги статей 20, 122, 149 Земельного кодексу України.
Стислий виклад заперечень Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області
Відповідач проти позову заперечив та вказав, що оскаржуваний наказ реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання, за наслідками яких затверджено технічну документацію та передано спірну земельну ділянку до комунальної власності.
На переконанння відповідача 2, оспорювання наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області не призведе до захисту інтересів держави у поверненні певної земельної ділянки до державної власності, тому підстави задоволення цих вимог відсутні. З огляду на викладене, на переконання відповідача, підстави для прийняття нового розпорядження про початок розгляду справи № 60-02/2021 відсутні.
Додатково відповідач 2 звернув увагу, що змінами до Земельного кодексу України, що набули чинності з 27.05.2021, визначено, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області з 27 травня 2021 року не розпоряджається земельною ділянкою, яка зазначена в оскаржуваному наказі.
Щодо вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, то відповідач 1, вказавши, що у такому разі відповідно до абзацу 6 пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру:
- відомості про земельну ділянку набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора;
- відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи;
- зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями;
вимога прокурора про скасування державної реєстрації земельної дялянки не може бути виконана та не може привести до захисту або відновлення порушеного права позивача.
Водночас відповідач 2 також вказав, що відповідно до правового висновку Великої палати Верховного Суду щодо земельних ділянок лісового фонду належним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов.
З урахуванням викладених обставин, відповідач 1 вважає, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Стислий виклад заперечень Бериславської міської військової адміністрації
Відповідач 2 просив відмовити у позові та зауважив, що спірну земельну ділянку сформовано за технічною документацією Херсонської регіональної філії Держаного підприємства «Центр державного земельного кадастру» із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельної ділянки загальною площею 15,3564 га, що розмішена на землях комунальної власності Бериславської міської ради для сільськогосподарського призначення.
Проведення державної реєстрації земельної ділянки здійснено державним реєстратором на підставі документів, наданих заявником та перелік яких встановлено у ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр».
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.11.2020 №15 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано в комунальну власність спірну земельну ділянку.
Стислий виклад заперечень Бериславської міської ради
Відповідач 3 також просив відмовити у позові з підстав, викладених у поясненнях, що є аналогічні за змістом з поясненнями Бериславської міської військової адміністрації
Обставини справи встановлені судом
Згідно з оскаржуваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.11.2020 № 15 та актом приймання-передачі від 01.12.2020 Бериславській міській раді Бериславської територіальної громади Бериславського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3241,3458 га згідно із переліком, у якому зазначені кадастрові номери ділянок, місце їх розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні.
Згідно з додатком до оскаржуваного наказу (п. 21) до складу переданих земель входить земельна ділянка з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 площею 15,3564 га, цільове призначення: 01.13 Для іншого сільськогосподарського призначення.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру 11.12.2019 внесено відомості до ДЗК про формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 площею 15,3564 га. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.02.2021 зареєстровано право власності Бериславської міської ради на земельну ділянку площею 15,3564 га, кадастровий номер 6520681200:02:001:0783, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2081065765206.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності зареєстровано за Бериславською міською радою 18.02.2021, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 56680017.
В Державному земельному кадастрі про право власності та речові права на земельну ділянку міститься така інформація з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783:
- цільове призначення: 01.13 Для іншого сільськогосподарського призначення;
- категорія земель: землі сільськогосподарського призначення;
- форма власності: комунальна;
- площа: 15,3564 га;
- місце розташування: Херсонська область, Бериславський район, Зміївська сільська рада;
- суб'єкт права власності на земельну ділянку: Бериславська міська рада;
- дата державної реєстрації: 12.02.2021;
- номер запису про право (в державному реєстрі прав): 406099;
- орган, що здійснив реєстрацію: Бериславська міська рада Херсонської області.
Згідно з матеріалами справи на запит Херсонської обласної прокуратури від 21.10.2024 № 15/1-6330ВИХ-24 _15/1-3015-24 ВО «Укрдержліспроект» надало відповідь від 05.11.2024 № 04/1303-24, до якої додало фрагменти картографічних матеріалів, що земельна ділянка з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 за даними Публічної кадастрової карти України (шар «Ліси») перебуває в межах земель лісогосподарського призначення та має лісові насадження. За даними геопорталу «Ліси України» земельна ділянка відноситься до 34 кварталу Качкарівського лісництва Великоолександрівського лісомисливського господарства.
Окрім того, з метою встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки Херсонська обласна прокуратура направила на адресу Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства запит від 21.10.2024 № 15/1-6344ВИХ-24 _15/1-3015-24.
У відповідь на вказаний запит Південне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства надало відповідь від 25.11.2024 № 01-11/1063.
Зокрема управління у відповіді вказало, що Указом Президента України від 11.04.2019 № 140/2019 утворено Національний природний парк «Кам'янська Січ» за рахунок Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господодарство (із вилученням) на площі 1817,3 га. Процедура щодо вилучення земель Качкарівського лісництва на даний час не завершена.
Водночас у цій відповіді Південне міжрегіональне управління лісового та мисливське господарство зазначило, що спірна земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 площею 15,3564 га частково накладається на землі кварталу 34 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство», яке на цей час приєднано до ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство», орієнтовна площа накладення становить 2,05 га, що визначена за допомогою Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України.
Також 21.10.2024 Херсонська обласна прокуратура направила на адресу Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» лист за № № 15/1-6330ВИХ-24 _15/1-3015-24 про надання інформації.
25.10.2024 Державне підприємство «Харківська державна лісовпорядна експедиція»
у відповідь на вказаний запит прокуратури надала відповідь за № 722 у якій зазначила, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року межі земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 6520681200:02:001:0024(1) мають частковий перетин з кварталом 34 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 6520681200:02:001:0024(1) з межами земель лісового фонду квартал 34 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство» становить 2,0881 га із загальної площі ділянки 15,3564 га - Додаток 1.
У додатку 1 - схемі розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 відносно земель лісогосподарського призначення ДП «Великоолександрівське ЛГ» (кв. 34 Качкарівського лісництва, згідно матеріалів лісовпорядкування 2015 року) на території Бериславської міської ТГ, Бериславського району Херсонської області) вказано, що площа перетину земельної ділянки (тобто, яка накладається) - 2,0881 га.
Відмінності у кадастрових номерах пов'язані з тим, що для зміни цільового призначення використовуються координати поворотних точок меж земельної ділянки, які і вказуються у такому кадастровому номері.
В порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Херсонська обласна прокуратура 17.12.2024 направила до Херсонської облдержадміністрації лист № 151-7533ВИХ-24_15/1-3015-24, де зазначила про наведені вище обставини та вказала про конкретні порушення законодавства під час передачі в комунальну власність Бериславській міській раді земельної ділянки лісогосподарського призначення, та звернула увагу на необхідність вжиття обласною державною адміністрацією, як розпорядником земель цієї категорії, заходів щодо повернення земельної ділянки.
Розглянувши вказаний лист, Херсонська обласна військова адміністрація 24.12.2024 листом за № 32728-24 повідомила прокуратуру, що звернень щодо вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, що використовуються ДП «Великокопанівське ЛМГ», зміни їх цільового призначення, а також письмової згоди землекористувача на їх вилучення не надходило; право постійного користування земельними ділянками ДП «Великокопанівське ЛМГ» не припинялося, земельні ділянки лісогосподарського призначення не вилучалися, про виявлені факти порушень порядку встановлення та зміни цільового призначення земель Херсонська обласна державна (військова) адміністрація не обізнана.
25.12.2024 за № № 151-7684ВИХ-24_15/1-3015-24 Херсонська обласна прокуратура направила на адресу Херсонської облдержадміністрації лист про те, що першою прийнято рішення про звернення з позовом до суду на захист інтересів держави.
Висновки суду
Щодо повноважень прокурора на звернення до суду
Частиною 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункти 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункти 8.56, 8.57).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом novit curia (“суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окрім іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто, визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України. Наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
З наведеного випливає, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункти 38, 39)).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/7152/24.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що зверненню прокурора з даним позовом передувало, зокрема, відповідне листування з Херсонською обласною державною адміністрацією (Херсонською обласною військовою адміністрацією).
Натомість Херсонська обласна військова адміністрація повідомила, що про виявлені факти порушень порядку встановлення та зміни цільового призначення земель Херсонська обласна державна (військова) адміністрація не обізнана.
25.12.2024 за № № 151-7684ВИХ-24_15/1-3015-24, Херсонська обласна прокуратура направила на адресу Херсонської облдержадміністрації лист про те, що першою прийнято рішення про звернення з позовом до суду на захист інтересів держави.
Беручи до уваги відсутність вжиття заходів з усунення порушень, прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави.
Щодо змісту позовних вимог
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).
Відповідно до змісту ст. 80, 84 Земельного Кодексу України суб'єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 ЗК України).
Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 9 ЛК України передбачено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
Відповідно до п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.
Згідно з п. 4 ст. 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно до п. 5 Розділу VІІІ Прикінцеві положення ЛК України (в редакції станом на час проведення торгів) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
За ст. 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Згідно з ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.
Згідно зі змістом відповідей ВО «Укрдержліспроект» та ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 площею 15,3564 га частково накладається на землі кварталу 34 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство», яке станом на сьогодні приєднано до ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство». Відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року межі земельної ділянки з кадастровим номером 6520681200:02:001:0024(1)(кадастровий номер у Технічній документації з землеустрою, до присвоєння номера 6520681200:02:001:0783 у Державному земельному кадастрі) мають частковий перетин з кварталом 34 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 6520681200:02:001:0024(1) з межами земель лісового фонду квартал 34 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство» становить 2,0881 га із загальної площі ділянки 15,3564 га.
На підставі матеріалів лісовпорядкування ДП “Великоолександрівське ЛМГ» Качкарівське лісництво 2005 та 2015 року та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась.
Згідно з даними Державного земельного кадастру (шари «Лісовий кадастр»/«Ліси») земельна ділянка площею 15,3564 га з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами. Зазначені картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки також підтверджують її взаємне розміщення із землями лісогосподарського призначення.
Віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.
Беручи до уваги викладені обставини, господарський суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, видавши оскаржуваний наказ від 27.11.2020 № 15, розпорядилося земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під видом земель сільськогосподарського призначення поза компетенцією, оскільки повноваженнями на розпорядження земельною ділянкою володіла Херсонська обласна державна адміністрація.
Водночас що стосується обрання прокурором способу захисту, господарський суд зазначає таке.
Прокурор, звертаючись з позовом до суду обрав спосіб захисту - негаторний позов.
Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Тобто, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Водночас варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Подібний висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.
Суд першої інстанції при вирішенні цього спору та правильності обрання прокурором способу захисту вважає за необхідне звернутися до правових висновків касаційного господарського суду, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/1.
У вказаній справі № 446/478/19 розглядалися вимоги Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") до Кам'янка-Бузької міської ради та фізичної особи про визнання недійсним рішення Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011, виданого фізичній особі, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця", частково накладається на земельну ділянку, надану у власність фізичній особі.
У пунктах 78- 81 вказаної постанови від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що: "… усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).
Оскаржуване рішення Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.
Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)]. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони". Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)].
Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 зазначила, що: "… у справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким фізичній особі передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ "Укрзалізниця" має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102- 113 ЦПК України).
У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ "Укрзалізниця", а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним".
Крім того, у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "… віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин справи № 446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ "Укрзалізниця" та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності фізичної особи".
Отже, з урахуванням наведених висновків, беручи до уваги, що ділянка з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 частково накладається на землі державного лісового фонду, господарський суд вважає, що належним способом захисту у даному випадку є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, власником якої є держава.
Господарський суд звертає увагу, що вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.11.2020 № 15 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині земельної ділянки площею 15,3564 га, кадастровий номер 6520681200:02:001:0783, є неефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не поновить порушене право та законний інтерес позивача.
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про відмову у позові в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.11.2020 № 15 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині земельної ділянки площею 15,3564 га, кадастровий номер 6520681200:02:001:0783.
Що стосується інших вимог.
На сьогодні спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6520681200:02:001:0783 зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Бериславською міською радою, а тому держава в особі Херсонської обласної державної адміністрації позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірною земельною ділянкою лісового фонду.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 16.01.2019 у справі №755/9555/18, від 21.08.2019 у справі №805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-п, від 26.02.2020 у справі №287/167/18-ц.
Відповідно до п. п. 1, 2, ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 12.05.2022) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру речових прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на майно, є однією з підстав державної реєстрації права власності на це нерухоме майно (пункт 9 частина 1 статті 27 Закону). Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Великої палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункт 98 постанови Великої палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Відповідно рішення суду про задоволення позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
У постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок (пункт 38), що рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (ст. 387-388 ЦК України) чи у порядку, визначеному для повернення майна особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст. 1222-1225 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Враховуючи викладене, вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора Бериславської міської ради Херсонської області Вороніної І. М., індексний номер рішення 56680017 від 18.01.2021 та проведену 12.02.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Бериславської міської ради (код ЄДРПОУ 04059906) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 15,3564 га кадастровий номер 6520681200:02:001:0783, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2081065765206; є обґрунтованими.
Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.
За наведених обставин, вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 15,3564 га, кадастровий номер 6520681200:02:001:0783, є обґрунтованою.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно п. 3 ч. 5, ч. 9 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
В даному випадку, суд вважає за доцільне звернути увагу на принцип "належного урядування".
Принцип належного урядування не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, Онер'їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128,.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, Тошкуца та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер'їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).
На переконання суду, спір у цій справі виник внаслідок протиправних дій саме Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, оскільки саме оскаржуваний наказ останнього став підставою для незаконного формування та передачі у комунальну власність земельної ділянки.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати у справі зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог покладаються на Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.
Керуючись ст .ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Скасувати рішення державного реєстратора Бериславської міської ради Херсонської області Вороніної І.М. індексний номер рішення 56680017 від 18.01.2021 та проведену 12.02.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Бериславської міської ради (74300, Херсонська обл., Бериславський р-н, місто Берислав, вул. 1 травня, 244, ідентифікаційний код 04059906) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 15,3564 га кадастровий номер 6520681200:02:001:0783, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2081065765206.
3. Усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією (73000, м. Херсон, площа Свободи, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 00022645) права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 15,3564 га кадастровий номер 6520681200:02:001:0783.
4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 69, ідентифікаційний код 39766281) на користь Херсонської обласної прокуратури (73025, Херсонська обл., місто Херсон, вул. Михайлівська, будинок 33, ідентифікаційний код 04851120) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 844, 80 грн.
5. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 11 червня 2025 р.
Суддя Т.Г. Деркач