29 квітня 2025 року Справа № 915/1268/23
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,
представника позивача: Грумінської Д.О.,
представника відповідача: Бортика Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Миколаївської міської ради,
до відповідача: Малого приватного підприємства “Дарви»,
про: зобов'язання усунути перешкодити у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності,-
У серпні 2023 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Малого приватного підприємства “Дарви», в якій просила суд:
- зобов'язати Мале приватне підприємство “Дарви» усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою загальною площею 0,1867 га, кадастровий номер 4810137200:15:031:0018 шляхом знесення об'єкту незавершеного будівництва - виробничо-торговельного центру з процентом готовності 9% по вул.Архітектора Старова, 2а/4, м.Миколаїв;
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за Малим приватним підприємством “Дарви» право власності на об'єкт незавершеного будівництва, який знаходиться за адресою: вул.Архітектора Старова, 2а/4, м.Миколаїв, Миколаївська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144093048101, державна реєстрація від 07.08.2020, запис за №37720416).
В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що за умовами договору оренди земельної ділянки №11055 від 11.11.2015, укладеного між ним та МПП “Дарви», який закінчився 19.10.2019, останній зобов'язаний був розпочати та завершити будівництво об'єкта до закінчення строку дії договору оренди, проте відповідач свої зобов'язання не виконав. Разом з тим, МПП «Дарви» без будь-яких прав на земельну ділянку комунальної форми власності та без будь-яких дозвільних документів на забудову цієї земельної ділянки фактично розпочало будівництво виробничо-торгівельного комплексу та зареєструвало за собою право власності на незавершене будівництво готовністю 9%.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 (суддя Олейняш Е.М.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.09.2024 у даній справі скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.
Скасовуючи судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, також виходив із того, що під час розгляду справи факту самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності встановлено не було, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч.4 ст.376 ЦК України, а тому дійшов висновку, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на об'єкт незавершеного будівництва не є належним способом захисту порушених прав позивача. Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції обставини самочинного будівництва на земельній ділянці позивача не досліджувались та не встановлювались. При цьому суд апеляційної інстанцій, всупереч вимогам процесуального законодавства, обмежившись посиланням на невстановлення факту самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, погодився з висновком суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту. За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту є передчасними, зроблені без урахування правових позицій Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та належного з'ясування обставин справи, всебічної та повної оцінки доводів скаржника та сукупності наявних в матеріалах справи доказів.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 дану справу призначено головуючому судді Мавродієвій М.В.
Ухвалою від 18.11.2025 справу прийнято до провадження суддею Мавродієвою М.В. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 11.12.2024.
У підготовчому засіданні 11.12.2024 судом оголошено перерву до 22.01.2025.
16.01.2025 від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення б/н від 15.01.2025.
Ухвалою суду від 22.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.02.2025.
У судовому засіданні 24.02.2025 судом оголошено перерву до 05.03.2025.
05.03.2025 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.
Ухвалою суду від 05.03.2025 розгляд справи призначено на 25.03.2025.
У судовому засіданні 25.03.2025 судом оголошено перерву до 29.04.2025.
В ході розгляду справи та в судовому засіданні 29.04.2025 представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 29.04.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 29.04.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів №391 від 28.08.1992 «Про дозвіл МП «Дарви» на проектування магазину по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в районі автозаправної станції» дозволено МП «Дарви» проектування магазину по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в районі АЗС.
Листом №05/121 від 13.05.1993 Держуправління Мінприроди України у Миколаївській області погодило наданий робочий проект на будівництво виробничо-торгівельного центру МП «Дарви» в м.Миколаєві по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова, розроблений фірмою «Орхідея».
Листом №948/6-2 від 15.05.1993 Обласною санітарно-епідеміологічною станцією Миколаївського обласного відділу охорони здоров'я надано позитивний висновок на відведення земельної ділянки площею 2800 кв.м під будівництво виробничо-торгівельного центру по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в районі АЗС.
Рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів №17/11 від 25.05.1993 «Про відвід (вилучення) земельних ділянок підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам та затвердження матеріалів інвентаризації земель м.Миколаєва» Малому підприємству «Дарви» тимчасово відведено на умовах оренди на період будівництва земельну ділянку площею 0,86 га, а після завершення будівництва в постійне користування земельну ділянку площею 0,19 га для будівництва та обслуговування виробничо-торгівельного центру по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в районі АЗС.
Листом Головного управління архітектури та містобудування Миколаївського облвиконкому №01-99 від 15.06.1993 повідомлено МП «Дарви», що відкоригований робочий проект виробничо-торговельного центру МП «Дарви» в м.Миколаєві по вул.Ульянових рекомендується до затвердження та реалізації.
Протоколом засідання містобудівної ради при Головному управлінні архітектури та містобудування виконкому №17 від 29.06.1993 узгоджено архітектурно-планувальне та об'ємно-просторове рішення виробничо-торгівельного центру МП «Дарви» по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в мікрорайоні «Північний».
07.09.1993 між Миколаївською міською радою народних депутатів та Малим підприємством «Дарви» на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів №17/11 від 25.05.1993 було укладено договір на право тимчасового користування землею під будівництво об'єктів на умовах оренди №61-93, відповідно до умов якого Мале підприємство «Дарви» прийняло у тимчасове користування земельну ділянку площею 0,86 га по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова, на умовах оренди для будівництва виробничо-торгівельного центру на період будівництва, строком на 24 місяці (по 31.12.1994).
Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 07.09.1993 №69.
11.11.2015 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та МПП «Дарви» (орендар) укладено договір оренди землі №11055, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення міської ради №31/40 від 19.12.2008 передає, а МПП «Дарви» приймає в оренду земельну ділянку для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова/Центральний район/ (п.1.1 договору).
У пункті 2.1 договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1867 кв.м (за функціональним призначенням - землі поточного будівництва), без права передачі її в суборенду.
На земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об'єкт. Об'єктом оренди є тільки земельна ділянка (п.п.2.2, 2.3 договору).
Договір діє протягом 1 року з дати його укладення (до 11.11.2016) (пункт 3.1 договору).
Відповідно до п.5.1 договору земельна ділянка передається в оренду для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру.
Згідно п.6.1 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день укладення цього договору.
Даний договір зареєстровано у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 11.11.2015 за №11055.
11.11.2015 між сторонами договору оренди землі №11055 від 11.11.2015 підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар у день укладення договору прийняв в оренду земельну ділянку для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова. Загальна площа земельної ділянки складає 1867 кв.м.
25.07.2019 між Миколаївською міською радою, як орендодавцем, та МПП «Дарви», орендар, укладено договір про зміни №98-19 до договору оренди землі №11055 від 11.11.2015, відповідно до умов якого на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19.10.2018 №42/322 у договір оренди землі внесено зміни та викладено його текст у новій редакції.
Відповідно до п.1.1 договору Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.10.2018 №42/322 продовжило МПП «Дарви» оренду земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:15:031:0018) для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по вул.Малко-Тирнівській ріг вул.Архітектора Старова /Центральний район/.
Згідно п.п.2.2, 2.3 договору на земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об'єкт. Об'єктом оренди є тільки земельна ділянка.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що дію договору продовжено на 1 (один) рік до 19.10.2019. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку цього договору.
Земельна ділянка передається в оренду для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру (п.5.1 договору).
У абзаці 2 п.6.1 договору встановлено, що у випадку ухилення від виконання зобов'язання орендаря щодо направлення до орендодавця листа-повідомлення з проектом додаткової угоди та нездійснення плати після спливу строку договору; у разі ухилення від укладення договору на новий строк; за наявності заперечень орендаря або орендодавця щодо поновлення договору; у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від будівель та споруд з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання, за актом приймання-передачі, звільнивши її за власний рахунок, без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна.
Пунктом 9.4 договору перебачено, що орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, вільну від будівель та споруд, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання, за актом приймання-передачі, звільнивши її за власний рахунок, без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, у разі невиконання зобов'язання орендаря щодо звернення до орендодавця з питання поновлення договору (укладення договору на новий строк) та нездійснення плати після спливу строку оренди: у разі неотримання відповідного документу, який надає право на початок будівельних робіт; невикористання земельної ділянки для забудови, порушення строку забудови, за наявності заперечень орендаря або орендодавця щодо поновлення договору; припинення або розірвання договору внаслідок порушення орендарем умов договору та чинного законодавства. Орендна плата за землю вноситься орендарем до її повернення за актом приймання-передачі (підпункт «п»).
Дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п.11.3 договору).
Згідно п.11.7 договору у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки.
Відповідно до довідки Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради №282/12.01-45/30-2 від 14.05.2020 нежитловому об'єкту незавершеного будівництва виробничо-торговельного центру літ.«А», відсоток готовності 9%, що належить МПП «Дарви», запропоновано присвоїти поштову адресу вул.Архітектора Старова, 2А/4.
17.08.2020 МПП «Дарви» листом №2 від 17.08.2020 звернулось до міського голови м.Миколаєва, у якому просило продовжити строк оренди земельної ділянки площею 1867 кв.м терміном на 10 років та внести зміни до договору оренди землі №11055 від 11.11.2015.
Листом №30507/12.01-47/20-2 від 21.09.2020 Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради повідомлено відповідача та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради про те, що у зв'язку з відсутністю будь-яких документів, які підтверджують спрямованість на виконання умов договору щодо закінчення будівництва на спірній земельній ділянці, департамент не погоджує можливість продовження терміну оренди земельної ділянки площею 1867 кв.м (кадастровий номер 4810137200:15:031:008).
Рішенням Миколаївської міської ради №4/310 від 22.04.2021 «Про відмову МПП «Дарви» у продовженні оренди земельної ділянки по вул.Малко-Тирнівська ріг вул.Архітектора Старова у Центральному районі м.Миколаєва» відповідачу було відмовлено у продовженні оренди земельної ділянки для закінчення будівництва виробничо-торгівельного центру (пункт 1); зобов'язано МПП «Дарви» звільнити земельну ділянку та повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки у стані, придатному для подальшого використання (пункт 2).
Підставою прийняття такого рішення стало порушення умов договору оренди землі №11055 від 11.11.2010 в частині невиконання зобов'язання щодо будівництва нерухомого майна протягом дії договору, що підтверджено висновком Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради №31087/12.01-24/20-2 від 25.09.2020 (абз.2 п.1 рішення).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2021 у справі №915/1079/21, яке набрало законної сили 31.12.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 22.04.2021 № 4/310 «Про відмову МПП «Дарви» у продовженні оренди земельної ділянки по вул.Малко-Тирнівська ріг вул.Архітектора Старова у Центральному районі м.Миколаєва».
За інформацією, наданою Управлінням земельних ресурсів (лист №7791/11.02-03/23-2 від 28.03.2023) після прийняття рішення Миколаївською міською радою №4/310 від 22.04.2021 «Про відмову МПП «Дарви» у продовженні оренди земельної ділянки по вул.Малко-Тирнівська ріг вул.Архітектора Старова у Центральному районі м.Миколаєва», питання про поновлення оренди зазначеної земельної ділянки МПП «Дарви» управлінням не розглядалось.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 07.08.2020 державним реєстратором Прасоловою Л.М. Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на підставі документу, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт №17/11 від 25.05.1993, виданого Миколаївською міською радою народних депутатів, та технічного паспорту №24292 від 04.08.2020, виданого ТОВ «Нік-Експерт», зареєстровано право власності МПП «Дарви» на об'єкт незавершеного будівництва, літера А - виробничо-торгівельний центр з процентом готовності 9% за адресою: вул.Старова архітектора, 2а/4, м.Миколаїв, Миколаївська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144093048101, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:15:031:0018.
Відповідно до інформації наданої Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради (лист №51372/12.01-24/21-2 від 26.11.2021), містобудівні умови та обмеження за адресою вул.Малко-Тирнівська ріг вул.Архітектора Старова МПП «Дарви» не надавались; пропозиція щодо присвоєння окремої поштової адреси МПП «Дарви» по вул.Архітектора Старова, 2а/4 не надавалась, рішення виконавчого комітету не приймалось, звернення від МПП «Дарви» щодо зазначених питань не надходили;
За інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (лист №12703/22.01-15/23-2 від 05.05.2023), повідомлення про початок виконання будівельних робіт та/або заява на дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою вул.Старова архітектора, 2а/4 в місті Миколаєві (земельна ділянка місця розташування 4810137200:15:031:0018) станом на 05.05.2023 до управління не надходило;
За інформацією Головного управління ДПС у Миколаївській області (лист №1599/5/14-29-04-02-07-2 від 09.03.2023) станом на 09.03.2023, податкові зобов'язання з орендної плати за землю за 2022 рік сплачені МПП «Дарви» не в повному обсязі, у підприємства наявний податковий борг у розмірі 107966,61 грн.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про зобов'язання МПП «Дарви» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0,1867 га з кадастровим номером 4810137200:15:031:0018 шляхом знесення об'єкту незавершеного будівництва - виробничо-торговельного центру з процентом готовності 9%, та про скасування державної реєстрації за МПП «Дарви» права власності та припинення права власності останнього на об'єкт незавершеного будівництва, Миколаївська міська рада обґрунтувала їх тим, що відповідач без належних правових підстав розпочав будівництво на земельній ділянці комунальної власності та зареєстрував право власності на самочинно збудований об'єкт незавершеного будівництва, розташований на цій земельній ділянці.
Відповідач заперечуючи проти задоволення вимог позивача посилаючись на те, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.
Відповідач вважає, що відсутність у нього правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку, який діяв на момент оформлення, розташованого на ній майна. На теперішній час відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою в межах, визначених договором оренди землі №11055 від 11.11.2015.
Відповідач зазначає, що на підставі отриманих дозволів від виконавчих органів Миколаївської міської ради народних депутатів (№1073 від 29.06.1993; №1596 від 18.11.1993; №1765 від 22.12.1993 та №1454 від 28.07.1994) будівельні роботи з будівництва виробничо-торгівельного центру по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в районі АЗС виконувались МПП «Дарви» протягом 1993 - 1994 років. Протягом дії договору оренди земельної ділянки №11055 від 11.11.2015 (зі змінами), строк дії якого закінчився 19.09.2019, відповідачем будівельні роботи не виконувались.
За такого, відповідач стверджує, що об'єкт незавершеного будівництва, літера А - виробничо-торгівельний центр з процентом готовності 9% за адресою: вул.Старова архітектора, 2а/4, м.Миколаїв, - не є самочинним будівництвом.
Не погоджуючись з позицію відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 4 ГПК України встановлено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч.1,2 ст.5 ГПК України).
За приписами ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Таким чином, з огляду на положення процесуального закону суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладених в позові вимог.
Водночас питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі №922/2529/19).
В силу приписів ст.ст.11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарського зобов'язання), яке (зобов'язання) в силу ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/9167/19).
Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 відхилила доводи скаржника про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем.
Відповідно до ч.9 ст.93 Земельного кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Згідно ст.1 Закону України «Про оренду землі», в редакції від 01.01.2019, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно ст.34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22).
З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22).
Сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки. Адже здійснення самочинного будівництва саме по собі вже порушує права власника земельної ділянки, навіть у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості, тобто це обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Розміщення будь-якою особою споруди на земельній ділянці комунальної форми власності за відсутності документів, які підтверджують право користування такою земельною ділянкою, не можна визнати законним (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №918/633/16).
З урахуванням викладеного, права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст.376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного ст.376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені ст.376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст.376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Досліджуючи обставини будівництва об'єкта незавершеного будівництва, літера А - виробничо-торгівельний центр з процентом готовності 9% за адресою: вул.Старова архітектора, 2а/4, м.Миколаїв, розташованого на земельній ділянці позивача, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:
- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;
- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;
- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів та відповідність побудованого об'єкта будівельним нормам і правилам.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2019 по справі №915/1376/17.
Відповідно до приписів ст.22 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції 1992 року), забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому земельним законодавством, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до п.1.4 Державних будівельних норм України А.3.1-2-93 «Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт», затверджених наказом Мінбудархітектури України №136 від 10.08.1993, які діяли у період розробленння та погодження проектної документації на будівництво та дозволів на виконання будівельних робіт на спірній земельній ділянці, дозволи можуть видаватися на виконання всього комплексу робіт, як на будову в цілому, так і на окремі об'єкти або виконання окремих видів будівельних робіт (підготовчі роботи земляні роботи, прокладання комунікацій, нульовий цикл).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів №391 від 28.08.1992, МП «Дарви» дозволено проектування магазину по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в районі автозаправної станції (т.1 а.с.98).
Робочий проект на будівництво виробничо-торгівельного центру МП «Дарви» в м.Миколаєві по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова був розроблений фірмою «Орхідея» та погоджений Держуправлінням Мінприроди України у Миколаївській області (лист №05/121 від 13.05.1993).
Листом №26 від 11.05.1993 МП «Дарви» повідомило Миколаївську міську раду народних депутатів про розробку проектно-кошторисної документації на будівництво виробничо-торгівельного центру та просило відвести земельну ділянку під його будівництво (т.1 а.с.23).
Обласною санітарно-епідеміологічною станцією Миколаївського обласного відділу охорони здоров'я було надано позитивний висновок на відведення земельної ділянки площею 2800 кв.м під будівництво виробничо-торгівельного центру по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в районі АЗС (лист №948/6-2 від 15.05.1993) (т.1 а.с.24).
Головним управлінням архітектури та містобудування Миколаївського облвиконкому відкоригований робочий проект виробничо-торговельного центру МП «Дарви» в м.Миколаєві по вул.Ульянових було рекомендовано до затвердження та реалізації (лист №01-99 від 15.06.1993) (т.1 а.с.100).
У цей же період Миколаївською міською радою народних депутатів №17/11 від 25.05.1993 прийняте рішення «Про відвід (вилучення) земельних ділянок підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам та затвердження матеріалів інвентаризації земель м.Миколаєва», згідно якого Малому підприємству «Дарви» тимчасово відведено на умовах оренди на період будівництва земельну ділянку площею 0,86 га, а після завершення будівництва в постійне користування земельну ділянку площею 0,19 га для будівництва та обслуговування виробничо-торгівельного центру по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в районі АЗС.
Протоколом засідання містобудівної ради при Головному управлінні архітектури та містобудування виконкому №17 від 29.06.1993 узгоджено архітектурно-планувальне та об'ємно-просторове рішення виробничо-торгівельного центру МП «Дарви» по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова в мікрорайоні «Північний» (т.1 а.с.102). У зазначеному протоколі зафіксовано, що розробка проекту здійснювалась на підставі завдання на проектування від 22.02.1993; рішення міської ради на виконання проектно-вишукувальних робіт №391 від 28.08.1992; рішення сесії міської ради про відведення земельної ділянки №17/11 від 25.05.1993; архітектурно-планувальне завдання №31 від 09.11.1992; технічні умова на підключення інженерних комунікацій (протокол від 21.06.1993).
В подальшому, на підставі рішення №17/11 від 25.05.1993, між Миколаївською міською радою народних депутатів та Малим підприємством «Дарви» було укладено Договір на право тимчасового користування землею під будівництво об'єктів на умовах оренди №61-93 від 07.09.1993, відповідно до умов якого Мале підприємство «Дарви» прийняло у тимчасове користування земельну ділянку площею 0,86 га по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова, на умовах оренди для будівництва виробничо-торгівельного центру на період будівництва, строком на 24 місяці (по 31.12.1994) (т.1 а.с.34-37).
Наявні в матеріалах справи докази підтверджують виконання МП «Дарви» ряду будівельних робіт у межах затвердженого проекту з будівництва виробничо-торгівельного центру МП «Дарви», обізнаність Миколаївської міської ради щодо цих робіт та наявності відповідних дозволів на їх виконання.
Так, 29.06.1993 Спеціальною інспекцією по благоустрою виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів замовнику МП «Дарви» видано дозвіл №1097 на виконання робіт з перенесення лінії електропередач ВП-10кВ (т.1 а.с.108).
18.11.1993 Спеціальною інспекцією по благоустрою виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів замовнику МП «Дарви» видано дозвіл №1596 на виконання робіт з перенесення лінії електропередач ВП-10кВ, який продовжено до 15.01.1994 (т.1 а.с.108).
22.12.1993 Спеціальною інспекцією по благоустрою виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів замовнику МП «Дарви» (підрядник СМУ «Промстрой-1») видано дозвіл №1765 на виконання робіт з обладнання з/б огорожі для роботи баштового крану, складування будматеріалів, проїзду вантажного транспорту на період будівництва виробничо-торгівельного центру МП «Дарви», який продовжено до 15.02.1994 (т.1 а.с.109).
28.06.1994 Спеціальною інспекцією по благоустрою виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів замовнику МП «Дарви» (підрядник СМУ «Промстрой-1») видано дозвіл №1454 на виконання земляних робіт з риття котловану, який було продовжено до 15.11.1994 (т.1 а.с.110).
Тобто, з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що будівництво виробничо-торговельного центру МП «Дарви» в м.Миколаєві по вул.Ульянових проводилось протягом 1993-1994 років за наявності договору №61-93 від 07.09.1993, який надавав відповідачу право тимчасового користування землею під будівництво об'єкту на умовах оренди, розробленої та погодженої проектної документації на будівництво та дозволів на виконання будівельних робіт.
Слід зазначити, що при прийнятті Миколаївською міською радою рішень №31/40 від 19.12.2008 та №42/322 від 19.10.2018, а також укладанні на їх підставі Договору оренди землі №11055 від 11.11.2015 та Договору про зміни №98-19 від 25.07.2019 позивачу було відомо про існування на спірній земельній ділянці об'єкту незавершеного будівництва, що прямо витікає зі змісту цих документів, а самі договори укладались для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру. У тексті договорів також міститься застереження, що на земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об'єкт.
Відповідно до довідки Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради №282/12.01-45/30-2 від 14.05.2020 нежитловому об'єкту незавершеного будівництва виробничо-торговельного центру літ.«А», відсоток готовності 9%, що належить МПП «Дарви», було навіть запропоновано присвоїти поштову адресу вул.Архітектора Старова, 2А/4.
Відповідач стверджує, що протягом дії договору оренди земельної ділянки №11055 від 11.11.2015 (зі змінами), строк дії якого закінчився 19.09.2019 відповідачем будівельні роботи не виконувались. Після закінчення строку дії цього договору, відповідачем будівельні роботи на спірній земельній ділянці також не виконувались.
Доказів на підтвердження протилежного позивачем суду не надано.
Господарський суд, відповідно до ст.86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За приписами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Верховний Суд неодноразово наголошує на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Верховним Судом зазначається, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відмінну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v.SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд вважає, що надані відповідачем докази наявності у нього, протягом дії Договору на право тимчасового користування землею під будівництво об'єктів на умовах оренди №61-93 від 07.09.1993, Договору оренди землі №11055 від 11.11.2015 (з урахуванням Договору про зміни №98-19 від 25.07.2019), правових підстав для будівництва на спірній земельній ділянці об'єкту нерухомості, є належними та допустимими і свідчать про відсутність факту самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності з більшою вірогідністю, ніж докази надані позивачем в обґрунтування твердження про вчинення з боку відповідача самочинного будівництва на земельній ділянці площею 0,86 га по вул.Ульянових ріг вул.Архітектора Старова.
Оскільки позивачем не надано суду доказів здійснення відповідачем будівництва на спірній земельній ділянці після закінчення строку дії Договору оренди землі №11055 від 11.11.2015 (з урахуванням Договору про зміни №98-19 від 25.07.2019) чи іншого фактичного використання земельної ділянки, то підстави для висновку про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки відсутні.
Слід також зауважити, що Миколаївської міської радою у позовній заяві та відповіді на відзив заявлені позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності, з посиланням на положення ст.ст.391, 1212 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч.2 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст.11 ЦК України.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 ЦК України можуть бути застосовані тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Зокрема, договірний характер спірних правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), тобто відпадіння правової підстави виникнення, виключає можливість застосування до них положень ст.1212 ЦК України.
Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.
З огляду на викладене необхідною передумовою для застосування судом до спірних правовідносин положень глави 83 ЦК України є встановлення відсутності договірного характеру таких правовідносин, зокрема внаслідок їх припинення (постанова КГС ВС від 21.12.2023 у справі №910/11210/22).
Що стосується положень положення ст.391 ЦК України, то 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-IX від 12.03.2025, яким внесено зміни та доповнення до Цивільного кодексу України, зокрема, до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст.391 ЦК України якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (п.5.5), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.90), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.68)).
Відповідно до ч.1 ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Оскільки Миколаївської міською радою заявлено негаторний позов, у той же час, діючий закон вимагає розглядати такий спір на підставі ст.ст.387, 388 ЦК України, використовуючи принцип jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, суд зобов'язаний розглянути цей спір як віндикаційний.
Водночас однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, а також у постановах Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №916/1666/18, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20); наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту шляхом подання негаторного позову; обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, є самостійною підставою для відмови в позові (подібний за змістом висновок наведено в постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №916/1769/20).
Разом з тим, приписами ст.34 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
В свою чергу, умовами абз. 2 п. 6.1 та п.п. «п» п. 9.4 договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний, повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від будівель та споруд з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання, за актом приймання-передачі, звільнивши її за власний рахунок. Аналогічні положення передбачено п. 11.7 договору.
Отже, як Законом України «Про оренду землі», норми якого є спеціальними до даних правовідносин, так і умовами договору передбачено права та обов'язки сторін у випадку припинення дії договору оренди землі.
Відтак, за умов існування між сторонами договірних правовідносин (в т.ч. строк дії якого закінчився), помилковим є звернення до суду із позовом на підставі ст.391 ЦК України або ст.1212 ЦК України.
Належними способами захисту права власності позивача є застосування зобов'язально-правових способів захисту прав, зокрема, передбачених ст.34 Закону України «Про оренду землі».
Обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові, тому судом не надається правова оцінка обставинам виконання сторонами умов договору оренди.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.2) ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати у разі відмови у позові підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 10.06.2025.
Суддя М.В.Мавродієва