вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову у прийнятті заяви
11.06.2025м. ДніпроСправа № 904/3078/25
За позовом ОСОБА_1 , м. Павлоград Дніпропетровської області
до особи-1, яка може отримати статус учасника справи: Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, смт. Юр'ївка Дніпропетровської області
до особи-2, яка може отримати статус учасника справи: ОСОБА_2 , смт. Юр'ївка Дніпропетровської області
про забезпечення позову до його подання
Суддя Євстигнеєва Н.М.
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення, в якій просить вжити заходів до забезпечення позову шляхом:
- заборони демонтажу тимчасової споруди, розташованої на земельній ділянці для будівництва та обслуговування будівель торгівлі КВЦПЗ 03.07., кадастровий номер 1225955100:02:001:1037, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявник зазначає, що предметом майбутнього позову будуть вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №25, укладеного 04.09.2024 між Юр'ївською селищною радою та ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи заяву, заявник зазначає, що 23.05.2024 Юр'вською селищною радою Павлоградського району Дніпропетровської області прийнято рішення №3993-61/VIII про затвердження умов проведення земельних торгів у формі аукціоні з продажу права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1225955100:02:001:1037 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
За даними протоколу № LRE001-UA-20240711, 13.08.2024 відбулися торги (аукціон) з продажу права оренди на земельної ділянки комунальної власності строком на 15 років, площею 0,015 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на території Юр'ївської селищної ради, Павлоградського району, Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225955100:02:001:1037, цільове призначення КВЦПЗ (03.07) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
В аукціоні взяли участь Фізична особа-підприємець Усенко О.М. та ОСОБА_2 . За результатами торгів переможцем визнано ОСОБА_2 .
04.09.2024 між Юр'ївською селищною радою та Шукліновим Олександром Сергійовичем укладено договір оренди земельної ділянки № 25, відповідно до п. 1 якого, орендодавець на підставі протоколу електронних земельних торгів № LRE001-UA-20240711 від 13.08.2024 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі з кадастровим номером 1225955100:02:001:1037.
Враховуючи укладення спірного договору оренди, ОСОБА_2 вимагає усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом демонтажу. ОСОБА_2 звертався до Юр'ївського районного суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позов було задоволено, однак рішення суду оскаржується заявником в апеляційному порядку.
ОСОБА_1 вважає дії відповідачів такими, що не відповідають закону та зазначає, що: орендує дану земельну ділянку; її павільйон перебуває на земельній ділянці 23 роки; сумлінно виконувала договір оренди; сплачувала орендну плату; закінчення строку дії договору збіглося з повномасштабним вторгненням РФ в Україну; неодноразово зверталась до відповідача про намір продовжувати договір оренди та продовжувала сплачувати орендну плату; відповідач стверджував про те, що ще не готові документи на землю і тому поки не може продовжити договір оренди. ОСОБА_1 вважає, що договір оренди був пролонгований, оскільки відповідач не ставив до заперечень щодо розміщення МАФу на земельній ділянці та приймав орендну плату у 2022, 2023, 2024 роках. Також, заявник вважає, що має переважне право на укладення договору оренди, оскільки весь час сумлінно виконувала обов'язки по договору оренди, використовувала земельну ділянку за цільовим призначенням та таке інше та претензій у відповідачів не було. Попередні рішення про надання дозволу на встановлення павільйону скасовані не були, а отже продовжують діяти.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Так, відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За умовами ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії (п.2); іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини (п. 10).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Частинами першою, другою статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Такими превентивними передбаченими законом заходами запобігання правопорушення є, зокрема, заходи забезпечення позову визначені главою 10 розділу І ГПК України.
Згідно із частиною першою статті 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.
Отже розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду за умови дотримання яких здійснюється її розгляд по суті.
Тобто в першочерговою у будь якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку (юрисдикції) звернення із заявою про забезпечення позову до суду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19).
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).
Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Велика Палата Верховного суду послідовно у своїх постановах зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 року у справі №686/20282/21, від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, від 01.02.2022 у справі №910/5179/20, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 та постанова Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі №910/13049/22).
Конституційний Суд України у рішенні №2-рп/2007 від 12.06.2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 Цивільного кодексу України).
У свою чергу відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Положеннями частини першої ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1).
Відповідно до ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Як, зазначив заявник предметом майбутнього позову буде вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №25, укладеного 04.09.2024 між Юр'ївською селищною радою та Шукліновим Олександром Сергійовичем.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 3371811797 (Шуклінов О.С.) відсутні відомості про реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Окрім того, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Усенко Оксана Миколаївна припинила підприємницьку діяльність (запис №2002320060001012650 від 30.05.2025).
Частиною десятою статті 11 ГПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Відповідно до частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема, заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (п. 1); настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 6).
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як витікає зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997, № 9-зп не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
З огляду на зміст статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою для відмови у прийнятті заяви про забезпечення позову до його подання.
Водночас, суд роз'яснює заявникові, що розгляд належить до юрисдикції місцевого загального суду шляхом подання заяви про забезпечення позову та позовної заяви в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 136 - 141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити у прийнятті заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до його подання (вх. суду №зз-70/25 від 10.06.2025).
Роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду з заявою з аналогічними вимогами в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили - 11.06.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.М. Євстигнеєва