ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 червня 2025 року Справа №918/716/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Грязнов В.В. , суддя Юрчук М.І.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24 (суддя Войтюк В.Р.)
за позовом Приватного підприємства "Глобус-Транс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер"
про стягнення в сумі 234931 грн 83 коп.
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24 задоволено позов Приватного підприємства "Глобус-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер" про стягнення в сумі 234931 грн 83 коп. Стягнуто з відповідача на користь позивача 150000 грн 00 коп. - безпідставно отриманих грошових коштів, 69983 грн 77 коп. інфляційних втрат, 14948 грн 06 коп. 3% річних та 2819 грн 19 коп. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Філлер" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
В скарзі апелянт, зокрема зазначає, що з 20.02.2024 директором і засновником ТОВ «Філлер» став ОСОБА_1 , разом з тим, ні про який боргу у сумі 150000 грн, ОСОБА_1 не знав, ОСОБА_2 не повідомив останнього про усний договір, який укладався між ним та Приватним підприємством "Глобус-Транс".
Апелянт вважає посилання позивача на укладення між сторонами усного договору неприйнятними, оскільки згідно з частиною першою статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність
Також зазначає, що відповідач правом на подання відзиву не скористався у зв'язку з тим, що не знав про заявлені позовні вимоги до нього.
Також зазначає, що позивач у вимозі про сплату заборгованості не повідомляв відповідача про наявність у нього заборгованості в розмірі 150000грн, разом з тим не було встановлено терміну сплати заборгованості. Позивач не попереджав відповідача, що у разі не сплати заборгованості ТОВ «Філлер» на захист своїх прав, буде змушений звернутися до суду та стягнути заборгованість в судовому порядку з покладенням на відповідача додаткових витрат.
Також помилковим вважає твердження суду, що відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо оплати на основі усних домовленостей, на підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 14948,06 грн - 3% річних та 69983,77 грн - інфляційних витрат, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
За доводами апелянта суд не зазначає, яким чином було перевірено з якої дати почалось нарахування пені та не обґрунтовано початку такого нарахування.
Також зазначає, що грошові кошти в сумі 150000 грн, які були надані за укладеним усним договором між ПП «Глобус-Транс» та ТОВ «Філлер», були надані у власність не ОСОБА_1 , який набув корпоративні права на вказане товариство 20.02.2024, а ОСОБА_3 , який володів підприємством станом 23.03.2021, коли і були перераховані дані кошти та досягнуто домовленостей між останнім та позивачем.
Наголошує, що ОСОБА_1 як власник ТОВ «Філлер» не мав змоги збагатитись за рахунок позивача, оскільки вказану поворотно-фінансову допомогу не отримував та не домовлявся із позивачем про її отримання.
На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати в повному обсязі рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за позовною заявою ПП «Глобус-Транс» до ТОВ «Філлер» в повному обсязі.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/716/24 у складі: гол.суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Юрчук М.І.
Листом від 26.03.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.
28.03.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер" залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання до суду: 1) уточнених вимог апеляційної скарги; 2) клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження; 3) доказів реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер" Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
10.04.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Розпорядженням керівника апарату суду від 14.04.2025, у зв'язку із перебуванням судді-члена колегії Юрчука М.І. у відпустці, з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п.8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №918/716/24.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/716/24 у складі: гол. суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Грязнов В.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Філлер" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24 та відкрито апеляційне провадження. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Зупинено дію рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24. Запропоновано позивачу у строк до 02.05.2025 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.
30.04.2025 через систему «Електронний суд» Приватне підприємство "Глобус-Транс" подало відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві позивач звертає увагу, що кошти надходили з банківського рахунку ПП «Глобус-Транс» на банківський рахунок ТОВ «Філлер». Фізичні особи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не є сторонами правовідносин між юридичними особами. ПП «Глобус-Транс» не мало і не має жодних відносин із вказаними фізичними особами. Жодних письмових чи усних договорів позики (чи будь-яких інших) між позивачем та фізичною особою ОСОБА_3 , не укладалося. Відносини між фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не мають стосунку до обставин даної справи.
Також зазначає, що зважаючи на визначений частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обов'язковість ведення суб'єктом господарювання належного бухгалтерського обліку, зазначення у рядку 1690 Балансу «Інші поточні зобов'язання» на початок звітного року і на кінець звітного року показника 194 тис.грн вказує на відображення в обліку відповідача заборгованості у розмірі 150000 грн перед позивачем, а відтак - і обізнаність його директора відповідача і засновника на наявність боргів.
Як свідчить наявна в матеріалах справи платіжна інструкція №1006 від 23.03.2021 грошові кошти у розмірі 150000 грн відповідач отримав 23.03.2021. Відтак, обов'язок повернути дані кошти у боржника виник на наступний день - 24.03.2021.
Звертає увагу, що позивачем 10.06.2024 за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача: 33003, м.Рівне, вул.Василя Червонія, 39 цінним листом №4300200274278 з описом вкладеного було направлено Вимогу про повернення коштів з розрахунком інфляційних втрат та 3% річних. Вказаний лист повернувся відправникові 27.06.2024 у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання цінного листа.
Зміст наявної в матеріалах судової Вимоги про повернення коштів свідчить що: відповідач був попереджений про необхідність повернення коштів, відповідачеві було встановлено семиденний строк повернення коштів; у Вимозі жирним шрифтом було виділено попередження про звернення до суду та покладення на відповідача можливих судових витрат; до вимоги було надано необхідні розрахунки інфляційних та річних відсотків. Факт надсилання Вимоги встановлений рішенням суду першої інстанції та підтверджується наявними у справі доказами.
Звертає увагу, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 викладеного низку правових позиції, стосовно зобов'язання повернути безпідставно набуте майно, визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна.
На думку позивача, надходження коштів по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги вимагає додаткової перевірки.
Також позивач вважає, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Разом із відзивом по справі позивач подав Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача в суді апеляційної інстанції складений відповідно до умов цього договору, рахунок №35 від 23.04.2025 на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, акт приймання - передачі правничої допомоги від 29.04.2024, платіжну інструкцію про оплату. Згідно попереднього розрахунку, вартість послуг в суді апеляційної інстанції складатиме 10000,00 грн.
Позивач зазначає, що інші додаткові документи, що можуть бути створені після подання цього відзиву і які підтверджують витрати відповідача на правничу допомогу, будуть надані у порядку, визначному ч.8 ст.129 ГПК України.
На підставі викладеного позивач просить суд апеляційну скаргу ТОВ «Філлер» на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін; стягнути із відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Розпорядженням керівника апарату суду від 09.06.2025, у зв'язку з перебування судді - члена колегії Коломис В.В. у відпустці, з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №918/716/24.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/716/24 у складі: гол. суддя Саврій В.А., суддя Грязнов В.В., суддя Юрчук М.І.
Ухвалою суду від 09.06.2025 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24 колегією суддів у складі головуючий суддя Саврій В.А., суддя Грязнов В.В., суддя Юрчук М.І.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
23.03.2021 Приватним підприємством "Глобус-Транс" здійснено переказ грошових коштів в розмірі 150000 грн 00 коп. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер", згідно платіжної інструкції №1006 від 23.03.2021. Відповідно до призначення платежу зазначено "поворотно фінансова допомога згідно договору №23/03/21 від 23 березня 2021 року без ПДВ".
10.06.2024 цінним листом №4300200274278, позивачем надіслано відповідачу Вимогу про повернення коштів від 07 червня 2024 року.
Однак, вказана вимога позивача залишена відповідачем без відповіді, а кошти не були повернуті.
За доводами позивача дана оплата проведена на виконання попередніх усних домовленостей з відповідачем, за результатами яких досягнуто згоди, що фінансова допомога надана поточною датою шляхом перерахування коштів на банківський рахунок відповідача відповідно до договору про надання поворотної фінансової допомоги. Такий договір мав бути укладений між сторонами для документального оформлення відносин. Після отримання коштів на свій поточний рахунок відповідач ухилився від підписання договору поворотної фінансової допомоги, ігнорував прохання про укладення договору та не вчиняв жодних дій з формалізації фактичних відносин. Договір про надання поворотної фінансової допомоги відсутній в природі, ніколи не був підписаний, відтак не починав регулювати відносини між сторонами, а тому переказ коштів був здійснений без належної правової підстави.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Відповідно до положень ст.15 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права і законного інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Як встановлено ч.1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Як встановлено ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч.ч.1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3)повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі №910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18.
Ознаки, характерні для кондикції, передбачають, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, кондикція це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 150000 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №1006 від 23.03.2021. Позивач заперечує факт укладення відповідачем договору та повернення коштів.
Отже, враховуючи відсутність правових підстав для сплати на користь відповідача 150000 грн 00 коп., суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти з урахуванням приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.
Тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача безпідставно набутих 150000 грн 00 коп.
Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 69983 грн 77 коп. інфляційних втрат та 14948 грн 06 коп. 3% річних.
Як встановлено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Отже, обов'язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 23.03.2021.
Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов'язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 24.03.2021.
Перевіривши в апеляційному провадженні заявлений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних, колегія суддів встановила, що позивачем вірно нараховано суму 3% річних та інфляційних втрат.
Зважаючи на викладене суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання 69983 грн 77 коп. інфляційних втрат та 14948 грн 06 коп. 3% річних.
Твердження відповідача про зарахування коштів при іншому керівникові не приймається до уваги, оскільки спір в даному випадку щодо безпідставно отриманих коштів виник саме між юридичними особами: Приватним підприємством "Глобус-Транс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Філлер". ТОВ "Філлер" є юридичною особою яка згідно з ст.96 Цивільного кодексу України самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а кошти було зараховано саме на рахунок останнього.
Щодо твердження позивача про необхідність додаткової перевірки факту надходження коштів по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з положеннями статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Суд, перед відкриттям апеляційного провадження у справі, перевіривши зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України через базу даних Діловодство спеціалізованого суду Північно-західного апеляційного господарського суду по наданій апелянтом квитанції АТ «Ощадбанк» №60 від 12.03.2025 на суму 4230,00 грн, встановив факт зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Колегія суддів звертає увагу, що строк на апеляційне оскарження було поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Філлер" саме на підставі п.1 ч.2 ст.256 ГПК України, оскільки представником відповідача було отримано копію повного тексту оскарженого рішення 04.03.2025, а з апеляційною скаргою відповідач звернувся 24.03.2025, тобто протягом двадцяти днів з дня отримання повного тексту рішення.
За змістом ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову Приватного підприємства "Глобус транс".
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації») одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії»).
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер" - без задоволення.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Філлер" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2024 у справі №918/716/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.06.2025.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Юрчук М.І.