79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" червня 2025 р. Справа №914/3260/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» від 25 березня 2025 року
на рішення Господарського суду Львівської області від 06 березня 2025 року, суддя Рим Т.Я.
у справі №914/3260/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Білика Валерія Михайловича, м. Судова Вишня, Львівська область
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Київ в особі філії “Славське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», смт. Славсько, Львівська область
про стягнення 134 000,00 грн
встановив:
30 грудня 2024 року Фізична особа-підприємець Білик Валерій Михайлович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Славське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» про стягнення 134 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 березня 2025 року у справі №914/3260/24 позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 134 000,00 грн основного боргу та 2 422,40 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що формулювання сторін про відсутність претензій одна до одної при досягненні домовленості про розірвання договору не означає повного виконання відповідачем грошового зобов'язання на момент розірвання цього договору, а сам факт дострокового розірвання договору відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України припиняє правовідносини між сторонами договору на майбутнє. Одночасно, суд відхилив твердження відповідача про те, що за умовами додаткової угоди № 2 від 01 травня 2024 року до договору надання охоронних послуг № 17 від 01 вересня 2024 року, якою сторони погодили розірвати цей договір, сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями, вважаються відсутніми будь-які майнові чи інші претензії сторін одна до одної, адже зі змісту додаткової угоди не вбачається, що сторони погодили змінити конкретні умови договору від 09 січня 2024 року як в частині права позивача отримати плату за надані ним послуги, так і в частині обов'язку відповідача оплатити їх.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06 березня 2025 року у справі №914/3260/24 частково, в частині задоволення позовних вимог на суму 99000,00 грн. - відмовити. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не застосовано положення ст.604 ЦК України та не враховано, що зобов'язання можуть також припинитись за домовленістю сторін, що і було зроблено шляхом укладення додаткової угоди. Крім того, вказує, що сторони чітко прописали, що будь-які майнові інші претензії сторін одна до одної вважаються відсутніми, твердження суду першої інстанції, що суд не погоджується з доводами відповідача, адже зі змісту додаткової угоди не вбачається, що сторони погодили змінити конкретні умови договору від 09 січня 2024 року як в частині права позивача отримати плату за надані ним послуги, так і в частині обов'язку відповідача оплатити їх, не відповідають встановленим обставинам справи, є грубим втручанням в договірні правовідносини сторін і таким, що суперечить принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав, що зобов'язання припиняються лише на підставі статей 599 ЦК України, а саме виконанням проведеним належним чином і не застосував ст.604 ЦК України, неправильно встановив обставини справи, грубо втрутився в договірні правовідносини сторін і безпідставно змінив суть укладеної додаткової угоди, самовільно розтлумачивши її зміст, а отже, у спірних правовідносинах, зобов'язання припинене за взаємною домовленістю сторін, згідно ст. 604 ЦК України, про що укладено, скріплену печаткою і підписами, додаткову угоду №2 до договору № 17, в тексті якої зазначено: “...вважаються відсутніми будь-які майнові інші претензії сторін одна до одної.».
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі №914/3260/24 за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» на рішення Господарського суду Львівської області від 06 березня 2025 року; витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи; позивачу надано строк (15 днів з дня отримання ухвали) на подання суду відзиву на апеляційну скаргу; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.
Судом встановлено, що ухвала суду належним чином надіслана сторонам у справі, доставлена до їх електронних кабінетів - 01 квітня 2025 року о 23:05 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа, підписаними відповідальним працівником та отримана позивачем - 09 квітня 2025 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що факт розірвання договору про надання охоронних послуг за згодою сторін, припиняє правовідносини сторін на майбутнє, проте не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього договору, що виникли між сторонами до моменту його розірвання і не звільняє сторону (у даному випадку замовника і відповідача) від відповідальності за невиконання нею свого договірного обов'язку, що виник до моменту розірвання договору (обов'язок замовника здійснити оплату за надані охоронні послуги); додаткова угода № 2 від 01 травня 2025 року до договору № 17 про надання охоронних послуг від 09 січня 2024 року не містить положень про припинення зобов'язання відповідача оплатити позивачу кошти за надані охоронні послуги до моменту розірвання договору в розумінні ст. 604 Цивільного кодексу України як про це стверджує апелянт. Поряд з цим, зазначає, що пункт 2 додаткової угоди № 2 від 01 травня 2025 року до договору №17 про надання охоронних послуг від 09 січня 2024 року щодо відсутності будь-якої майнової іншої претензії має стосунок до п. 5.1. розділу 5 “Відповідальність виконавця» договору № 17 від 09 січня 2024 року про надання охоронних послуг, відповідно до якого “Виконавець несе майнову відповідальність за збитки, що завдані замовнику третіми особами внаслідок невиконання або неналежного виконання виконавцем своїх договірних зобов'язань в межах суми прямої дійсної шкоди, стягненої в бюджет із замовника як власника або постійного лісокористувача але не більше як 35 000,00 грн. (тридцять п'ять тисяч гривень 00 копійок)».
У відповіді на відзив скаржник не погоджується з відзивом на апеляційну скаргу, оскільки, наданий позивачем відзив не містить нових аргументів, та зводиться до підтримки позицій суду першої інстанції, обґрунтоване заперечення на які викладено в апеляційній скарзі. Поряд з цим, відповідач звертає увагу суду, що предмет спору в даній справі, це дотримання і виконання умов досягнутої між сторонами домовленості, яка чітко і не двозначно викладена в підписаній угоді, в пункті 2: з моменту набрання законної сили цієї додаткова угода №2 сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями, вважаються відсутніми будь-які майнові інші претензії сторін одна до одної.» та застосування положення ст.604 ЦК України, про припинення зобов'язання за домовленістю сторін. Щодо питання застосування ст.653 ЦК України, вказує, що останнє не є предметом розгляду у спірних правовідносинах, адже зобов'язання між сторонами було припинено не фактом розірвання раніше укладеного договору, а фактом домовленості про це сторонами (відповідно ст.604 ЦК України).
Заяв про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч.1 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.
Поняття “розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Білик Валерій Михайлович та Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії “Славське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» уклали договір № 10/23 від 09 жовтня 2023 року та договір № 17 від 09 січня 2024 року про надання охоронних послуг, предметом яких є здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісового фонду від пожеж та незаконних рубок на виділених лісових ділянках загальною площею 1007 гектарів, Сможанське лісництво, які перебувають в постійному користуванні або належать на праві власності ДП “Ліси України», розташовані на території Козівська ОТГ.
Вартість наданих послуг за один календарний місяць за договором від 09 жовтня 2023 року становить 35 000,00 грн, а за договором від 09 січня 2024 року - 45 000,00 грн (пункти 7.1 договорів).
Згідно з пунктами 7.2 договорів на підтвердження факту надання охоронних послуг “… щомісячно протягом 5 (п'яти) робочих днів з першого дня місяця, який слідує за місяцем, у якому надавалися послуги, виконавцем складається акт прийому-передачі наданих послуг і скеровується замовнику…».
На підставі договору від 09 жовтня 2023 року за період 09 жовтня 2023 - 31 грудня 2023 позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 96 393,42 грн, що підтверджується: актом надання послуг від 31 жовтня 2023 року на суму 26 393,42 грн; актом надання послуг від 30 листопада 2023 року на суму 35 000,00 грн та актом надання послуг від 31 грудня 2023 року на суму 35 000,00 грн. Позивач формував рахунки на оплату наданих послу за договором від 09 жовтня 2023 року (а. с. 35-37).
Відповідач надані за договором від 09 жовтня 2023 року послуги оплатив частково, в сумі 61 393,42 грн, про що свідчать банківська виписка (а. с. 49-50) та підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків (а. с. 53). Отже, неоплаченою за договором від 09 жовтня 2023 року залишилась заборгованість в розмірі 35 000,00 гривень.
На підставі договору від 09 січня 2024 року за період 09 січня 2024 - 30 вересня 2024 позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 169 000,00 грн, що підтверджується: актом надання послуг від 31 січня 2024 року на суму 34 000,00 грн; актом надання послуг від 29 лютого 2024 року на суму 45 000,00 грн; актом надання послуг від 31 березня 2024 року на суму 45 000,00 грн; актом надання послуг від 30 квітня 2024 року на суму 45 000,00 грн.
Суд зазначає, що хоч підставою виконання робіт в цих актах вказаний договір від 09 жовтня 2023 року, проте жодна із сторін не заперечила, що фактично ці послуги надавались за договором від 09 січня 2024 року. Позивач формував рахунки на оплату наданих послу за договором від 09 січня 2024 року (а. с. 38-41).
Відповідач надані послуги за договором від 09 січня 2024 року оплатив частково, в сумі 70 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою (а. с. 51-52). Отже, неоплаченою за договором від 09 січня 2024 року залишилась заборгованість в сумі 99 000,00 грн.
Проте відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, що зумовило виникнення боргу в сумі 134 000,00 грн.
У грудні 2024 року Фізична особа-підприємець Білик Валерій Михайлович звернувся до суду з цим позовом про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Славське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» про стягнення 134 000,00 грн, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договорів у частині повноти оплати за надані послуги.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Відповідно до статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
Суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача, що поданий позивачем акт наданих послуг від 30 квітня 2024 року на суму 45 000,00 грн не є належним доказом отримання відповідачем охоронних послуг, адже підписаний директором, повноваження якого на час підписання були припинені, оскільки ДСГП “Ліси України» не заперечило реальності надання позивачем охоронних послуг у квітні 2024 року, поряд з цим, акт наданих послуг від 30 квітня 2024 року скріплений печаткою філії “Славське лісове господарство» ДСГП “Ліси України». Наявність печатки на цьому документі, за умови відсутності доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати та/або доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, є додатковим аргументом на користь того, що його підписання відповідало волі особи, від імені якої підписано оспорюваний документ та проставлено печатку. Схожі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18.
Судом встановлено, що сторони 01 травня 2024 року уклали додаткову угоду № 2 до договору від 09 січня 2024 року, якою розірвали цей договір, крім того, сторони погодили, що з моменту набрання законної сили цією додатковою угодою не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями, вважаються відсутніми будь-які майнові чи інші претензії сторін одна до одної.
Також суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача, що за умовами додаткової угоди № 2 до договору надання охоронних послуг № 17 від 01 вересня 2024 року, якою сторони погодили розірвати цей договір, сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями, вважаються відсутніми будь-які майнові чи інші претензії сторін одна до одної, оскільки, зі змісту додаткової угоди не вбачається, що сторони погодили змінити конкретні умови договору від 09 січня 2024 року як в частині права позивача отримати плату за надані ним послуги, так і в частині обов'язку відповідача оплатити їх.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що формулювання сторін про відсутність претензій одна до одної при досягненні домовленості про розірвання договору не означає повного виконання відповідачем грошового зобов'язання на момент розірвання цього договору.
Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції помилково вважав, що зобов'язання припиняються лише на підставі статей 599 ЦК України, а саме виконанням проведеним належним чином і не застосував ст.604 ЦК України, неправильно встановив обставини справи, грубо втрутився в договірні правовідносини сторін і безпідставно змінив суть укладеної додаткової угоди, самовільно розтлумачивши її зміст, а отже, у спірних правовідносинах, зобов'язання припинене за взаємною домовленістю сторін, згідно ст. 604 ЦК України.
Відповідно до статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сам факт дострокового розірвання договору відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України припиняє правовідносини між сторонами договору на майбутнє, тому факт порушення відповідачем умов договорів у частині повноти оплати за надані послуги зумовлює наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача боргу в сумі 134 000,00 грн.
Слід зазначити, що апелянтом не доведено, що у спірних правовідносинах, зобов'язання припинене за взаємною домовленістю сторін, згідно ст. 604 ЦК України, про що укладено додаткову угоду №2 від 01 травня 2025 року до договору № 17, оскільки додаткова угода № 2 від 01 травня 2025 року до договору № 17 про надання охоронних послуг від 09 січня 2024 року не містить положень про припинення зобов'язання відповідача оплатити позивачу кошти за надані охоронні послуги до моменту розірвання договору в розумінні ст. 604 Цивільного кодексу України.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 134 000,00 грн заборгованості, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договорів у частині повноти оплати за надані послуги.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги відповідача - без задоволення.
Доводи скаржника про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Львівської області від 06 березня 2025 року у справі №914/3260/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» - без задоволення.
Матеріали справи №914/3260/24 повернути до Господарського суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.