Справа № 156/865/24 Провадження №11-кп/802/350/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
10 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 20 лютого 2025 року,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця сел.Іваничі Іваничівського району Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, засуджено за ст.336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024030520000613.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вироком також у порядку ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів.
Так, цим вироком ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що він перебуваючи з 15.03.1999 по теперішній час на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) як військовозобов'язаний, будучи визнаним військово-лікарською комісією придатним до проходження військової служби, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, о 16 год. 10.06.2024 особисто відмовився отримувати повістку, зміст якої йому було оголошено, про необхідність прибуття на 15 год. 11.06.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки і подальшого призову за мобілізацією в розпорядження командира військової частини в складі команди НОМЕР_1 , для проходження військової служби під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію».
Проте, ОСОБА_7 , всупереч вимогам ст.65 Конституції України, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попередженим про необхідність прибуття, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, ухилився від призову за мобілізацією та не прибув на 15 год. 11.06.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення у команді НОМЕР_1 до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.
Не погоджуючись із таким вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості обвинуваченого, правильності кваліфікації його дій, оскаржує судове рішення з мотивів істотного порушення кримінально процесуальних норм, та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі винного внаслідок суворості.
Захисник зазначає про те, що мотивом відмови від отримання повістку про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 та самого прибуття до РТЦК та СП стали його релігійні погляди, про що він повідомляв представників. Його членство в релігійній громаді Церкви Адвентистів Сьомого Дня підтвердила свідок в судовому засіданні. Окрім того, сам обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому та визнав вину, а також активно сприяв у розкритті кримінального правопорушення. Свідки, які допитувались судом характеризують обвинуваченого як порядну та хорошу людину, тобто лише з позитивної сторони. Місцевий суд призначаючи покарання врахував лише тяжкість кримінального правопорушення та особу винного, однак залишив поза увагою такі обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. При цьому, обставини, що обтяжують покарання відсутні. Також не враховано того, що обвинувачений має сім'ю, позитивно характеризується, постійно працює, раніше не судимий. Тому захисник вважає, що є цілком законні підстави для призначення обвинуваченому покарання за ст.336 КК України із застосуванням положень ст.69 КК України.
Посилаючись на вищевикладене, захисник обвинуваченого просить вирок в частині призначеного покарання змінити, призначивши ОСОБА_7 покарання за ст.336 КК України із застосуванням положень ст.69 цього Кодексу, тобто більш м'якого виду покарання аніж позбавлення волі.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляцію в повному обсязі та просили її задовольнити, прокурора, який вважав скаргу безпідставною та просив залишити її без задоволення, а судове рішення, - без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ч.1 ст.404 КПК).
Оскільки кваліфікація дій ОСОБА_7 за ст.336 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.
Водночас, захисник обвинуваченого у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок суворості і, відповідно вважає, що є цілком законні підстави для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.69 КК України. При цьому, звертає увагу про наявність у нього таких обставин, що пом'якшують покарання як щире каяття, та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, остання з яких помилково не була визнана місцевим судом.
На думку колегії суддів апеляційного суду такі доводи сторони захисту заслуговують на увагу з огляду на таке.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
У п.1, 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Водночас, як зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені кримінально-процесуальним законом, який передбачає повноваження судів апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно із положеннями ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.
Водночас, положеннями ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має право призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
У п.8 вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 роз'яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній, - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення статтей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції вказаних вимог матеріального права та роз'яснень Пленуму ВСУ в повній мірі належним чином не врахував.
Так, суд не в повній мірі дотримався вимог ст.50, 65 КК України і не врахував належним чином обставини, які давали можливість застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_7 положення ст.69 КК України при призначенні покарання за ст.336 КК України.
Як вбачається із вироку, місцевим судом при призначенні покарання хоч і було враховано, однак не надано належної оцінки тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого та обставинам, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, яке згідно із ст.12 цього ж Кодексу, за ступенем тяжкості є нетяжким злочином.
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив.
Враховано було і особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також те, що він не одружений та не працює.
Однак, як вбачається із вироку, місцевий суд фактично незважаючи на позитивні дані щодо особи обвинуваченого, та взявши до уваги обставини за яких він вчинив кримінальне правопорушення, тобто під час повномасштабної збройної агресії рф, що на його думку дало прийти до висновку, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання, яке слід відбувати реально у виді позбавлення волі.
Обвинувачений в суді апеляційної інстанції вказував про те, що він під час досудового розслідування з самого його початку надавав визнавальні покази, своєчасно з'являвся на виклики слідчого, будь-яких дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню не вчиняв, а навпаки сприяв його розслідуванню. Під час судового розгляду він хоча відмовився від дачі показань, однак повністю визнав свою винуватість. Також він повністю усвідомив незаконність вчинюваних ним дій, шкодує про те, що вчинив такий злочин, зробив для себе відповідні висновки, і зазначив про недопущення подібного в майбутньому, а також про готовність понести покарання за вчинене.
Попри це, місцевий суд не визнав обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого такі як щире каяття, та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Тому, суд апеляційної інстанції визнає їх такими, оскільки фактично вони знайшли своє підтвердження в даному провадженні.
Також встановлено, що обвинувачений має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується лише з позитивної сторони.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого апеляційним судом, як і судом першої інстанції, не встановлено.
Наведені обставини, на думку колегії суддів апеляційного суду, у їх сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України та дають право суду призначити ОСОБА_7 покарання за цією нормою закону із застосуванням положень ст.69 КК України, тобто перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, не зазначеного в санкції статті (частини) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а саме - обмеження волі у мінімальному його розмірі, передбаченому КК України.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідатиме вимогам ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
На думку апеляційного суду, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Враховуючи вищенаведене, вирок суду першої інстанції в частині обставин, що пом'якшують покарання та призначеного покарання не відповідає вимогам закону.
Таким чином, апеляційна скарга сторони захисту підлягає до задоволення, а оскаржуваний вирок в означених частинах, - зміні у відповідності до положень ст.409 та 414 КПК України.
В іншій частині вирок в даному провадженні слід залишити без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 20 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині висновку суду про відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та в частині призначеного покарання, - змінити.
Визнати обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ст.336 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.
Головуючий
Судді