печерський районний суд міста києва
Справа № 757/976/22-ц
пр. 2-1657/25
24 березня 2025 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача: не з'явилась,
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ) про встановлення фактів.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 05 липня 2018 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики № 515, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М.
У пункті 1 зазначеного договору містяться положення про те, що позикодавець ОСОБА_2 повинен передати та нібито передав у власність позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 900 000,00 грн, що станом на дату укладення договору було еквівалентно 34 260,92 дол. США.
Згідно з пунктом 18 договору він вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей та нотаріального посвідчення.
Разом із тим, до теперішнього часу вона жодних коштів від ОСОБА_2 не отримувала, жодних розписок, інших документів на підтвердження отримання коштів не підписувала.
Посилаючись на наведене, просить: встановити факт відсутності передачі ОСОБА_2 коштів у сумі 900 000,00 грн. у власність ОСОБА_1 згідно п. 1 договору позики від 05 липня 2018 року № 515; встановити факт не укладення договору позики від 05 липня 2018 року № 515 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2022 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у вищевказаній цивільній справі та призначено підготовче засідання у справі на 13 квітня 2022 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2022 року відкладено підготовче засідання на 03 жовтня 2022 року.
16 вересня 2022 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування своїх вимог постилається на те, що 05 липня 2018 року між ним, як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М. та зареєстрований у реєстрі за № 515.
Відповідно до пункту 1 договору позики ОСОБА_1 отримала у власність грошову суму в розмірі 900 000 грн., що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладення договору було еквівалентно 34 260 доларам США 92 центам, строком на три роки до 05 липня 2021 року.
Відповідно п.п. 2, 3 договору, сторони домовились про те, що остаточний розрахунок за договором позики має бути здійснено не пізніше 05 липня 2021 року.
Згідно з п. 3. д) договору, виконання зобов'язань ОСОБА_1 , визначених у п. 2 цього договору, має бути здійснено в межах міста Києва або іншому місці за згодою сторін на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 . При цьому, позикодавець видає позичальнику заяву про отримання відповідної суми коштів, справжність підпису на якій має бути посвідчена нотаріально або розпискою позикодавця про отримання відповідної суми коштів від позичальника.
Пунктом 4 договору закріплено, що за прострочення виконання зобов'язання за цим договором ОСОБА_1 зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відповідно до п. 1.1. договору, позику в розмірі 900 000 грн., що еквівалентно 34 260 доларам США 92 цента, строком на три роки до 05 липня 2021 року, позикодавець передав позичальнику під час підписання договору.
Згідно з п. 18. Договору, цей договір вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей та нотаріального посвідчення цього договору.
Отже, ОСОБА_1 узяла на себе зобов'язання повернути отримані у нього грошові кошти в розмірі 900 000 грн, що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладення договору було еквівалентно 34 260 доларам США 92 центам, строком на три роки до 05 липня 2021 року.
Проте, свої зобов'язання не виконала, станом на дату подачі цього позову кошти за договором позики не повернула.
Окрім того, відповідно до вимог статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вважає, шо на його користь також підлягають стягненню інфляційні нарахування за період із 06 липня 2021 року до 31 серпня 2022 року у розмірі 296 263,77 грн (1 252 873,88 грн (сума боргу) х 123,647 % (сукупний індекс інфляції) /100% - 1 252 873,88 грн (сума боргу) та 3% річних від простроченої суми за період із з 06 липня 2021 року до 31 грудня 2021 року (179 днів) у розмірі 18 432,69 грн та за період із 01 січня 2022 року до 14 вересня 2022 року (257 днів) у розмірі 26 464,82 грн на загальну суму 44 897,51 грн.
З урахуванням наведеного, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики від 05 липня 2018 року № 515, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М., в розмірі 1 576 459,22 грн, із яких 1 252 873,88 грн - сума позики, 279 408,66 грн - інфляційне збільшення за весь час прострочення, 44 176,68 грн - 3 % річних; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
30 вересня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пухальська Н.С. подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Відповідно до змісту укладеного між сторонами договору позики кошти у розмірі 900 000,00 грн позикодавець передав позичальнику під час його підписання.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року прийнято в провадження зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні до 16 січня 2023 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні до 18 квітня 2023 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні до 08 серпня 2023 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні до 07 листопада 2023 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні до 13 лютого 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні до 25 квітня 2024 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 25 липня 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2024 року розгляд справи відкладено до 17 жовтня 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року розгляд справи відкладено до 10 грудня 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року розгляд справи відкладено до 24 березня 2025 року.
Позивачка за первісним позовом (відповідачка за зустрічним позовом) та її представник в судове засідання на з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) та його представник в судове засідання на з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Суд установив, що 05 липня 2018 року ОСОБА_2 , як позикодавець із однієї сторони, та ОСОБА_1 , як позичальник з другої сторони, уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л.М. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 515.
Відповідно до пункту 1 договору позики позикодавець ОСОБА_2 передає у власність позивальнику ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 900 000 гривень, що еквівалентно 34 260,92 дол. США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору, строком на три роки до 05 липня 2021 року.
Згідно з п. 1.1. договору, позику в розмірі 900 000 грн, що еквівалентно 34 260 доларам США 92 цента, строком на три роки до 05 липня 2021 року, позикодавець передав позичальнику під час підписання цього договору.
Відповідно п.п. 2, 3 договору, сторони, зокрема домовились, що загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором, дорівнює 900 000,00 грн, що еквівалентно 34 260,92 дол. США; остаточний розрахунок за договором позики має бути здійснено не пізніше 05 липня 2021 року.
Згідно з п. 3. д) договору, виконання зобов'язань ОСОБА_1 , визначених у п. 2 цього договору, має бути здійснено в межах міста Києва або іншому місці за згодою сторін на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 . При цьому, позикодавець видає позичальнику заяву про отримання відповідної суми коштів, справжність підпису на якій має бути посвідчена нотаріально, або розпискою позикодавця про отримання відповідної суми коштів від позичальника.
Пунктом 4 договору закріплено, що за прострочення виконання зобов'язання за цим договором ОСОБА_1 зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Згідно з п. 18. договору цей договір вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей та нотаріального посвідчення цього договору.
Таким чином, ОСОБА_1 узяла на себе зобов'язання повернути отримані у ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 900 000 грн, що еквівалентно 34 260,92 дол. США, до 05 липня 2021 року.
Станом на день розгляду справи ОСОБА_1 зобов'язання не виконала, грошові кошти, отримані у борг за договором позики від 05 липня 2018 року, не повернула.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Щодо позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів
За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просить суд встановити факт не укладення договору позики від 05 липня 2018 року № 515 між нею та ОСОБА_2 , а також факт відсутності передачі ОСОБА_2 їй коштів у сумі 900 000,00 грн згідно п. 1 договору позики від 05 липня 2018 року № 515, посилаючись на те, що жодних коштів від ОСОБА_2 не отримувала, жодних розписок, інших документів на підтвердження отримання коштів не підписувала.
Приписами чинного законодавства встановлення юридичного факту за судовим рішенням відбувається за умови, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Суд установив, що позивачка, в межах цієї справи, просить установити обставини, які самі по собі не є юридичним фактом, натомість такі підлягають з'ясуванню та доведенню в межах вирішення спору щодо недійсності договору позики, у разі виникнення такого.
Оскільки обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права не передбачений законом чи договором способом захисту, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 .
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики
Згідно з статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним.
Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).
З матеріалів справи, а саме з договору позики від 05 липня 2018 року вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникли договірні правовідносини, відповідно до яких ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у борг 900 000,00 грн, що еквівалентно 34 260,92 дол. США, та зобов'язалася повернути ці кошти до 05 липня 2021 року.
Згідно з п. 18. Договору, цей договір вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей та нотаріального посвідчення цього договору.
У п. 1.1. зазначено, що позику в розмірі 900 000,00 грн, що еквівалентно 34 260,92 дол. США, строком на три роки до 05 липня 2021 року позикодавець передав позичальнику під час підписання цього договору.
Таким чином, матеріали містять належні та допустимі докази того, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, укладання якого та передача коштів підтверджується змістом самого договору, в якому своїм підписом сторони підтвердили, що позикодавець передав, а позичальник отримала у борг 900 000,00 грн, шо еквівалентно 24 260,92 дол. США, та зобов'язалася повернути їх до 05 липня 2021 року.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».
Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.
У даній справі ОСОБА_1 не спростовано факт підписання нею договору позики та отримання грошових коштів. Договір позики від 05 липня 2018 року, укладений між сторонами, є чинним та недійним у судовому порядку не визнавався.
ОСОБА_1 не довела наявність інших, аніж позикових правовідносин за договором позики. Тому відповідні її доводи є безпідставними.
Також, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором позики перед ОСОБА_2 не виконала і суму боргу у передбачений договором строк не повернула.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Згідно з п. 3. д) договору виконання зобов'язань ОСОБА_1 , визначених у п. 2 цього договору, має бути здійснено в межах міста Києва або іншому місці за згодою сторін на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 , при цьому позикодавець видає позичальнику заяву про отримання відповідної суми коштів, справжність підпису на якій має бути посвідчена нотаріально або розпискою позикодавця про отримання відповідної суми коштів від позичальника.
Матеріали справи не містять доказів виконання зобов'язань ОСОБА_1 , а саме повернення отриманих у борг коштів, як передбачено п. 3. д) укладеним між сторонами договором позики від 05 липня 2018 року.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
В разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19).
ОСОБА_1 під час розгляду справи таку презумпцію не спростувала, безгрошовість договору позики також не довела (стаття 1051 ЦК України). Таким чином, право вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за договором позики, яке виникло у неї на підставі чинного правочину, презюмується.
За таких обставин суд вважає доведеним факт наявності заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед позикодавцем ОСОБА_2 згідно з договором позики від 05 липня 2018 року.
Відповідно п.п. 2 договору позики сторони, зокрема домовились, що загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором, дорівнює 900 000,00 грн, що еквівалентно 34 260,92 дол. США.
При цьому, договором не визначено, що сума коштів повинна складати гривневий еквівалент 34 260,92 дол. США за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим НБУ, на день повернення позики.
За таких обставин з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума боргу у розмірі 900 000,00 грн.
За змістом статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_2 , серед іншого, просив на підставі статті 625 ЦК України стягнути на свою користь інфляційне збільшення за весь час прострочення у розмірі 296 262,77 грн за період із 06 липня 2021 року до 31 серпня 2022 року та 44 897,51 грн - 3 % річних від простроченої суми за період із 06 липня 2021 року до 31 серпня 2021 року та за період із 01 січня 2022 року до 14 вересня 2022 року.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049 ЦК України суд дійшов висновку, що на договір позики від 05 липня 2018 року поширюється дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Ураховуючи наведене, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню інфляційне збільшення у розмірі 58 165,38 грн (за період із 06 липня 2021 року до 24 лютого 2022 року), 3 % річних на суму боргу за договором позики від 05 липня 2018 року становлять 13 241,10 грн (з 06 липня 2021 року до 31 грудня 2021 року) та 4 068,49 грн (з 01 лютого 2021 року до 24 лютого 2022 року), на загальну суму 75 474,97 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зустрічний позов підлягає частковому задоволенню.
При вирішенні питання розподілу між сторонами судових витрат, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, суд дійшов висновку про часткове задоволення зустрічного позову, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9754 грн. 74 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 204, 525, 526, 545, 625, 626, 627, 629, 1046, 1047, 1050 Цивільного кодексу України, статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів - залишити без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05 липня 2018 року у розмірі 900 000 (дев'ятсот тисяч) гривень, інфляційне збільшення у розмірі 58 165 (п'ятдесят вісім тисяч сто шістдесят п'ять) гривень 38 копійок (за період із 06 липня 2021 року до 24 лютого 2022 року), 3 % річних у розмірі 13 241 (тринадцять тисяч двісті сорок одну) гривня 10 копійок (з 06 липня 2021 року до 31 грудня 2021 року) та 4 068 (чотири тисячі шістдесят вісім) гривень 49 копійок (з 01 лютого 2021 року до 24 лютого 2022 року), на загальну суму 975 474 (дев'ятсот сімдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят чотири) гривні 97 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 754 (девять тисяч сімсот п'ятдесят чотири) гривні 74 копійки.
Позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 .
Відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації АДРЕСА_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 03.04.2025 року.
Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ