Справа № 559/239/25
Провадження № 2/559/787/2025
03 червня 2025 року місто Дубно
Дубенський міськрайонний суд Рівненської області
в складі головуючого судді Макеєва С.В.
секретаря судового засідання Франчук А.О.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
І. Стислий виклад позицій сторін.
Представник ТзОВ «Свеа Фінанс» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 11.05.2018 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Р25.00201.003933005, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит у розмірі 61 577 грн. 25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТзОВ «Свеа Фінанс» (попередня назва ТОВ «Росвен Інвест Україна») укладено Договір факторингу №01-02-31/23, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Свеа Фінанс», а ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги заборгованості за Кредитним договором №Р25.00201.003933005 від 11.05.2018. Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору, заборгованість ОСОБА_1 складає 119135, 98 грн. Відповідач свої зобов'язання за кредитними договорами не виконав. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Свеа Фінанс», у зв'язку з чим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості в розмірі 119135, 98 грн. та судові витрати у справі.
Представник відповідача, згідно поданої заяви, позов визнає частково на суму 15687, 00 грн., оскільки відповідачка вважає нікчемною умову про сплату 106589,79 грн. плати за обслуговування кредиту, поверненню Банку підлягає тіло кредиту - 61577,00 грн. та проценти за користування кредитом, які згідно Графіку щомісячних платежів становлять 3719,26 грн. Разом з тим, на виконання умов Договору відповідачкою було повернуто Банку 45890,00 грн. Таким чином, за відповідачкою залишалася заборгованість перед Банком, а після укладення договору факторингу від 25.07.2023 № 01-02-31/23 - перед ТОВ «Свеа Фінанс» у розмірі 61577,00 грн. - 45890,00 грн. = 15687,00 грн. основного боргу та 3719,26 грн. процентів за користування кредитними коштами. Зазначений розмір заборгованості відповідачкою визнається.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 28.04.2025 задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука Тараса Сергійовича про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 березня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасовано. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України з викликом сторін на 10 год. 40 хв. 03 червня 2025 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Пащук Т.С., згідно поданої заяви просить розглянути справу без його участі та участі відповідача. Позовні вимоги визнають частково на суму 15687, 00 грн. В решті позовних вимог просить відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 4 ст. 248 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 11.05.2018 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Р25.00201.003933005. Відповідно до р.1 кредитного договору, банк надає позичальнику Кредит у розмірі 61 577,00 грн. а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами і платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно із графіком платежів. Кредит надається строком на 60 місяців. Кредитним договором встановлено розмір процентної ставки 1,99% річних. Підписанням відповідного кредитного договору позичальник також приєднався до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діяла станом на дату укладення договору, і яка розміщена за посиланням https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts) та підтвердив свою обізнаність про Умови та Тарифи Банку (а.с. 7-8).
За змістом п.п. 1.1 - 1.3 Договору Банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: сума кредиту - 61577,00 грн., процентна ставка - 1,99 % річних, строк кредиту - 60 місяців. Пунктом 1.4 Договору передбачено, що за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе надання інформації по рахунках Позичальника з використанням телефонних каналів, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні в Контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.
Графік платежів міститься у пункті 6 Договору у вигляді таблиці та включає в себе графу під номером 7.4. «Плата за обслуговування кредиту». Конкретний розмір плати за обслуговування кредиту змінюється залежно від місяця погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 2321 грн. 45 коп., останній - 1231 грн. 54 коп. Сумарний розмір "Плати за обслуговування кредиту" за 60 місяців становить 106589 грн. 79 коп. (а.с. 7-8).
Тотожні за змістом умови містяться у Паспорті споживчого кредиту від 11.06.2018 року та додатку до нього - «Графіку щомісячних платежів за кредитним договором» (а.с. 10-11).
На виконання умов вищевказаного договору Акціонерним Товариством «Ідея Банк» свої зобов'язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю, про що свідчить ордер-розпорядження №1 про видачу кредиту від 11.05.2028 (а.с. 12).
25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТзОВ «Свеа Фінанс» (попередня назва ТОВ «Росвен Інвест Україна») укладено Договір факторингу №01-02-31/23, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Свеа Фінанс», а ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги заборгованості за Кредитним договором №P25.00201.003933005 від 11.05.2018 (а.с. 19-24, 27-30).
Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору, заборгованість ОСОБА_1 складає 119135, 98 грн. (а.с. 15).
В матеріалах справи наявна виписка по рахунку відповідача, з якої вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала оплату по договору №Р25.00201.003933005, сплачувала проценти. на виконання умов Договору відповідачкою було повернуто Банку 45890,00 грн. (а.с. 16-18).
25.03.2024 змінено назву Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (а.с. 31).
IV. Норми права, які застосував суд.
Відповідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року (справа № 301/2368/14-ц) зазначив, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором.
На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі № 2-879/11 (провадження №61-10005св21), з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.
У п. 76 Постанови Великої Палати Верховного Суду №338/180/17 від 05 червня 2018 року зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
У постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема наступне.
«За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України роз'яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
V. Мотивована оцінка і висновки суду.
Суд робить висновок, що 11.05.2018 виникли договірні відносини між первісним кредитором АТ «Ідея Банк» та відповідачем у зв'язку з укладенням Кредитного договору №Р25.00201.003933005. ОСОБА_1 , будучи вільною в укладенні вказаного кредитного договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, будучи обізнаною з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, з чим відповідачка погодилась, підписавши особисто кредитні документи, таким чином погодивши умови сплати процентів за користування кредитними коштами. ОСОБА_1 отримала кредитні кошти і у неї виникло зобов'язання повернути їх, у розмірах та у строки, зазначеними в кредитному договорі. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Сумарний розмір "Плати за обслуговування кредиту" за 60 місяців становить 106589 грн. 79 коп., отже позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Таким чином, поверненню Банку підлягає тіло кредиту - 61577,00 грн. та проценти за користування кредитом, які згідно Графіку щомісячних платежів становлять 3719,26 грн. Разом з тим, на виконання умов Договору відповідачкою було повернуто Банку 45890,00 грн. Отже, за відповідачкою залишалася заборгованість перед Банком, а після укладення договору факторингу від 25.07.2023 № 01-02-31/23 - перед ТОВ «Свеа Фінанс» у розмірі 15687,00 грн. основного боргу та 3719,26 грн. процентів за користування кредитними коштами.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 388 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог (16%).
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, 514, 525, 526, 626,629, 633, 1054 ЦК України, суд -
позов задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №Р25.00201.003933005 від 11.05.2018 у розмірі 19406 (дев'ятнадцять тисяч чотириста шість) гривень 26 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 388 (триста вісімдесят вісім) гривень 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Рівненського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», адреса: бульвар Вацлава Гавела, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 37616221.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Суддя С.В. Макеєв