Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 3/733/671/25
Єдиний унікальний №733/1059/25
Постанова
Іменем України
11 червня 2025 року м. Ічня
Ічнянський районний суд Чернігівської області
в складі: головуючого судді- Вовченка А.В.,
при секретарі Мошенець Л.М.
розглянувши матеріали, які надійшли від ВП № 2 (м. Ічня) Прилуцького районного відділу поліції ГУНП у Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 працюючого ПОСП «Ічнянське» охоронець, РНОКПП НОМЕР_1
за ч.3 ст.173-2 КУпАП
ОСОБА_1 постановою Ічнянського районного суду №733/669/25 від 18 квітня 2025 року притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається , що 20.04.2025 року о 12:00 год ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру, в ході якого ображав, висловлювався нецензурною лайкою на адресу своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , внаслідок чого могла бути завдана шкода її психічному здоров'ю, тобто вчинив домашнє насильство повторно протягом року, за що передбачена відповідальність згідно з ч.3 ст. 173-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнав та пояснив , що 20.04.2025 року , на паску все було добре. Він поїхав на роботу, а ввечері дочка зателефонувала йому і сказала, що вона біля хвіртки, і не може зайти в хату. Він викликав поліцію і сам приїхав , бувша дружина була вже вдома та була в нетверезому стані. Все це він зафіксував на телефон.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові матеріали, що знаходяться у справі ( заяви ОСОБА_2 ; письмові пояснення ОСОБА_1 , копію постанови про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст.173-2 КУпАП суддя дійшов таких висновків.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 14 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином, домашнє насильство характеризується сукупністю таких ознак: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); заподіяння або можливість заподіяння шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу вказаного адміністративного правопорушення є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак - дії особи не можуть розцінюватися як насильство.
У свою чергу, конфлікт (сварка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт (сварка) не містить вище перелічених ознак домашнього насильства. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, різниця полягає у тому, що домашнє насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплених агресією і бажанням завдати шкоди потерпілому, а не прагненням розв'язати спір.
Натомість з пояснень ОСОБА_1 , вбачається, що між ним та бувшою дружиною ОСОБА_2 виник сімейно-побутовий конфлікт (сварка).
Враховуючи, що дії ОСОБА_1 вчинені в межах побутового конфлікту з потерпілою не досягли межі, яка б вказувала на вчинення особою того виду насильства, який визначений диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та не належить до об'єктивної сторони вказаного правопорушення, тому зазначене, у свою чергу, вказує на відсутність складу даного адміністративного правопорушення.
Крім того, протоколом про адміністративне правопорушення та матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_2 була завдана чи могла бути завдана моральна чи фізична шкода, як і не надано доказів вчиненого ОСОБА_1 психічного насильства щодо неї, зокрема пояснень свідків (сусідів), які могли бути очевидцями інкримінованих ОСОБА_1 протиправних дій.
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції.
Натомість санкція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за якою складений протокол відносно особи, передбачає накладення стягнення, зокрема у виді адміністративного арешту, що, у свою чергу, вказує на те, що інкриміноване останньому правопорушення підпадає під визначення поняття «кримінальне обвинувачення».
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі "Лавентес проти Латвії" та від 08.02.2011 року по справі "Берктай проти Туреччини" наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій".
Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) також визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Натомість суддя не має права за своєю ініціативою збирати додаткові докази винуватості особи.
За такого, до зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення відомостей, як до доказу в розумінні ст. 251 КУпАП, з урахуванням зазначених вище обставин, суддя відноситься критично, оскільки інші належні та допустимі докази у справі не підтверджують того факту, що особа дійсно керувала транспортним засобом та допустила зіткнення з іншим транспортним засобом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.
Суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою необхідно керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
При цьому, суддя звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиним достатнім доказом винуватості особи в інкримінованому порушенні, оскільки викладені у ньому обставини вчинення особою діяння мають підтверджуватися сукупністю інших належних та допустимих доказів, які в даній справі взагалі відсутні.
Таким чином, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що ОСОБА_1 за вказаних у протоколі обставин вчинив домашнє насильство щодо ОСОБА_2 , тому суддя доходить висновку, що в його діях також відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення якого ОСОБА_3 не доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, події та складу інкримінованого адміністративного правопорушення поза розумним сумнівом, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчиненого діяння не підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначене є підставою для закриття провадження у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення, оскільки до протоколу про адміністративне правопорушення не додано доказів вчинення адміністративного правопорушення, що не дає змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй діяннях, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.
Керуючись статтями 247,252,265,280,283,291,294 КУпАП, суддя
постановив:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя А. В. Вовченко