Справа № 216/2403/25
провадження №2/216/1843/25
27 травня 2025 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого, судді Чирського Г.М.,
за участю секретаря судового засідання: Смолдирева М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, про захист прав малолітньої дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із вказаним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягувати з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 28.03.2025 року і до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування позову зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов?язки по вихованню та утриманню дитини, починаючи з травня 2024 року. Дитиною повністю опікується позивач. Мати спілкується з дитиною дуже рідко і тільки коли сама цього бажає. З травня 2024 року Відповідачка не вчинила будь-яких дій, які б свідчили про її прагнення зберегти свої батьківські права, змінити своє ставлення до дитини.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025 року справу передано головуючому судді Чирському Г.М.
Ухвалою судді від 10.04.2025 року вищезазначену позовну залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків, зазначених в ухвалі. 16.04.2025 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 17.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09.05.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторони у судове засідання не з'явилися.
Позивач надав до суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, наполягаючи на задоволенні позовних вимог та винесенні рішення по справі.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилася з невідомих суду причин, хоча про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, в матеріалах справи міститься нотаріально засвідчена заява відповідачки ОСОБА_2 про здійснення розгляду справи за її відсутності. Крім того, відповідачка не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача.
Представник Центрально-Міської районної у місті ради 09.05.2025 року долучила до матеріалів справи висновок органу опіки та піклування, представник служби у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради прохав розглядати справу без представника служби.
Враховуючи, що сторони до суду не прибули, в матеріалах справи мається достатня кількість доказів для вирішення справи по суті, суд відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити рішення без участі сторін по справі та без фіксації процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 29.11.2016 року, без реєстрації шлюбу, у ОСОБА_1 (далі - позивач) та ОСОБА_2 (далі- відповідач) народився спільний син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 13 грудня 2016 року.
Батьки, за нормами ст.ст. 150, 155 Сімейного Кодексу України, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, тобто здійснювати батьківські права, які не можуть суперечити інтересам дитини.
Кожна дитина, за нормами ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 19.05.2009 року, має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особа, що їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У травні 2024 року між позивачем та відповідачкою фактично припинилися шлюбні відносини.
З моменту фактичного припинення відносин позивач взяв на себе всі батьківські зобов?язання, самостійно виховує та утримує малолітнього сина, який залишився проживати разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Мати дитини, ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні та утриманні спільного з позивачем сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки Позашкільного закладу «Монтессорі-КР» від 01.05.2025 «Про участь батька учня 2 класу у шкільному житті дитини», виданої позивачу про справі, вбачається, що учень 2 класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , регулярно відвідує заняття у закладі оффлайн. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько дитини спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям дитини. Мати дитини останнім часом контакту із закладом, де навчається дитина, не підтримує, в житті та навчанні дитини участі не приймає. Дитину до закладу приводить і забирає лише батько - ОСОБА_1 .
Згідно копії довідки сімейного лікаря, яка надана позивачу на його заяву, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2025 року проходить у лікаря періодичні медичні обстеження, лікування, запис на прийом дитини здійснює лише батько, він же приводить дитину і на прийом. Матір дитини на контакт із сімейним лікарем не виходила.
Як вбачається з висновку №8/33-1877 від 07.05.2025 виконавчий комітет Центрально-Міської районної в місті ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З матеріалів справи вбачається, що неповнолітній син ОСОБА_3 знаходиться на повному утриманні батька, ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини відповідачка не надає, не піклується про його здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, не створює належних умов для розвитку його природних здібностей. Вказані обставини підтверджуються тим, що мати не знайшла спільну мову з дитиною, не має психологічного контакту, довірительних відносин з сином, не має наміру налагодити відносини з дитиною та сама просить позбавити її батьківських прав, що не заперечується самою відповідачкою по справі.
Відповідно до ч.1-5 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної, загальної, середньої освіти, готувати їх до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов?язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов?язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частиною 1 статті 164 Сімейного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей. Зокрема згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов?язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов?язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов?язками.
За змістом роз'яснень, викладених у п.п. 15,16,17 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
Між інтересами дитини і інтересами батьків має існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу слід приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і важливістю повинні переважати над інтересами батьків.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідачка за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини, не проявляє батьківської уваги та турботи до сина. При цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною, в тому числі, і з боку батька, та позивачем доведено, що поведінка відповідачки відносно неповнолітньої дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками. Тому, у сукупністю із позицією відповідача, яка викладена у її заяві у справі, яка не бажає змінювати своє ставлення до виховання та утримання сина ОСОБА_3 , вказане свідчить про наявність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Щодо вимоги про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
За приписами СК України, матеріальне утримання дитини є обов'язком батьків, у контексті виконання якого може йтися лише про порядок надання такого утримання та про його розмір з урахуванням відповідних обставин.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до вимог ст.182 Сімейного Кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч.1ст.183 Сімейного Кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Частиною другою ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Вказане також кореспондується частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, якаю держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, моральної і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
З матеріалів справи вбачається, що добровільно відповідачка коштів на утримання дитини не надає. ОСОБА_2 є працездатна особа, що не заперечується нею у поданій суду заяві.
На підставі вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що доказів про наявність на утриманні відповідача інших неповнолітніх осіб та непрацездатних батьків не встановлено, суд вважає за необхідне визначити розмір аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, оскільки саме такий розмір призначених аліментів буде виправданий дійсними потребами, обумовлений фактичними обставинами справи та сприятиме меті зобов'язання щодо утримання.
Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.
Оскільки позивачем вимога про відшкодування судових витрат у сумі 1211,20 грн., понесених ним при подачі позову, не заявлялася, вони покладаються на позивача.
Крім того, позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів, а тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідачки в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 150, 164, 165, 166, 181, 182 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-284, 354-355 ЦПК України суд,-
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , громадянки України, уродженки м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , громадянина України, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 08 квітня 2025 року і до досягнення дітиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір в дохід держави у розмірі 1211,20 грн. за вимогу про стягнення аліментів.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Г.М. Чирський