Справа № 521/9204/25
Номер провадження № 2-а/521/144/25
09 червня 2025 року
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Бобуйок І.А,
за участю секретаря судового засідання - Шелкопляс В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса розташування: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
03.06.2025 року до Хаджибейського районного суду м. Одеси звернувся позивач з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якому просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову від 11.04.2025 року № 6216 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 , якою накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 грн., провадження по справі закрити у зв?язку з відсутністю події та складу правопорушення, за не доведеністю вини ОСОБА_1 належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 04.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату та час належним чином та своєчасно. Подав до суду заяву про розгляд справи без його особистої участі.
Представник відповідача відзив до суду на позовну заяву не подавав, у судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату та час належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив.
Суд, вивчивши та дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи зібрані і надані докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 62 Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 90 КАС України, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Таким чином, при вирішені питання про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення т. і.), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.
Постановою від 11.04.2025 року № 6216 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_2 , накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 грн. У змісті постанови вказано, що у матеріалах справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 наявні докази, що ним допущено порушення вимог п. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не прибуття за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці, без надання повідомлення про причини не явки у подальшим прибуттям у строку, що не перевищує 7 календарних днів під час мобілізації в умовах особливого періоду, чим ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Суд вважає, що прийнята постанова відносно позивача є такою, що прийнята із порушеннями чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влад та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише н підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законам України.
Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП, передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Частина 3 ст. 210-1 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв?язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Завданнями провадження справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об?єктивне з?ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).
Отже, суд зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб?єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов?язки для особи, щодо якої вона винесена.
Таке рішення суб?єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб?єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб?єкта владних повноважень.
У контексті наведеного суд зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об?єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб?єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення по адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення об?єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 року у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 року у справі №607/7987/17.
Згідно ст. 282 КУпАП, Додатку 4 до Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (пункт 10 розділу II), постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити обставини правопорушення, установлені під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов?язаний з?ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом?якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з?ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом встановлено, що всупереч цього відповідач не з?ясував та не навів в оскаржуваній постанові жодної відповідної обставини: подію правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення правопорушення, тобто коли, де, хто саме та як нібито виявив порушення позивачем ч.2 п. 10-1 Додатку № 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів, Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів), винуватість позивача у вчиненні правопорушення, форма вини, а також усі інші обставини, встановлення яких вимагає закон.
В описовій частині оскаржуваної постанови відповідач не зазначає чітко та конкретно суті скоєного правопорушення, відповідач зазначив лише неявку позивача за повісткою, викликом, тобто з вказаного не можливо зрозуміти, за що саме було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.
Наведене свідчить взагалі про відсутність події та складу правопорушення, яке інкримінується позивачу, порушення відповідної процедури притягнення до відповідальності та ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Позивач є інвалідом 3-ї групи з дитинства, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , роздруківкою скриншоту пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , оновленого 23.05.2025 року, із застосунку «Дія», згідно якого позивач має інвалідність дитинства 3 групи, отримує соціальну пенсію; довідкою до акту огляду МСЕК від 20.12.2023 року серія 12 ААГ № 878126; виписним епікризом КНП «Міська клінічна лікарня №1» від 19.07.2024 року № 9236/967, згідно якого позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 08.07.2024 року по 19.07.2024 рік з діагнозом: цукровий діабет, 1 типу, тяжка форма та іншими хворобами.
17.10.2024 року за результатами медичного огляду 18.10.2024 року лікар здійснила медичний висновок про тимчасову не працездатність позивача в електронній системі охорони здоров?я, на період непрацездатності з 17.10.2024 року по 25.10.2024 рік. Це підтверджується: роздруківкою скріншоту реєстрації позивача в медичному інформаційному сервісі «Health24», скриншотів інформаційної довідки з електронної системи охорони здоров?я від 18.10.2024 року щодо медичного висновку про тимчасову непрацездатність позивача в електронній системі здоров?я сімейного лікаря ОСОБА_3 , візитом до лікаря та встановлення діагнозу.
17.10.2024 року о 15:30 годині позивач отримав повістку від 07.10.2024 року, згідно якої його було викликано до відповідача для «уточнення даних» на 17.10.2025 рік на 11:00 годині, тобто на час, який вже минув на момент отримання ним відомостей про такий виклик. З огляду на вказане, кінець робочого дня, стан здоров?я, який значно погіршився, позивач оновив свої дані через застосунок «Резерв +» (із врахуванням того, що згідно повістки саме для цього його викликав відповідач), а на наступний день подав відповідну заяву до відповідача, в якій повідомив про поважну причину неприбуття по повістці, що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим в «Резерв +» 17.10.2024 року о 17:59 годині, із вказівкою про уточнення даних позивачем 17.10.2024 року та заявою про поважну причину неприбуття по повістці від 18.10.2024 року.
Судом встановлено, що позивач викликався на 17.10.2024 року о 11:00 годині для уточнення даних, та разом із тим позивач оновив їх 17.10.2024 року своєчасно.
Суд звертає увагу, що саме для спрощення, ефективності та економії часу було створено відповідні реєстри для обліку та оновлення даних дистанційно, тому відсутні розумні підстави намагатися притягувати особу до відповідальності тільки за формальну не явку за повісткою для оновлення даних, які вже оновлено своєчасно за допомогою передбачених законодавством засобів, використовуючи при цьому штучні перешкоду у вигляді фактичної неможливості потрапити на прийом до відповідача.
Наведене, також, свідчить про те, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв з використанням повноважень всупереч меті, з якою ці повноваження надано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до п. 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, відповідач може викликати особу для взяття на військовий облік, уточнення її персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
В повістці відповідача від 07.10.2024 року зазначено, що позивача було викликано до для «уточнення даних», що суперечить приписам вказаного порядку, який містить лише умови виклику «для уточнення персональних даних» та «для уточнення даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, війсь-ковозобов?язаних», в той час як приведені формулювання відрізняються з своїм змістом від формулювання наведеного у оскаржуваній постанові (не вказано причина виклику, а порушення визначено просто як не явка та не повідомлення про причини не явки).
Також, за приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов?язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Відповідач жодним не навів, чому він не зміг отримати дані для відповідного реєстру електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/ реєстрами.
Також, суд зазначає, що станом на 11.04.2025 року (дата прийняття оскаржуваної постанови) строк притягнення до адміністративної відповідальності, визначений ст. 38 КУпАП в 3 місяця з моменту вчинення правопорушення, вже сплив: 17.10.2024 рік додати 3 місяця, виходить, що 24.01.2025 рік є останнім днем такого строку, тому що склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не має триваючого характеру. Правовим наслідком закінчення такого строку є неможливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинене нею діяння.
В цьому разі провадження не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст.247 КУпАП. Це вказує на непропорційність дій відповідача та порушення строків на притягнення до відповідальності, що виключає взагалі порушення питання відкриття адміністративного провадження.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб єкта владних повноважень порушені ії права, свободи чи інтереси.
Розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що відповідач не мав права притягати позивача до адміністративної відповідальності без доказів та без з?ясування всіх обставин справи. Звинувачення не може ґрунтуватися лише на припущеннях відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень обов?язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов?язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Згідно пункту 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Суд акцентує увагу відповідача, що згідно ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд роз'яснює, що обов?язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Ст. 20 КАС України вказано, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 286 КАС України, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо визнання оскаржуваної постанови протиправною.
Згідно ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи все вищевикладене та керуючись статтями 19, 63 Конституції України, статтями 210-1, 251, 252, 258, 268, 278, 279 КУпАП, 42, 49, 55, 57, 60, 72, 73, 77, 78, 79, 165, 42, 165 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса розташування: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови- задовольнити частково.
Скасувати постанову від 11.04.2025 року № 6216 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України та накладено на ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
ГОЛОВУЮЧИЙ: І.А.Бобуйок