Справа № 947/10022/25
Провадження № 3/947/1636/25
10.06.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколом серія ЕПР1 №267129 від 09.03.2025, складений інспекторами УПП в Одеській області ДПП старшим лейтенантом поліції Парафіленко Є.Ю., щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, є інвалідом 2-ї групи, одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 09.03.2025 року, близько о 20:23, навпроти буд.33 по вул.Академіка Корольова в м.Одесі, керував транспортним засобом Lexus ES350, державний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обставинам, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України».
Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.1 ст.130 КпАП України.
ОСОБА_1 до суду не з'явився. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Заявив клопотання про розгляд справи без його участі. Згідно ст.268 КпАП України явка особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення у вказаній категорії справ не є обов'язковою, а тому протокол розглянуто без участі ОСОБА_1 .
Крім того, ОСОБА_1 подав письмові заперечення на протокол та клопотання про закриття провадження за протоколом про адміністративне правопорушення за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В своїх запереченнях, між іншим, ОСОБА_1 зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази його вини у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Так, відповідно до п.6 Розділу 10 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015 року, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
В порушення вищезазначеної норми інспектором поліції в стверджувальній формі зазначено в Протоколі, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, та навіть не вказано, за якими ознаками він нібито міг припустити цю обставину.
Відповідно до п.8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1103 від 17.12.2008 року, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
У зв'язку з тим, що Постанова Кабінету міністрів України має вищу юридичну силу, ніж наказ Міністерства внутрішніх справ, враховуючи що обидна нормативно-правові акти є спеціальними та чинними, в даному випадку при конкуренції норм має застосовуватись саме Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1103 від 17.12.2008 року, оскільки постанова КМ України має більш юридичну силу ніж наказ МВС.
Тому, на думку, ОСОБА_2 , протокол було складено з істотним порушенням чинного законодавства України, у зв'язку з чим він є недопустимим доказом у вказаному провадженні.
Крім того, ОСОБА_2 зазначає у письмових запереченнях, що до матеріалів справи долучений відеозапис з нагрудних камер, під час нібито виявлення співробітниками поліції у ОСОБА_2 ознак алкогольного сп'яніння. Йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів на місці, на що він погодився за умови наявності двох понятих, оскільки на його думку це було обов'язково відповідно до законодавства та, крім того, він мав сумніви у правильному функціонуванні пристрою «Драгер». Проте працівники поліції не роз'яснили ОСОБА_2 відсутність необхідності залучення понятих та свідків у зв'язку із застосуванням технічних засобів відеозапису, та про наявність і можливість ознайомитись з сертифікатом відповідності та свідоцтвом про повірку приладу, а також про існування контрольного перевірочного тесту, що могло би розвіяти сумніви водія.
Більш того, попри запит водія про можливість відмови від огляду на місці із застосуванням спеціального технічного засобу та проходження відповідного огляду у закладі охорони здоров'я, працівник поліції повідомив, що в такому разі буде складено відносно нього протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення п.2.5 ПДР.
Вказані дії працівників поліції можуть свідчити про їх упередженість під час встановлення вищевказаних обставин, що додатково викликало сумнів у ОСОБА_2 в справедливому огляді на стан сп'яніння на місці зупинки.
В подальшому, не будучи обізнаним про підстави для притягнення до адміністративної відповідальності за відмову під проходження огляду на стан сп'яніння, ОСОБА_2 09.03.2025 року о 22.10 год. самостійно прибув до медичного закладу, а саме КНП «ООМЦПЗ» OOP, для проходження огляду на стан алкогольного чи будь-якого іншого сп'яніння.
ОСОБА_2 пройшов огляд на стан сп'яніння, що підтверджується висновком КНП «ООМЦПЗ» OOP щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.03.2025 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 ознак сп'яніння станом на 21:45 годин не виявлено.
Також, на думку ОСОБА_1 , в порушення чинного законодавства України йому не було роз'яснено на місці його зупинки та під час складення та вручення протоколу, права і обов'язки, як це передбачає ч.4 ст.256 КУпАП: при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Інспектор патрульної поліції повинен був спочатку роз'яснити права і обов'язки, а вже потім попросити його поставити підпис в протоколі за ознайомлення.
Крім того, йому також не було роз'яснено право надати змістовні пояснення на окремому аркуші з приводу складеного Протоколу та документально зафіксувати своє бажання та намір пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Більш того, свою збуджену поведінку ОСОБА_1 пояснює тим, що 09.03.2025 року о 20.23 год. було оголошено повітряну тривогу в м.Одесі та Одеській області. Він, ОСОБА_1 , оскільки в місті лунали вибухи виразив прохання до працівників поліції, що слід попіклуватися також про безпеку його родини, так як на його утриманні перебуває троє дітей. Стан ОСОБА_1 , про який зазначає поліцейський, був пов'язаний не з вживанням алкогольних напоїв, а через сильне душевне хвилювання за своїх дітей, яких у ОСОБА_1 троє, які саме в час оформлення протоколу перебували у небезпеці, телефонували постійно ОСОБА_1 та прохали по скоріше повернення до дому так як їм було страшно, вони сильно плакали та прохали про допомогу.
Тобто, маючи можливості не створювати небезпечної ситуації для громадян, працівники поліції свідомо проігнорували будь-які прохання та можливості уникнення додаткових небезпечних ситуацій.
В обґрунтування свого клопотання ОСОБА_1 наводить практику національних судів, рішення ЄСПЛ, норми Конституції України тощо. Він також надав посвідчену копію висновку лікаря
У зв'язку з тим, що уповноважені поліцейські діяли з порушенням відомчих інструкцій та всупереч приписів Конституції України та Законів України, ОСОБА_1 просить провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вивчивши доводи ОСОБА_1 , деякі з доводів яких суддя визнає слушними, а тому дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, оскільки належних і допустимих доказів його вини не надано через процедурні порушення, допущені уповноваженим поліцейським.
Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона , адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Верховний Суд у справі №338/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.
Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Судом був досліджений наявний в матеріалах справи CD-диск з відеозаписом певних подій та інші докази, долучені працівником поліції до протоколу, які стали підставою для складання адміністративного протоколу за ч.1 ст.130 КпАП України відносно ОСОБА_3 .
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативним відеореєстратором.
З відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції за порушення правил дорожнього руху, а саме порушення користування освітлювальними приладами автомобіля в темну пору доби. Починається процедура складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Під час спілкування інспектор поліції повідомляє ОСОБА_1 , що у нього вбачаються ознаки алкогольного сп'яніння, але не називає які саме. Після чого інспектор поліції відразу пропонує проїхати до медичного закладу для проходження дослідження.
ОСОБА_1 перебуває у збудженому стані, оскільки обурений безпідставними звинуваченнями працівників поліції та не погоджується з будь якими їх пропозиціями та твердженнями.
В своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 таку свою поведінку пояснив тим, що під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення пролунала повітряна тривога і в місці почалися вибухи. Йому постійно телефонували його діти, які вдома перебували самі та були налякані. Він дуже хвилювався за них та на все погоджувався, щоб скоріше звільнитися по поїхати до своїх дітей. Незважаючи на те, що він не перебував в стані алкогольного сп'яніння, він підтвердив це, щоб скоріше був складаний протокол про адміністративне правопорушення та він міг повернутися до дому.
Після чого відбувається процедура складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КпАП України, під час чого водієві формально оголошуються його права, але практично йому не надана була можливість скористатися ними, зокрема, на місці надати письмові пояснення.
Верховний суд скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, дійшов висновку, що, вирішуючи питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, в якій на початок судового засідання оголошено сигнал «Повітряна тривога», суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров'я людини, а обов'язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з'явився в судове засідання з об'єктивних і поважних причин, якщо немає клопотання про розгляд справи за його відсутності. (Постанова КЦС ВС від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24 (провадження 61-16567св24).
Тому, не надання можливості з боку поліцейського прослідувати ОСОБА_1 до укриття під час повітряної тривоги, обстрілу та ненадання можливості батьку забезпечити безпеку своїх трьох дітей, свідчить про ігнорування інспектором поліції пріоритету збереження життя і здоров'я людини, та оправдує нервовий стан ОСОБА_1 .
Більш того, будучи впевненим в своїй правоті, ОСОБА_1 09.03.2025 року о 21.45 год. самостійно прибув до медичного закладу, а саме КНП «ООМЦПЗ» OOP, для проходження огляду на стан алкогольного чи будь-якого іншого сп'яніння.
ОСОБА_2 пройшов відповідний огляд у встановленому законом порядку, що підтверджується висновком КНП «ООМЦПЗ» OOP щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.03.2025 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 ознак сп'яніння не виявлено.
Відповідно до пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року N23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпція, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Згідно з ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Аналогічного роду положення закріплено і у ст.6 Конвенції про захист прав л:юдини та основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року N5-рпу2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягнення особи до відповідальності.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Отже, відповідно до чинного законодавства України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.7 КУАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
В силу положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак, уповноважені поліцейські не дотримались встановленого законом порядку фіксації правопорушення, зібрання і оформлення доказів.
Відповідно до вимог наказу департаменту патрульної поліції НПУ №100 від 03.03.2016 року про затвердження «Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» нагрудна відеокамера повинна активуватись працівником патрульної поліції та знаходитись в режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами і після активації нагрудної камери все спілкування повинно бути записане безперервно, тобто весь процес має бути безперервним.
Разом з тим, працівники поліції, підійшовши до ОСОБА_1 , здійснюючи оформлення адміністративного правопорушення вчиненого ним, проти якого він не заперечував, почали фіксувати інше правопорушення, яке, нібито, на думку поліцейського, вчинив ОСОБА_1 , не попередили про проведення фіксування на відеокамеру (бодікамеру), не роз'ясненні права та обов'язки, не надана йому можливість надати письмові пояснення з приводу правопорушення.
Згідно п.1 розділу IX Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, і зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України №1395 від 07.11.2015 року передбачено, що водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (частина перша статті 266 КУпАП).
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Диспозиція ст.130 КпАП України є бланкетною, оскільки містить посилання на правила дорожнього руху, а тому для визначення суті правопорушення та вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, які пункти правил дорожнього руху були порушені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та у чому полягали такі порушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з пунктом 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. №1103, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Аналогічні положення закріплені у пункті 6 розділу X Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КпАП України, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395.
Разом з тим, доводи ОСОБА_1 про те, що в протоколі про адміністративне правопорушення стверджується як встановлений факт керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння і при цьому не наводяться ознаки алкогольного сп'яніння, є надуманими, безпідставними, оскільки спростовуються самим протоколом про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що у водія виявлені ознаки алкогольного сп'яніння із наведенням такових.
Отже, оскільки протокол про адміністративне правопорушення був складений інспектором поліції безпідставно, то протокол про адміністративне правопорушення визнається недопустимим доказом і не враховується при оцінці вини водія.
Інші наявні в матеріалах справи документи: довідки органу національної поліції про отримання водієм посвідчення водія певних категорій, та про не притягнення водія до відповідальності за ст.130 КпАП України протягом року, рівно як й направлення водія транспортного засобу до медичного закладу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, хоча і належні, але вони самі по собі або в сукупності, не свідчать про відмову водія від проходження медичного обстеження на вимогу уповноваженого поліцейського.
Крім того, ОСОБА_1 має також Другу групу інвалідності, тому його стан здоров'я не відповідає стану здоров'я звичайній здоровій людині, а отже, його поведінка, що не відповідає обстановці та виражене тремтіння пальців рук, можливо, є нормальним явищем для ОСОБА_1 , з огляду на стан його здоров'я, що додатково спростовує доводи поліцейських.
Усе зазначене свідчить про невідповідність матеріалів адміністративної справи дійсним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року вказує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення повинно випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Тобто усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернуто увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягують до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофеева проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «...суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
За таких обставин, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Як зазначено в п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
При таких даних поза розумним сумнівом не вбачається в діях ОСОБА_1 сукупності обов'язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. А тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя
Визнати невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.
Суддя Борщов І. О.