09 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7099/24 пров. № А/857/28522/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (суддя - Смокович В.І., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Луцьк, дата складання повного рішення - не зазначено),
в адміністративній справі №140/7099/24 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до відповідача ГУ ПФУ у Волинській області, в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення неповнолітнім ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нарахування та виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; 2) зобов'язати відповідача провести неповнолітнім ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за період в межах шестимісячного строку позовної давності по момент припинення права на даний вид пенсій (до зміни законодавства або зміни правового статусу), нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, однак у листі від 23.08.2024 №0300-0902-7/80024 вказав, що позивачі перебувають на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувачі пенсії в разі втрати годувальника з 21.02.2012. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають на території радіоактивного забруднення, мають статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та є непрацюючими. Підвищення до пенсії, як особам, які проживають на території радіоактивного забруднення, не встановлено у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 в задоволенні позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивач, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей, та оскаржила його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на помилковий висновок суду першої інстанції про те, що пенсія по втраті годувальника, яка виплачується на дітей, є державною підтримкою для дитини у зв'язку зі смертю одного із батьків, та у спірних правовідносинах не може слугувати підставою для віднесення дітей до категорії пенсіонерів. Вважає апелянт, що неповнолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 отримують пенсію по втраті годувальника, є непрацюючими особами та проживають на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а предметом спору є нарахування та виплата підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному частиною 2 статті 39 Закону №796-ХІІ. В суді першої інстанції жодним чином не доведено відсутності хоча б однієї з них обставин, а відтак і не доведено відсутності у неповнолітньої особи права на перерахунок пенсії в розмірі, визначеному частиною 2 статті 39 Закону №796-ХІІ. Також зазначає скаржниця, що дана справа є типовою і предмет спору очевидно підпадає під застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у зразковій справі №240/4937/18, а відтак суд першої інстанції протиправно не взяв до уваги такі висновки Верховного Суду.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та прийняти по справі нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 є матір'ю (законним представником) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожен з яких має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 10.01.2007, серії НОМЕР_2 від 27.02.2008, серії НОМЕР_3 від 25.06.2009, серії НОМЕР_4 від 12.10.2010, серії НОМЕР_5 від 03.05.2012 та посвідченнями дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 , серії НОМЕР_8 , серії НОМЕР_9 , серії НОМЕР_10 (а.с.5-11).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області з 21.02.2012 як одержувач пенсії в разі втрати годувальника на неповнолітніх дітей, що підтверджується перерахунком пенсії від 22.05.2024 та листом відповідача від 23.08.2024 №0300-0902-7/80024 (а.с.13, 36).
Відповідно до витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №5726, позивачі зареєстровані та постійно проживають в селі Ветли Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.15).
ОСОБА_1 як законний представник, діючи в інтересах своїх дітей, 12.07.2024 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із проханням провести нарахування та виплату підвищення пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.23).
Відповідач листом від 22.07.2024 №9090-9091/М-02/8-0300/24 повідомив, що правових підстав для продовження нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутні (а.с.24).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати спірного підвищення до пенсії, на неповнолітніх дітей, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачі не можуть вважатися непрацюючими пенсіонерами в розумінні статті 39 Закону №796-ХІІ, тому відсутні правові підстави для нарахування підвищення у порядку цієї статті як непрацюючим пенсіонерами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
«1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі Закон №987-VIII), який згідно з розділом II "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частини третьої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, дійшла висновку про те, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Висновки Верховного Суду у вказаній зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, якщо: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ.
В подальшому, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему застосування розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, дійшла таких висновків:
"…з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
… Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати."
За таких обставин, непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів чи зобов'язань має саме податкове управління.
У розглядуваній справі суд встановив і такі обставини не спростовано відповідачем, що неповнолітні діти позивача ОСОБА_1 перебувають на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як отримувачі пенсії по втраті годувальника, а відтак на переконання колегії суддів, є непрацюючим пенсіонером.
Також матеріалами справи підтверджується, що позивачі зареєстровані та постійно проживають в селі Ветли Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а також мають статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.
У свою чергу слід зазначити, що Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Види пенсійних виплат визначені у статті 9 Закону № 1058-IV, відповідно до частини першої якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У свою чергу умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, визначаються цим спеціальним законом, статтею 1 якого визначено види пенсійного забезпечення, до яких належать: довічна пенсія за вислугу років; пенсія по інвалідності; пенсію в разі втрати годувальника для членів сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, які загинули чи померли або пропали безвісти.
Умови призначення пенсій в разі втрати годувальника визначені у статті 29 Закону № 2262-ХІІ, якої передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Згідно із частинами другою та третьою статті 30 Закону № 2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Пунктом «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ визначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.
Згідно із статтею 36 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника за наявності на це умов, визначених у статті 29 Закону № 2262-ХІІ, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону № 1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), оскільки Закон № 796-ХІІ не пов'язує право на доплату до пенсії непрацюючого пенсіонера відповідно до статті 39 із конкретним видом пенсії, а також із віком, стажем та працездатністю.
До того ж слід зазначити про те, що за правилами статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) неповнолітня дитина не вправі самостійно визначати місце свого проживання та проживає з батьками або одним з батьків.
Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховний Суд у вирішенні питання щодо права на виплату підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку особа отримує на свою неповнолітню дитину, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, у постанові від 15.10.2024 у справі № 240/1458/23 дійшов наступних висновків:
"Аналіз наведених норм права свідчить про те, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника за наявності на це умов, визначених у частині першій статті 36 Закону № 1058-IV, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону №1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення)."
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.10.2024 у справі №240/6210/23 та від 28.10.2024 у справі №240/15092/23, від 25.03.2025 у справі №460/3636/24, від 28.03.2025 у справі №240/32865/23.
Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин справи, яка розглядається, колегія суддів приходить до висновку, що неповнолітні діти ОСОБА_1 , а саме, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які проживають в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, мають право на отримання щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, як непрацюючі пенсіонери.
За таких обставин позовні вимоги у цій справі підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відтак оскаржене рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям нової постанови та часткове задоволення позовних вимог, з наведених вище підстав.
Тому вимоги апеляційної скарги необхідно задоволити частково.
Оскільки у суду відсутні докази понесення позивачем судових витрат у зв'язку із розглядом цієї справи, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - задоволити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року в адміністративній справі №140/7099/24 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - скасувати та ухвалити нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 на утриманців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру двох прожиткових мінімумів, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 на утриманців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 дорахування та виплату до пенсії, починаючи з 09 січня 2024 року, як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру двох прожиткових мінімумів, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.
У задоволенні решта позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль