10 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8306/23 пров. № А/857/20175/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі № 300/8306/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій,
суддя у І інстанції - Бобров Ю.О.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення - 01 травня 2024 року,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просила суд:
- визнати дії протиправними щодо прийняття рішення про відмову у переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника;
- скасувати рішення №092350002064 від 08.09.2023 про відмову у переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника;
- зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до частини 1 статті 37 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон № 1058-IV) у розмірі 50% від останнього розміру пенсії, яку отримував годувальник ОСОБА_2 з моменту виникнення права на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у переведенні на пенсію по втраті годувальника - чоловіка ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), у зв'язку з неможливістю зарахування стажу на території росії, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказала, що останньому була призначена пенсія за віком на підставі судового рішення, а тому немає підстав для того, щоб наявний стаж та заробіток набутий у російській федерації пенсійним органом ставився під сумнів та не враховувався.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.09.2023 №092350002064.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області перевести з 31.08.2023 ОСОБА_1 з пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 1058-IV у розмірі 50% пенсії за віком померлого годувальника та здійснити виплату пенсії, з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач 2 оскаржив його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи, вказує, що рішення про відмову у переведенні на пенсію по втраті годувальника прийнято правомірним, у зв'язку з відсутністю підстав для зарахування стажу на території росії, згідно довідок виданих державою агресором, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню частково враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 31.01.1987 та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 27.12.2022 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Відповідно до довідки Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 28.03.2023 позивач була на забезпеченні свого чоловіка та на день його смерті проживали разом і вели спільне господарство
31.08.2023 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 08.09.2023 №092350002064 про відмову у переведенні на пенсію по втраті годувальника, у зв'язку з відсутністю підстав для зарахування стажу на території росії, згідно довідок виданих державою агресором, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак після переведення основний розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника буде меншим ніж розмір пенсії позивача, що є недоцільним.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач досягнув пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV та наявність в годувальника на день смерті достатнього страхового стажу, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а тому рішення №092350002064 від 08.09.2023 про відмову у переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, держави - учасниці уклали Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана Україною 13 березня 1992 року (далі - Угода).
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди передбачено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до положень частин другої-третьої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої із цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, що приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
Статтею 3 Угоди також передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що практика Верховного Суду щодо застосування цієї Угоди сформована, зокрема, у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 808/7287/14 та від 14 травня 2020 року у справі № 678/522/17.
Незважаючи на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Уряд України постановив вийти з Угоди, й те, що російською федерацією також припинено участь в Угоді, пенсійні права, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили відповідно до положень частини другої статті 13 Угоди.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність в годувальника на день смерті достатнього страхового стажу, що дає право ОСОБА_1 на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі № 300/8306/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
В. С. Затолочний