10 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/27706/23 пров. № А/857/21390/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 380/27706/23 за адміністративним позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції - Карп'як О.О.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Межирічанська» (далі також позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також відповідач) за участю третіх осіб у справі: ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ; ОСОБА_2 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ); ОСОБА_3 (адреса АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_3 ); ОСОБА_4 (адреса АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_4 ); ОСОБА_5 (адреса АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 ); ОСОБА_6 (адреса АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_6 ); ОСОБА_7 (адреса АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_7 ); ОСОБА_8 (адреса АДРЕСА_8 ; РНОКПП НОМЕР_8 ); ОСОБА_9 (адреса АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_9 ); ОСОБА_10 (адреса АДРЕСА_10 ; РНОКПП НОМЕР_10 ); ОСОБА_11 (адреса АДРЕСА_11 ; РНОКПП НОМЕР_11 ); ОСОБА_12 (адреса АДРЕСА_12 ; РНОКПП НОМЕР_12 ); ОСОБА_13 (адреса АДРЕСА_13 ; РНОКПП НОМЕР_13 ); ОСОБА_14 (адреса АДРЕСА_14 ; РНОКПП НОМЕР_14 ); ОСОБА_15 (адреса АДРЕСА_15 РНОКПП НОМЕР_15 ); ОСОБА_16 (адреса АДРЕСА_16 ; РНОКПП НОМЕР_16 ); ОСОБА_17 (адреса АДРЕСА_17 ; РНОКПП НОМЕР_17 ); ОСОБА_18 (адреса АДРЕСА_18 ; РНОКПП НОМЕР_18 ); ОСОБА_19 (адреса АДРЕСА_19 ; РНОКПП НОМЕР_19 ); ОСОБА_20 (адреса АДРЕСА_20 ; РНОКПП НОМЕР_20 ); ОСОБА_21 (адреса АДРЕСА_21 ; РНОКПП НОМЕР_21 ); ОСОБА_22 (адреса АДРЕСА_22 ; РНОКПП НОМЕР_22 ); ОСОБА_23 (адреса АДРЕСА_23 РНОКПП НОМЕР_23 ); ОСОБА_24 (адреса АДРЕСА_24 РНОКПП НОМЕР_24 ); ОСОБА_25 (адреса АДРЕСА_25 РНОКПП НОМЕР_25 ); ОСОБА_26 (адреса АДРЕСА_26 ; РНОКПП НОМЕР_26 ); ОСОБА_27 (адреса АДРЕСА_27 ; РНОКПП НОМЕР_27 ); ОСОБА_28 (адреса АДРЕСА_28 ; РНОКПП НОМЕР_28 ); ОСОБА_29 (адреса АДРЕСА_29 ; РНОКПП НОМЕР_29 ); ОСОБА_30 (адреса АДРЕСА_30 ; РНОКПП НОМЕР_30 ); ОСОБА_31 (адреса АДРЕСА_31 ; РНОКПП НОМЕР_31 ); ОСОБА_32 (адреса АДРЕСА_32 РНОКПП НОМЕР_32 ); ОСОБА_33 (адреса АДРЕСА_33 РНОКПП НОМЕР_33 ); ОСОБА_34 (адреса АДРЕСА_34 ; РНОКПП НОМЕР_34 ); ОСОБА_35 (адреса АДРЕСА_35 РНОКПП НОМЕР_35 ); ОСОБА_36 (адреса АДРЕСА_36 РНОКПП НОМЕР_36 ); ОСОБА_37 (адреса АДРЕСА_37 ; РНОКПП НОМЕР_37 ); ОСОБА_38 (адреса АДРЕСА_38 ; РНОКПП НОМЕР_38 ); ОСОБА_39 (адреса АДРЕСА_39 ; РНОКПП НОМЕР_39 ); ОСОБА_40 (адреса АДРЕСА_40 ; РНОКПП НОМЕР_40 ); ОСОБА_41 (адреса АДРЕСА_41 ; РНОКПП НОМЕР_41 ); ОСОБА_42 (адреса АДРЕСА_42 ; РНОКПП НОМЕР_42 ); ОСОБА_43 (адреса АДРЕСА_43 ; РНОКПП НОМЕР_43 ); ОСОБА_44 (адреса АДРЕСА_44 ; РНОКПП НОМЕР_44 ); ОСОБА_45 (адреса АДРЕСА_45 ; РНОКПП НОМЕР_45 ); ОСОБА_46 (адреса АДРЕСА_46 ; РНОКПП НОМЕР_46 ) з вимогами:
Визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у прийняті заяви-розрахунку №26359901-2023-191 від 15.11.2023р.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти до оплати заяву-розрахунок №№26359901-2023-191 від 15.11.2023р подану ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Межирічанська» .
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести оплату листків тимчасової непрацездатності згідно Додатку №1 до Заяви розрахунку №26359901-2023-191 від 15.11.2023р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відмовлено в прийняті Заяви-розрахунку № 26359901-2023-191 від 15.11.2023р., про здійснення фінансування-оплати для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат поданої ДП «Львіввугілля» у відповідності до Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105, Порядком фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України що затверджений постановою ФСС від 19.07.2018 № 12 (далі - Постанова № 12). Підставою відмови зазначено: «По підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною платою згідно п.4 ст.12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у прийняті заяви-розрахунку № 26359901-2023-191 від 15.11.2023 р.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) прийняти до оплати заяву-розрахунок № 26359901-2023-191 від 15.11.2023, подану ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Межирічанська» (вул. Б. Хмельницького, 26, м. Сокаль, Львівська область, код ЄДРПОУ 32323256).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) провести оплату листків тимчасової непрацездатності згідно Додатку №1 до Заяви-розрахунку № 26359901-2023-191 від 15.11.2023 р.
Стягнуто на користь Державного підприємства «Львіввугілля» (вул. Б. Хмельницького, 26, м. Сокаль, Львівська область, код ЄДРПОУ 32323256) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) 5368 грн., сплаченого судового збору.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норми матеріального та процесуального права.
Зазначає, що за даними інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України сформовано заяву-розрахунок № 26359901-2023-191 від 15.11.2023р., для отримання фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності по листках непрацездатності, зазначених у Додатку 1. При здійсненні аналізу даної заяви-розрахунку, поданої позивачем виявлено, що у зв'язку із наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страховий стаж працівників протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку становить менше шести місяців. Відповідно, розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності таким особам слід здійснювати із застосуванням обмежень, встановлених частиною 4 статті 12 Закону №1105 (6700 грн.: 30,44 = 220,11 грн.). Однак, страхувальником у заяві-розрахунку № 26359901-2023-191 від 15.11.2023 р., в розрахунковому періоді страховий стаж працівників невірно зазначено 12 календарних місяців та, відповідно, середньоденна заробітна плата для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розрахована із фактично нарахованої заробітної плати, що суперечить нормам Закону. Так, за результатами опрацювання заяви-розрахунку за №26359901-2023-191 від 15.11.2023 р., спеціалістами виявлено ряд невідповідностей, які потребують уточнення з боку страхувальника або доопрацювання, зокрема щодо визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності без застосування обмеження розміру зазначеної допомоги відповідно до норми пункту 1 частини 4 статті 12 Закону № 1105. Після виправлення помилок та приведення інформації у відповідність до вимог законодавства, страхувальник має право повторно подати заяву-розрахунок. Отже, з урахуванням наведеного, позивачем, при формуванні заяви-розрахунку № 26359901-2023-191 від 15.11.2023р в кабінеті страхувальника на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, зазначено страховий стаж працівників за останні дванадцять місяців перед настанням страхового випадку, що обчислений з порушенням норм статті 14 Закону № 1105, що призвело до неправомірного визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності без застосування обмеження розміру зазначеної допомоги відповідно до норми пункту 1 частини 4 статті 12 Закону № 1105. Тобто страхувальником для отримання фінансування страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності подано відомості щодо набутого страхового стажу своїх працівників, які не відповідають даним, зазначеним у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач та треті особи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за даними інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України сформовано заяву- розрахунок №26359901-2023-191 від 15.11.2023 для отримання фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності по листках непрацездатності: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 .
Головним управлінням Пенсійного Фонду України у Львівській області не прийнята Заява-розрахунок №26359901-2023-191 від 15.11.2023 року про здійснення фінансування-оплати для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат поданої ДП «Львіввугілля».
Причиною відхилення зазначено: «По підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною платою згідно п.4 ст.12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись із відмовою, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Суд зазначає, що треті особи є найманими працівниками підприємства (позивача) та самостійно не сплачують єдиний внесок. Обов'язок щодо сплати ЄСВ покладено саме на позивача, який здійснив нарахування цього внеску та його сплату одночасно із виплатою заробітної плати працівникам. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач не має заборгованості із виплати заробітної плати найманим працівникам, на виплачену заробітну плату був нарахований та сплачений ЄСВ, проте платіж зарахований пенсійним органом у порядку черговості погашення заборгованості. Відтак, внаслідок несвоєчасного виконання роботодавцем свого обов'язку по сплаті внесків до ПФ України позивач позбавлений соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закон України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058-IV, сплачуються їх роботодавцями.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частинах 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону №1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 12 статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 16 Закону № 1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Положення статті 106 Закону №1058-IV передбачають, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, позаяк наймані працівники підприємства самостійно не сплачують єдиний внесок.
Як наслідок, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством (роботодавцем) свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по сплаті страхових внесків не може бути підставою для обмеження соціальних гарантій працівників щодо отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Відповідачем не заперечуються той факт, що позивач не має заборгованості із виплати заробітної плати найманим працівникам, на виплачену заробітну плату був нарахований та сплачений ЄСВ, проте платіж зарахований пенсійним органом у порядку черговості погашення заборгованості.
Відтак, внаслідок несвоєчасного виконання роботодавцем свого обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, працівники не можуть бути позбавлені соціальної захищеності, адже це є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 46).
Колегія суддів зауважує, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але й принципи та цінності, а суд має, насамперед, захищати конституційні права та свободи особи; у разі виникнення ситуації, за якої потрібно обрати пріоритет (вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод та узгоджується повною мірою з положеннями Конституції та законів України) - варто робити вибір на користь останнього з дотриманням балансу суспільних та приватних інтересів.
Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застраховані особи, за яких з вини страхувальника не були сплачені страхові внески, мають право на допомогу по тимчасовій непрацездатності, розмір якої не підлягає обмеженню, адже несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності працівникам в належному розмірі.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 380/27706/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
В. С. Затолочний