Рівненський апеляційний суд
Іменем України
03 червня 2025 року м. Рівне
Справа № 562/3469/23
Провадження № 11-кп/4815/140/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12023181130000253 за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_7 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2024 року стосовно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Івачків Здолбунівського району Рівненської області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.122 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст.75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 цього Кодексу.
Судом частково задоволено цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_5 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 та стягнуто з ОСОБА_6 на його корись 1762,62 грн. матеріальних витрат та 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Також судом постановлено стягнути з ОСОБА_6 до державного бюджету України витрати, понесені КНП "Центральна міська лікарня" Рівненської міської ради на стаціонарне лікування ОСОБА_9 у розмірі 1914,21 грн.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за те, що він 09 липня 2023 року приблизно о 18:00 год. (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), перебуваючи неподалік лісового масиву «Кар'єр», за 600 метрів від вулиці Старомильська у місті Здолбунів, Рівненського району Рівненської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, вчинив сварку із раніше незнайомою особою - неповнолітнім ОСОБА_9 , та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій їх караність, настання суспільно-небезпечних наслідків, умисно з метою заподіяти тілесні ушкодження, наніс кулаком лівої руки один удар в область обличчя та один удар правою взутою ногою в ділянку челюсті, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді двобічного перелому нижньої щелепи зліва в ділянці кута по центральній лінії, що відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, по ознаці тривалого розладу здоров'я.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_7 просить вказаний вирок скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 284 Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК ) у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, у задоволенні цивільних позовів - відмовити.
При цьому, захисник заявила клопотання про допит потерпілого ОСОБА_9 та повторне дослідження протоколу огляду речей від 04.09.2023, а також призначити у справі судову психологічну експертизу з використанням поліграфа.
На обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначила, що обвинувачений частково визнав свою вину, не заперечуючи спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, однак умислу на їх спричинення він не мав, оскільки діяв в межах необхідної оборони, всі його дії були спрямовані на самозахист від протиправних дій потерпілого, намагався припинити конфлікт, який розпочав саме потерпілий.
Вказала, що обвинувачений застосував в сторону потерпілого газовий балончик, однак це не зупинило його та він продовжував йому погрожувати. Вважає, що такі дії її підзахисного були співмірні загрозі, адже потерпілий погрожував йому застосуванням травматичного пістолета та висловлював інші погрози його життю та здоров'ю. Зазначила, що нанесені удари потерпілому були не сильними і спрямованими виключно на зупинення протиправних дій потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Захисник вказала, що ці обставини були підтверджені свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Окрім того, зазначила, що ОСОБА_6 позитивно характеризувався за місцем навчання, а висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа від 18.10.2023 підтверджує правдивість його показань, однак місцевим судом не було прийнято його як доказ у кримінальному провадженні.
Також апелянт покликалась на те, що не було забезпечено явку потерпілого у судове засідання, він не був допитаний судом, хоча сторона захисту неодноразово заявляла клопотання про його допит, у тому числі, у режимі відеоконференції. Також вказала, що законний представник неповнолітнього потерпілого, якому виповнилось 17 років, не може перебирати на себе права та обов'язки потерпілого, а тому участь самого потерпілого у судових засіданнях є обов'язковою.
Вважає, що законним представником потерпілого було надано суду неправдиву інформацію щодо росту та тілобудови потерпілого, а також приховано факт перебування потерпілого у стані алкогольного сп'яніння.
Вказала, що огляд шортів потерпілого було проведено без участі сторони захисту, аби обвинувачений міг підтвердити, що потерпілий під час події перебував саме у шортах, наданих його законним представником, тому вважає, що протокол огляду речей від 04.09.2023 не може бути належним а допустимим доказом.
У запереченнях на апеляційну скаргу захисника, прокурор ОСОБА_15 просить вирок залишити без змін, а апеляційні вимог - без задоволення.
Законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 у запереченнях на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а вирок залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_4 та законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_5 щодо законності оскаржуваного вироку, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 3 цієї статті передбачає, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Однак, ні обвинувачений, ні його захисник, ставлячи вимоги про скасування цього вироку й просячи надати іншу оцінку доказам, встановленим місцевим судом, не було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів із зазначенням підстав, передбачених ч.3 ст. 404 КПК, для такого дослідження.
Тому колегія суддів приймає до уваги докази, безпосередньо досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду, не надаючи їм іншої оцінки, ніж надав місцевий суд.
Статтею 370 КПК встановлено вимоги, згідно яких судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК, суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Ухвалюючи вказаний вирок, суд першої інстанції повною мірою дотримався зазначених вимог закону, а його висновки щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК, за викладених у вироку обставин, ґрунтуються на досліджених та належно оцінених доказах.
Так об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КК характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідком у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідком.
Суб'єктивна сторона зазначеного кримінального правопорушення характеризується із прямим або непрямим умислом..
Відповідальність за ст. 122 КК настає також і в тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяне тілесне ушкодження середньої тяжкості.
Водночас частиною 1 ст. 36 КК визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Тобто вказаною нормою кримінального закону передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.
Як убачається з матеріалів справи, нанесення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень підтверджують свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , які були безпосередніми очевидцями події та вказують про застосування обвинуваченим газового балончика та нанесення потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень. Дані показання свідків підтверджують інші свідки події ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 про те що ініціатором конфлікту був саме потерпілий ОСОБА_9 , про застосування чи загрозою застосування газового балончика до обвинуваченого не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять даних про наявність в обвинуваченого тілесних ушкоджень і таких даних не було встановлено в ході апеляційного розгляду.
Згідно показань законного представника потерпілого ОСОБА_5 , про те, що 09 липня 2023 року близько 18.00 год. їй зателефонував її син - ОСОБА_9 та повідомив, що його побили, приснули газовим балончиком неподалік "Кар'єру". По телефону допомагав розмовляти друг сина - ОСОБА_17 . Разом з чоловіком вони прибули на вказане місце, де побачили сина, в якого на обличчі, руках, ногах була кров. Доставили потерпілого до лікарні, лікарі діагностували перелом щелепи, ОСОБА_18 тривалий час лікувався. Як стало відомо згодом, тілесні ушкодження для сина наніс ОСОБА_6 .
Такий висновок суду узгоджується з даними: протоколу слідчого експерименту проведеного з неповнолітнім потерпілий ОСОБА_9 19.07.2023 з метою перевірки і уточнення відомостей про обставини кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій (т.1 а.п.27-30); проколу проведення слідчого експерименту від 20.07.2023, проведеного з свідком ОСОБА_16 з метою перевірки і уточнення відомостей щодо події, яка відбулася 09.07.2023 (т.1 а.п.56-63); протоколом огляду речей від 04.09.2023 - одягу, в який був вдягнутий потерпілий ОСОБА_9 ( т.1 а.п. 113-117).
Згідно даних протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.07.2023 неповнолітній ОСОБА_9 впізнав особу зображену на фото №3, а саме обвинуваченого ОСОБА_6 (т.1 а.п. 31-34), та протоколу пред'явлення особи для впізнання від 29.07.2023, за даними якого свідок ОСОБА_14 впізнав особу зображену на фото №1 - ОСОБА_6 , який наніс тілесні ушкодження ОСОБА_19 (т.1 а.п.68-71).
Тобто наявні докази свідчать про те, що потерпілий не вчиняв жодних дій стосовно обвинуваченого, які б могли бути розцінені як суспільно небезпечне діяння, у зв'язку з чим обвинувачений міг перебувати у стані необхідної оборони.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 постанови від 26.04.2002 №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
Тому доводи обвинуваченого щодо наявності в його діях необхідної самооборони, колегія суддів розцінює як версію захисту, спрямовану на уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, та яка не знайшла жодного підтвердження як за результатами розгляду у суді першої інстанції, та і під час апеляційного перегляду.
Згідно ст.237 КПК, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. Тобто норми чинного КПК не передбачають обов'язкову участь підозрюваного чи його захисника під час проведення огляду, а тому доводи захисника ОСОБА_7 про їх відсутність при проведенні цієї слідчої дії не заслуговують на увагу, оскільки свої доводи стосовно процесуальних порушень можуть бути подані під час судового розгляду.
Що стосується доводів захисника про необхідність проведення судової психологічної експертизи з використанням поліграфа, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до норми ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно правової позиції, викладеною у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 року по справі № 183/3452/19, результати використання поліграфа у досудовому розслідуванні можуть мати доказове значення лише у виді такого доказу, як висновок експерта. Але для цього потрібно внести відповідні зміни до кримінального процесуального закону. Чинним законодавством не передбачено перевірку показань із застосуванням спеціального технічного засобу - поліграфу (детектора брехні) та використання отриманих даних як доказу.
Зважаючи на викладене колегія суддів не може погодитись з доводами захисника стосовно проведення судової психологічної експертизи з використанням поліграфа, вважає їх необґрунтованими та такими що не відповідають вимогам КПК, а тому в даному клопотанні слід відмовити.
В своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 також вказала про розгляд справи за відсутності неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 .
Потерпілим ОСОБА_9 від 17.04.2024 подано заяву про судовий розгляд за його відсутності у зв'язку із тим що він перебуває за межами території України та навчається у Словацькій Республіці, а тому не може бути присутнім у судових засіданнях. У своїй заяві він просив судові засідання проводити за його відсутності та з участю його законного представника - ОСОБА_5 і при призначенні обвинуваченому покарання просив покластися на розсуд суду. Під час судового розгляду в суді першої інстанції інтереси неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 представляла його законний представник - ОСОБА_5 . У ході досудового розслідування потерпілий ОСОБА_9 надавав послідовні та чіткі показання щодо обставин вчиненого стосовно нього ОСОБА_6 злочину та брав участь у слідчих (розшукових) діях, а тому доводи захисника про відсутність потерпілого ОСОБА_9 не заслуговують на увагу. Будь-яких доказів які б свідчили про перебування потерпілого ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння в момент заподіяння йому тілесних ушкоджень матеріали справи не містять, так і такі докази не надані стороною захисту.
Стосовно обраного виду та міри покарання обвинуваченому, то колегія суддів вважає, що воно ґрунтується на вимогах закону про кримінальну відповідальність.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 Постанови від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Ухвалюючи вказаний вирок, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних вимог закону, призначивши обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає як особі винного, так і встановленим обставинам кримінального провадження.
Так, судом першої інстанції дано належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжкого злочину, відсутність обставин які обтяжують чи пом'якшують покарання та особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше не судимий, за місцем навчання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває, а тому дійшов обгрунтованого висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки зі звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Відповідно до ч.1 ст. 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Частиною 3 ст. 23 ЦК встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Також судом обгрунтовано стягнено з ОСОБА_6 витрати понесені на стаціонарне лікування ОСОБА_9 в розмірі 1914 грн. 21 коп. та часткового задоволення цивільного позову законного представника потерпілого ОСОБА_5 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягнення у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1762 грн. 62 коп. та 50000 грн. моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, що відповідають вимогам розумності та справедливості.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що вирок місцевого суду є законний, обґрунтований та вмотивований, ухвалений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а також закону про кримінальну відповідальність, і тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3