Рівненський апеляційний суд
Іменем України
05 червня 2025 року м. Рівне
Справа № 572/270/21
Провадження № 11-кп/4815/505/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 09 травня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62019240000000432 від 29.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.307 КК України, -
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 09 травня 2025 року задоволено клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_5 та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 08 липня 2025 року. Одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн. та в разі її внесення покладено на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та такою, що прийнята з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що ризики, вказані в клопотанні прокурора, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тривалість тримання обвинуваченого під вартою порушує вимоги п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наголошує, що у обвинуваченого ОСОБА_6 наявні стійкі соціальні зв'язки, він має дружину, також займається вихованням її доньки, в установі попереднього ув'язнення характеризується позитивно, умов запобіжного заходу не порушував та не порушує, згідно договору оренди орендував квартиру в м. Рівне, та в разі зміни запобіжного заходу буде там проживати.
Просить скасувати ухвалу суду від 09 травня 2025 року та постановити нову, якою обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю за адресою: АДРЕСА_1 або інший альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримання поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти її задоволення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9 КПК України.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку судового розгляду і тримання особи під вартою, чи не допущено безпідставного тривалого судового розгляду, інші обставини, що вплинули на невиправдано тривале тримання особи під вартою, чи не з'явилися до моменту розгляду подання причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.
Цих вимог закону судом першої інстанції дотримано не в повному обсязі, оскільки ані в клопотанні прокурора, ані в ухвалі суду не вмотивовано, на підставі яких наявних у справі фактичних даних можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Сарненського районного суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження № 62019240000000432 від 29.05.2019 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.307 КК України.
Апеляційним судом встановлено, що обвинувачений перебуває під вартою з 04.02.2021 року, при цьому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався.
Обґрунтовуючи рішення про продовження даного запобіжного заходу суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що прокурором було доведено продовження існування ризиків, визначених ст.177 КПК України, які на даний час не зменшилися та продовжують об'єктивно існувати, зокрема ризик переховування від суду та продовження злочинної діяльності, тому прийшов до висновку про неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого.
Вимогами ст.ст.176, 178, 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Однак, під час апеляційного перегляду ухвали місцевого суду встановлено, що продовживши обвинуваченому найбільш суворий запобіжний захід судом не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При цьому, слід звернути увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які згідно ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України є частиною національного законодавства щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).
В контексті п.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризиків, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 р. зазначено, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи, причини, про які йдеться у рішенні національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення, продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості перевалює над принципом поваги до свободи особистості».
Аналізуючи викладене, а також враховуючи положення ч.4 ст.194 КПК України, апеляційний суд визнає, що хоча матеріали клопотання і містять дані, які вказують на обґрунтованість обвинувачення та наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, однак прокурором не доведено недостатності застосування більш м'якого запобіжного заходу, у зв'язку з чим продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням викладеного, є невиправданим.
Наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.
Колегія суддів вважає, що подане прокурором до суду клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 не відповідають вимогам чинного законодавства, містять формальний виклад обставин, мотивовані лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).
Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бакчиєв проти Молдови»).
Вважаючи за доцільне продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд першої інстанції погодився з доводами, викладеними в клопотанні прокурора, посилаючись на раніше встановлені під час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу ризики, проте суд не навів обставин, які б переконливо виправдовували подальше тримання останнього під вартою, оскільки їх актуальність на момент продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором не доведена.
Колегія суддів зазначає, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення їх належної поведінки на цей період, оскільки до обвинуваченого даний запобіжний захід був застосований ще у лютому 2021 року, тобто на день розгляду апеляційної скарги обвинувачений перебуває під вартою понад чотири роки. У зв'язку з чим, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є неспіврозмірним меті заходу, тому під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не було забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур Глави 18 КПК України, внаслідок чого судове рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.
У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особистості обвинуваченого ОСОБА_6 , який має міцні соціальні зв'язки, місце проживання в м. Рівному, оскільки захисником до апеляційної скарги додана копія оренди житла за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення. Крім того під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_7 вказала, що дану квартиру він орендує зі знайомою - ОСОБА_8 , внутрішньо-переміщеною особою, яка в разі зміни запобіжного заходу буде забезпечувати його продуктами харчування та товарами першої необхідності за власний рахунок, враховуючи скрутне матеріальне становище обвинуваченого, на підтвердження чого надала заяву ОСОБА_8 ..
Враховуючи вказані обставини і те, що в ухвалах суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою протягом понад чотирьох років містяться посилання фактично на ті самі обставини, які слугували підставами для застосування запобіжного заходу у 2021 році, тобто без належного доведення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків з плином часу, колегія суддів приходить до висновку, що таку тривалість тримання особи під вартою не можна вважати виправданою.
Отже, оскільки стороною обвинувачення не було надано будь-яких доказів на підтвердження доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, тому апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а ухвала місцевого суду скасуванню з постановленням нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 09 травня 2025 року про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62019240000000432 від 29.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.307 КК України,скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_5 задовольнити частково.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_2 , з професійно-технічною освітою, одруженого, непрацюючого, раніше судимого, запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу прокурора або суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- заборонити спілкуватися з іншими обвинуваченими в даному кримінальному провадженні;
- носити електронний засіб контролю.
Строк дії ухвали встановити до 08 липня 2025 року.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_6 з-під варти негайно.
Виконання даної ухвали покласти на Рівненське районне управління поліції ГУНП в Рівненській області.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3