Справа № 645/8267/21 Номер провадження 22-ц/814/1955/25Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
29 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2025 року, ухвалене суддею Тімошенко Н.В.
по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного технічного Університету «Харківський політехнічний інститут» про стягнення середнього заробітку,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», в якому просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 356255 грн. 45 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Національним технічним університетом «Харківський політехнічний інститут». Наказом від 14.09.2017 року № 1522 С була звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Наказом від 15.09.2017 року № 1534 С наказ від 14.09.2017 року № 1522 С про звільнення позивача було скасовано.
Не погодившись із діями роботодавця, позивач у жовтні 2017 року звернулася до Київського районного суду міста Харкова із позовом про визнання укладеного трудового договору строковим, визнання частково недійсним трудового договору, визнання незаконним звільнення за ст. 38 КЗпП України, зобов'язання НТУ «Харківський політехнічний інститут» відмінити відновлення її на роботі з 15.09.2017 року та зобов'язання звільнити її за ст. 39 КЗпП України.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 24 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ НТУ «Харківський політехнічний інститут» № 1534 С від 15.09.2017 року в частині скасування п. 1 наказу № 1522 С від 14.09.2017 року, у іншій частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року постанова Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року залишена без змін.
Позивач зазначає, що оскільки в день звільнення (14 вересня 2017 року) їй не було видано трудову книжку, і вона отримала трудову книжку лише 12 лютого 2021 року після винесення рішення апеляційним судом у справі № 640/15833/17, тому з відповідача на її користь підлягають стягненню грошові кошти за час вимушеного прогулу у сумі 356255,45 грн.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного технічного Університету «Харківський політехнічний інститут» про стягнення середнього заробітку відмовлено, у зв'язку з його недоведеністю та безпідставністю.
Рішення суду обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 не доведено, що у зв'язку із невидачею трудової книжки 14 вересня 2017 року, мав місце вимушений прогул позивача, починаючи з 15 вересня 2017 року, та на роботодавця слід покласти матеріальну відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за вимушений прогул з 15 вересня 2017 року.
ОСОБА_1 мала право на працевлаштування у період навчання у очній докторантурі, але не більш як на 0,5 ставки за займаною посадою, враховуючи її отримання стипендіального забезпечення. Не реалізація із власної волі належного права у період навчання спростовує доводи позивача, що мав місце вимушений прогул з 15 вересня 2017 року по 15 вересня 2019 року (період навчання позивачки у очній докторантурі).
Окрім того, починаючи з 16 вересня 2019 року по 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 перебувала у безперервних трудових відносинах із Національною науковою сільськогосподарською бібліотекою Національної академії аграрних наук, отримувала заробітну плату від іншого роботодавця.
Таким чином, судом не встановлена неможливість позивачки належним чином реалізовувати своє право на працю протягом спірного періоду (з 15 вересня 2017 року по 12 лютого 2021 року), що свідчить про відсутність вимушеного прогулу.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач, в порушення ст. 47 КЗпП України, в день її звільнення 14.09.2017 не видав належним чином оформленої трудової книжки та не ознайомив з наказом про звільнення, чим порушив її трудові права.
Таким чином, затримка видачі трудової книжки позивача виникла саме з вини відповідача, адже роботодавець неправомірно вважав, що трудові відносини між сторонами відновлені.
Висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_1 саме з власної волі не реалізувала своє право на працевлаштування на 0,5 ставки є необґрунтованим, оскільки без наявності трудової книжки це є неможливим.
Від представника Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Сокол Є.І. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник ОСОБА_1 адвокат Артеменко С.М. приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Від представника Національного технічного Університету «Харківський політехнічний інститут» Сокола Є.І. до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника відповідача Барчук А.В. у опрацюванні результатів ревізії, вжиття заходів щодо судового оскарження акту індивідуальної дії (вимоги Держаудитслужби).
Згідно зі ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто, відкладення розгляду справи у суді апеляційної інстанції передбачено у наступних випадках: якщо стосовно учасника справи немає відомостей про вручення йому судової повістки, а також у випадку наявності відповідного клопотання від учасника справи, якщо повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц, якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне розглядати справу за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином про дату та час розгляду справи, оскільки вказані ним причини неявки в судове засідання не є поважними.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, наказом НТУ «ХПІ» № 1522 С від 14.09.2017 року, 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 , доцента кафедри історії науки і техніки, звільнено від займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України у зв'язку з зарахуваннями до очної докторантури Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук.
Відповідно до наказу НТУ «ХПІ» №1534 С від 15.09.2017 року про внесення змін до наказу, у зв'язку з виходом на роботу наступного дня після закінчення строку попередження ОСОБА_1 - п. 1 наказу № 1522 С від 14.09.2017 року скасовано. В іншій частині наказ № 1522 С від 14.09.2017 року залишено без змін.
Листом НТУ «ХПІ» від 20.09.2017 року за вих. № 66-04-12/141 ОСОБА_1 повідомлено, що трудовий договір залишається чинним, працівник не позбавлений права у подальшому ініціювати розірвання трудового договору відповідно до положень КЗпП України.
Відповідно до довідки від 13 березня 2024 року за вих. № 133 Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України ОСОБА_1 навчалася в докторантурі Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України на очній формі навчання за спеціальністю 032 Історія та археологія (наказ № 45 від 05.09.2017 року), зарахована з 15 вересня 2017 року, строк підготовки в докторантурі 2 роки, термін закінчення докторантури вважати 15.09.2019 року.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 13 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі № 640/15833/17 за позовом ОСОБА_1 до НТУ «ХПІ» про зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до довідки від 14 березня 2024 року за вих. № 137 Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України Аннєнкова Н.Г. з 15 вересня 2017 року (наказ № 45 від 05.09.2017 року) по 15.09.2019 року (наказ № 36-к від 10.09.2019 року) навчалася в докторантурі ННСГБ НААН на очній формі навчання, в цей період в трудових відносинах з ННСГБ НААН не перебувала. Трудові відносини ОСОБА_1 з ННСГБ НААН розпочалися з 16.09.2019 року (наказ № 38-к від 11.09.2019 року) на підставі довідки судді Київського районного суду міста Харкова В.М. Сенаторова про те, що справа № 640/15833/17 знаходиться на розгляді в Київському районному суді м. Харкова.
Відповідно до довідки Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України від 13 березня 2024 року за вих. № 5 ОСОБА_1 дійсно працює у Національній науковій сільськогосподарській бібліотеці Національної академії аграрних наук України. Прийнята з 16 вересня 2019 року згідно наказу № 38-к від 11 вересня 2019 року на посаду старшого наукового співробітника відділу документного забезпечення та збереження наукових фондів. Переведена з 01 січня 2020 року, згідно наказу № 62-к від 17 грудня 2019 року на посаду провідного наукового співробітника сектору наукової бібліографії та біографістики. Переведена з 01 березня 2022 року, згідно наказу № 14/1-к від 21 лютого 2022 року на посаду провідного наукового співробітника відділу впровадження наукових розробок та технічного забезпечення бібліотечних процесів та займає дану посаду по теперішній час.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 24 липня 2020 року у справі № 640/15833/17 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним відновлення на роботі відповідачем НТУ «ХПІ» позивача ОСОБА_1 з 15 вересня 2017 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ НТУ «ХПІ» № 1534 С від 15.09.2017 року про внесення змін до наказу в частині скасування п. 1 наказу № 1522 С від 14.09.2017 року. В решті рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 липня 2020 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Наказом НТУ «ХПІ» від 13 січня 2021 року № 28 С на виконання постанови Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року скасовано наказ № 1534 С від 15.09.2017 року про внесення змін до наказу № 1522С від 14.09.2017 року; відновлено дію пункту 1 наказу № 1522 С від 14.09.2017 року про звільнення 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 доцента кафедри історії науки і техніки від займаної посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України у зв'язку з зарахуваннями до очної докторантури Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук. Пунктом 3 відповідного наказу надано доручення відділу кадрів видати ОСОБА_1 трудову книжку.
Листом НТУ «ХПІ» від 14 січня 2021 року за вих. № 66-12/3 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність з'явитися до відділу кадрів для отримання трудової книжки. Вказаний лист отримано членом сім'ї одержувача 18 січня 2021 року.
Відповідно до витягу з журналу руху трудових книжок трудова книжка отримана особисто ОСОБА_1 12 лютого 2021 року.
Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року постанова Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у справі № 640/15833/17 в оскаржуваній частині залишена без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки, суд першої інстанції прийшов до висновку про їх недоведеність та безпідставність.
Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Статтею 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Статтею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку й провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною п'ятою статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58, записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Згідно з пунктом 4.1 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним.
У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) зазначено: «Частиною п'ятою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки».
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 712/12727/19, від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 оскільки у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Факт перебування сторін у трудових правовідносинах було предметом судового розгляду, за результатами якого постановою Харківського апеляційного суду від 13.01.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 14.09.2021, визнано незаконним та скасовано наказ НТУ «ХПІ» № 1534 С від 15.09.2017 року про внесення змін до наказу в частині скасування п. 1 наказу № 1522 С від 14.09.2017 року, в яких встановлено безпідставність поновлення ОСОБА_1 з 15 вересня 2017 року на роботі.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно статті 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що у період перебування вищевказаної справи на розгляді у суді у роботодавця не було обов'язку щодо видачі трудової книжки, що виключає вину роботодавця у зволіканні з її видачею. Обов'язок щодо видачі трудової книжки виник у НТУ «ХПІ» після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення від 13 січня 2021 року.
На виконання постанови суду апеляційної інстанції відповідачем 13 січня 2021 року було видано наказ, яким виконано вищевказане рішення та надано доручення відділу кадрів видати ОСОБА_1 трудову книжку.
Реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) права працівника отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов'язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21).
В свою чергу, ОСОБА_1 особисто отримала трудову книжку лише 12 лютого 2021 року, доказів того, що позивачка надала згоду роботодавцю на пересилання трудової книжки поштою, матеріали справи не містять.
Окрім того, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що в період з 16.09.2019 по 12.02.2021 ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з Національною науковою сільськогосподарською бібліотекою Національної академії аграрних наук.
Дослідивши вищевказані обставини справи в їх сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави вважати, що у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки мав місце вимушений прогул позивача та були перешкоди для її працевлаштування, а на роботодавця слід покласти матеріальну відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за період з 15.09.2017 по 12.02.2021.
Встановлені у цій справі обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень частини п'ятої статті 235 КЗпП України.
Окрім того, відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України зазначав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 вказував, що «поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення».
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 зазначено, що «стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами».
Таким чином, враховуючи, що метою даного позову не є поновлення на роботі, а предметом спору є вимога про стягнення середнього заробітку за час невидачі трудової книжки, на що посилалася ОСОБА_1 в позовній заяві, що відноситься до загального порушення трудових прав, тому на цю вимогу поширюється тримісячний строк подання позову з дня, коли ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом засобами поштового зв'язку 08.12.2021, тобто з пропуском визначеного законом строку для звернення до суду з відповідним позовом, поважних причин пропуску якого матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанцій дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук