Справа № 554/2093/25 Номер провадження 11-кп/814/1450/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
04 червня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисників обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 16 травня 2025 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 грудня 2022 року за №22022170000000187, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, а саме до 14 липня 2025 року, обвинуваченому
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кіровоград, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не судимому.
Відмовлено в задоволенні клопотань:
обвинуваченого ОСОБА_9 про застосування йому запобіжного заходу у вигляді застави;
захисника ОСОБА_7 про визначення ОСОБА_9 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, продовжити кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, обставини, характер, суспільну небезпеку, тяжкість інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 у разі визнання його винуватим, особу обвинуваченого, неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам і приписи ч.6 ст.176 КПК України.
Водночас, урахувавши обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, суд першої інстанції на підставі абз.8 ч.4 ст.183 КПК України дійшов висновку про необхідність продовження зазначеного вище запобіжного заходу без визначення розміру застави ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 16 травня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з одночасним визначенням застави в розмірі 4 000 000 гривень. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: є відсутніми ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України; ОСОБА_9 позитивно характеризується робочим колективом, має: стійкі соціальні зв'язки, трьох неповнолітніх дітей на утриманні, дотримувався належної процесуальної поведінки, добровільно здав слідчому документи, які дають право виїзду за кордон, надавав визнавальні показання за ст.111-1 КК України, активно сприяв досудовому розслідуванню, в 2024 році виїздив за кордон 24 рази й щоразу повертався, має незадовільний стан здоров'я, в тому числі ряд тяжких захворювань, у зв'язку з чим, потребує постійного нагляду спеціалізованих лікарів, контролю стану його здоров'я, проведення періодичних медичних оглядів та діагностик, натомість медичної допомоги, яка надається медичною частиною установи попереднього ув'язнення, недостатньо, щоб виключити ризики для здоров'я та життя обвинуваченого, наявна необхідність у здійсненні обстежень та лікування в умовах, що забезпечуватимуть необхідний рівень медичного обслуговування ОСОБА_9 .
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку захисників та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апелянта та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України - умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництва), з метою завдання шкоди Україні шляхом підготовки й передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_9 зазначений запобіжний захід.
Як убачається з матеріалів провадження, необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з цим, місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_9 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, які ще не допитані, продовжити кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, характер, суспільну небезпеку, тяжкість інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, інкриміновані йому фактичні обставини кримінального правопорушення щодо організації схеми постачання продукції заводу суб?єктам господарської діяльності РФ через треті країни з метою забезпечення ринку РФ продукцією, яка широко використовується у важкій промисловості, у тому числі ВПК держави-агресора, в період дії воєнного стану всупереч забороні вивезення за межі митної території України товарів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), торговельною країною та/або країною призначення яких є РФ, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 у разі визнання його винуватим - від 10 до 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з можливістю застосування конфіскації майна, наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, трьох неповнолітніх дітей на утриманні, стан його здоров'я, обіймання ним посади голови наглядової ради ПрАТ «Полтавський алмазний інструмент», неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам і приписи ч.6 ст.176 КПК України.
Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_9 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки з посяганням на суспільні відносини, які спрямовані, зокрема, на забезпечення державної безпеки України, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у пред'явленому обвинуваченні.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченим на свідків із метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини шляхом впливу на зміст показань свідків, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.
При цьому, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - під час допиту особи в судовому засіданні.
Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.
Окрім того, значна тривалість часу інкримінованих ОСОБА_9 дій із високим ступенем їх спланованості та узгодженості дає підстави стверджувати про наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_9 умисного особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України протягом тривалого часу в умовах воєнного стану, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу, що також убачається з положень ч.6 ст.176 КПК України, в силу яких під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У рішенні Другого сенату Конституційного Суду України №7-р(II)/2024 від 19 червня 2024 року зауважено, що Конституційний Суд України вбачає правомірною мету, з якою законодавець доповнив ч.6 ст.176 КПК України, маючи намір посилити захист суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.
Застосування за ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених ст.177КПК України, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
Абзацом 8 ч.4 ст.183 КПК України унормовано, що під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
З огляду на викладене вище та враховуючи встановлений судом ряд ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні умисного злочину, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, в умовах воєнного стану, спрямованого проти основ національної безпеки України, громадянином якої він є, одного з найбільш небезпечних посягань на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність України, пов'язаного зі здійсненням для завдання шкоди Україні постачання продукції заводу суб?єктам господарської діяльності РФ, у тому числі підприємствам військово-промислового комплексу й критичної інфраструктури РФ, що є наднебезпечним, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, в їх сукупності, то невизначення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави обвинуваченому є правильним. Також суд першої інстанції небезпідставно врахував те, що в рахунок застави можуть бути внесені ті грошові кошти, які могли бути отримані внаслідок здійснення протиправної діяльності щодо передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора.
Колегія суддів ураховує те, що ОСОБА_9 не судимий, позитивно характеризується робочим колективом, однак ці відомості не спростовують висновки суду першої інстанції про неможливість запобігти наведеним вище ризикам у разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави з огляду на всі обставини провадження в їх сукупності.
Усупереч доводам апелянта, об'єктивних і належних даних (зокрема, медичних висновків) щодо неможливості перебування обвинуваченого під вартою чи фактів неналежного надання йому медичної допомоги, неможливості отримання необхідного й належного медичного обслуговування, перевіркою матеріалів справи не встановлено й стороною захисту під час провадження в суді апеляційної інстанції не надано. Водночас слід зазначити, що відповідно до ст.49 Конституції України ОСОБА_9 не обмежений у реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій він утримується, зокрема, з урахуванням установлених йому медичних рекомендацій.
При цьому, відповідно до відповіді Полтавської міської медичної частини №23 Філії ЦОЗ ДКВС України в Полтавській області №272/23ПММЧ/ПО-25 від 17 квітня 2025 року ОСОБА_9 по прибуттю до ДУ «Полтавська установа виконання покарань №23, а саме 24 грудня 2024 року, пройшов первинний медичний огляд і був оглянутий лікарями Полтавської міської медичної частини №23, скарг на момент огляду не мав. У подальшому за весь період перебування в установі попереднього ув'язнення обвинувачений перебував під постійним медичним наглядом медичного персоналу медичної частини, отримує необхідну терапію, йому, зокрема, проводились необхідні клініко-лабораторні (ЗАК, біохімія крові, ЗАС), рентгенологічні та інструментальні обстеження, в тому числі УЗД органів черевної порожнини, ЕКГ та інші. Стан здоров?я ОСОБА_9 характеризується як задовільний та стабільний, він продовжує перебувати під динамічним наглядом медичних працівників медичної частини, періодично проходить необхідні обстеження та консультації (а.п.49-50).
Окрім того, місцевий суд, аналізуючи зміст відповіді сімейного лікаря на повторний адвокатський запит від 13 травня 2025 року (а.п.51), обгрунтовано зазначив те, що обвинувачений із 24 грудня 2024 року перебуває в установі попереднього ув'язнення, а, отже, саме медична частина установи попереднього ув'язнення проводить огляд та лікування обвинуваченого, сімейний лікар із цього часу огляд ОСОБА_9 не проводив, а у відповіді медичної частини підтверджено надання ОСОБА_9 необхідного лікування та ретельного нагляду за станом його здоров'я. За таких обставин, згадана вище відповідь сімейного лікаря не відображає у повній і необхідній мірі актуальних даних. До того ж, сімейний лікар базує свої висновки саме на тому, що з грудня 2024 року не проводились обстеження та лікування ОСОБА_9 , але це спростовується об'єктивними даними, наданими медичною частиною.
Статтею 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2.3, 2.6, 2.7, 2.8, 2.10 Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого спільним Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, взятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Керівництво СІЗО організовує та забезпечує цілодобову охорону особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоров'я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я.
У випадку погіршення стану здоров'я особи, узятої під варту, та неможливості надання невідкладної медичної допомоги у повному обсязі в умовах медичної частини здійснюється виклик бригади екстреної медичної допомоги (далі - бригада ЕМД). Начальник СІЗО забезпечує негайний виклик бригади ЕМД у разі прийняття такого рішення медичним працівником.
У разі прийняття бригадою ЕМД рішення про необхідність госпіталізації особи, узятої під варту, така особа невідкладно перевозиться цією бригадою до найближчого до СІЗО закладу охорони здоров'я відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу». Начальник СІЗО організовує цілодобову охорону особи, узятої під варту.
Отже, Конституцією України та законами України забезпечено право обвинуваченого, незалежно від місця його перебування під вартою, на отримання належних медичних обслуговування та допомоги (консультування, обстеження, лікування), при цьому, як у амбулаторних умовах, так і в умовах стаціонару в необхідному медичному закладі (частині).
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 16 травня 2025 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4