Житомирський апеляційний суд
Справа №294/359/25 Головуючий у 1-й інст. РУКАС М. С.
Категорія 39 Доповідач Талько О. Б.
20 травня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Коломієць О.С., Григорусь Н.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи №294/359/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Ірини Миколаївни, на ухвалу Чуднівського районного суду Житомирської області від 20 березня 2025 року, постановлену під головуванням судді Рукаса М.С.,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики, укладеним між ним та ОСОБА_2 1 червня 2020 року, у розмірі 661888 грн.
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо об'єктів рухомого та нерухомого майна на суму 661888 грн., а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 1825880401:02:002:0098, площею 0,25 га; житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 111,9 кв.м.; частки в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «АВАГРОЛАЙФ»,
Обгрунтовуючи необхідність застосування судом заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 виходив з того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, адже сума боргу є значною й отримати ці кошти він зможе саме за рахунок реалізації вказаного майна.
Окрім того, з наявної в матеріалах справи інформації вбачається, що відповідач вже передав належне йому нерухоме майно в іпотеку третім особам, що вказує на спроби відповідача уникнути звернення стягнення на це майно у разі задоволення позову.
У заяві також зазначено, що з огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення ним додаткових витрат, відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення.
Ухвалою Чуднівського районного суду Житомирської області від 20 березня 2025 року заяву про забезпечення позову повернуто заявнику з тих підстав, що вона подана без додержання вимог статті 151 ЦПК України, а саме не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Ковальчук І.М., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість, ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.
Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для повернення заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги, представник відповідача - адвокат Слівінський О.В., у своїх письмових запереченнях зазначив, що у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства заявник зобов'язаний був надати суду докази наявності у позивача майна, що знаходиться на території України, що є обов'язковою підставою для застосування зустрічного забезпечення.
Таким чином, вважає обгрунтованим висновок суду про наявність підстав для повернення заяви про забезпечення позову.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
При вирішенні питання про повернення заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що вказана заява не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, як це передбачено пунктом 6 частини першої статті 151 ЦПК України. Таким чином, суд дійшов висновку про застосування положень частини 10 статті 153 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком.
Статтею 151 ЦПК України встановлені вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частини першої цієї норми заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
У частині десятій статті 153 ЦПК України зазначено, що суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для її застосування необхідно встановити сукупність таких обставин: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; позивач або взагалі не має на території України майна або розмір (вартість) його майна на території України недостатній для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Тобто, на суд покладається обов'язок застосувати зустрічне забезпечення лише за наявності одночасного встановлення зазначених обставин у їх сукупності.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 295/940/20, від 1 квітня 2020 року у справі № 318/854/18.
Частина шостою та сьомою статті 154 ЦПК України передбачено, що питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.
В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення.
Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення ( частина восьма статті 154 ЦПК України).
Отже, відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення не позбавляє відповідача можливості звернутися до суду з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо, у встановленому законом порядку.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19, від 30 червня 2021 року у справі № 752/2342/19, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/34352/21, від 2 березня 2023 року у справі № 643/14180/21.
Аналіз змісту статті 154 ЦПК України свідчить, що в ній розмежовано випадки, за яких застосування зустрічного забезпечення є: правом суду (частина перша статті 154 ЦПК України); обов'язком суду (частина третя статті 154 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 569/13105/18 вказано, що відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України».
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач вважав, що обраний ним спосіб забезпечення позову не потребує вжиття заходів зустрічного забезпечення, оскільки не завдасть будь-яких збитків відповідачеві та не спричинить шкоди правам останнього.
Прим цьому, статтею 151 ЦПК України не встановлено, у чому саме можуть полягати пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, а встановлено узагальнююче правило.
Отже, позивачем були висловлені доводи щодо зустрічного забезпечення, проте, суд першої інстанції на вказане не звернув увагу та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення заяви про забезпечення позову.
При цьому, суд першої інстанції не врахував, що положення частини шостої статті 151 ЦПК України не вимагають від особи, яка подає заяву про забезпечення позову, зазначати саме конкретний вид зустрічного забезпечення, який вона просить застосувати. Вказана норма процесуального права передбачає, що заявник повинен висловити свою пропозицію щодо зустрічного забезпечення, а суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення відповідно до вимог статті 154 ЦПК України.
Отже, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для повернення заяви про забезпечення позову.
Таким чином, ухвалу слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,379,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Ірини Миколаївни, задовольнити.
Ухвалу Чуднівського районного суду Житомирської області від 20 березня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: