П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/25204/24
Головуючий І інстанції: Бжассо Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали - 28.03.2025р.) про відмову у встановленні судового контролю у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.08.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити з 01.03.2024р. перерахунок та виплату йому пенсії без обмеження максимальним розміром, із урахуванням індексації згідно з постановами Кабінету Міністрів України про індексацію пенсій і заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення від 16.02.2022р. №118, від 24.02.2023р. №168 та від 23.02.2024р. №185, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01.03.2024р. перерахунок та виплату йому пенсії без обмеження максимальним розміром, із урахуванням індексації згідно з постановами Кабінету Міністрів України про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення від 16.02.2022р. №118, від 24.02.2023р. №168, а також від 23.02.2024р. №185, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2024р. позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області стосовно відмови здійснити з 01.03.2024р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, із урахуванням індексації, згідно з постановами Кабінету Міністрів України про індексацію пенсій і заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення від 16.02.2022р. №118, від 24.02.2023р. №168, а також від 23.02.2024р. №185, із урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити з 01.03.2024р. перерахунок та виплату позивачу пенсії, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, згідно з постановами Кабінету Міністрів України про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення від 16.02.2022р. №118, від 24.02.2023р. №168 та від 23.02.2024р. №185, із урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане судове рішення набрало законної сили - 14.11.2024р.
26.11.2024р. Одеський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у даній справі.
26.03.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до суду 1-ї інстанції із заявою в порядку ст.382 КАС України, в якій, посилаючись на неналежне невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, просив зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області подати до суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2024р. у справі №420/25204/24 у 10-денний строк з моменту отримання відповідної ухвали суду.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказав, що ГУ ПФУ в Одеській області зобов'язане виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром, у тому числі і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025р. №1. Однак, всупереч рішенню суду від 14.10.2024р., яке набрало законної сили щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром, пенсійний орган з 01.01.2025р. здійснив перерахунок пенсії позивача з обмеженням виплати пенсії максимальним розміром, а тому судове рішення відповідачем не виконується.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (постановленою в порядку письмового провадження) у задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 31.03.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної ухвали, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2025р. та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його заяви в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
09.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
19.05.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).
За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У Рішенні від 30.06.2009р. за №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також, варто звернути увагу на те, що обов'язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції констатував, що ГУ ПФУ в Одеській області виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2024р. у справі №420/25204/24 відповідно до покладених зобов'язань.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано, зокрема, ст.382 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.382 КАС України).
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі, ст.382 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Судом можуть бути вжиті заходи реагування у межах судового контролю за виконанням судових рішень у формі встановлення нового строку для подачі звіту та/або накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.
Підставами його застосування є, відповідно, неподання звіту суб'єктом владних повноважень про виконання рішення суду або ж якщо в поданому звіті причини невиконання чи неповного виконання судового рішення (дій зобов'язального характеру) є неповажними.
Для застосування вищенаведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення, встановлення нового строку подання звіту або ж накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов'язком.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, суд має зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.05.2021р. у справі №9901/598/19 та від 01.02.2022р. у справа №420/177/20.
Як встановлено судами обох інстанцій та підтверджується матеріалами цієї справи, Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 14.10.2024р. у справі №420/25204/24 зобов'язав ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2024р., без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, згідно з постановами Кабінету Міністрів України про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення від 16.02.2022р. №118, від 24.02.2023р. №168, а також від 23.02.2024р. №185, із урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищевказаного судового рішення від 14.10.2024р., ГУ ПФУ в Одеській області проведено перерахунок пенсії, розмір якої з 01.03.2024р. становив - 63623,26 грн., що, власне, і не заперечувалося позивачем.
Водночас, як у заяві про встановлення судового контролю так і в апеляційній скарзі позивач стверджує про те, що, вже після виконання даного судового рішення, а саме з 01.01.2025р., позивач отримав пенсію в сумі 32805,53 грн., замість належних - 63623,26 грн.
Тобто, з січня 2025р. пенсійний орган фактично обмежив розмір пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Досліджуючи підстави такого обмеження, суд першої інстанції установив, що воно відбулось у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» №1.
Постанова набрала чинності з дня опублікування та застосовується з 01.01.2025р.
Пунктом 1 даної Постанови встановлено, що у період воєнного стану у 2025р. пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII, (із урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, зокрема, до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4.
При цьому, для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абз.1 цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до ч.1 ст.27, абз.2 ч.1 ст.28 і ст.29 Закону №1058-IV, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абз.1 цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до ч.1 ст.27, абз.2 ч.1 ст.28 і ст.29 Закону №1058-IV.
Отже, з 01.01.2025р. розмір пенсії ОСОБА_1 було визначено відповідно до Постанови КМУ №1.
У той же час, аналіз змісту рішення суду від 14.10.2024р. у справі №420/25204/24 свідчить про те, що правомірність обмеження пенсії позивача максимальним розміром на підставі Постанови №1, не була предметом дослідження у цій справі, оскільки остання була прийнята вже після ухвалення судового рішення.
За таких обставин справи, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що фактичною підставою для звернення позивача до суду із заявою про встановлення судового контролю стала незгода з діями пенсійного органу при виконанні Постанови №1, що свідчить про виникнення між сторонами нового спору.
Вказане виключає можливість застосування інституту судового контролю, який направлений на забезпечення належного виконання судового рішення.
Інших належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права або ж порушень норм процесуального права апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить, а її доводи критично оцінюються колегією суддів, оскільки вони не спростовують висновків суду 1-ї інстанції та були враховані судом під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст.316 КАС України, суд 2-ї інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.249,308,311,315,317,321,322,325,328,383 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 09.06.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко