П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6979/24
Головуючий І інстанції: Ярощук В.Г.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 22.08.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.07.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо невиплати пенсії з 01.01.2024р. та скасувати рішення від 10.01.2024р. №1400-0401-8/2612 про припинення виплати йому пенсії з 01.01.2024р.;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області поновити нарахування та виплату йому пенсії, починаючи з 01.01.2024р. на рахунок, що відкритий в АТ «Ощадбанк»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити перерахунок його пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 23.02.2024р. №185, а також інших актів, які визначали можливість здійснення перерахунку розміру пенсійної виплати у 2024р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримує пенсію за віком. Втім, з січня 2024р. відповідач без жодних правових підстав припинив нарахування пенсії, що, на думку позивача, є протиправним та порушує його право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Миколаївській від 10.01.2024р. за №1400-0401-8/2591 про припинення виплати пенсії. Зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 01.01.2024р., на банківський рахунок, що відкритий в АТ «Ощадбанк». У задоволенні решти вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ГУ ПФУ в Миколаївській області судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 10.09.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2024р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Миколаївській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області як внутрішньо переміщена особа (відповідно до довідки від 04.01.2017р. №1188) та отримує пенсію за віком, призначену відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
01.08.2023р. позивача знято з обліку внутрішньо переміщених осіб з причини «вибуття за кордон», оскільки за інформацією Міністерства фінансів України він перебуває за кордоном більше 30 днів, що підтверджується довідкою Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 22.01.2024р. №213/09-02-10.
10.01.2024р. рішенням відповідача №1400-0401-8/2591 позивачу припинено виплату пенсії з 01.01.2024р. Підставою для прийняття даного рішення зазначено те, що перевіркою встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача за даними ЄІБДВПО є не діючою.
16.01.2024р. позивач особисто звернувся до відповідача із заявою за призначення / перерахунком пенсії щодо продовження виплати пенсії за віком, до якої додав паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, а також довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04.01.2017р. №1188.
Однак, листом від 29.01.2024р. №1782-781/І-02/8-1400/24 відповідач відмовив ОСОБА_1 в поновлені виплати пенсії, аргументувавши своє рішення тим, що він додав до своєї заяви недійсну довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Аналогічну відповідь позивач отримав у листі відповідача від 05.06.2024р. №22992-26824/І-03/8-2800/24 на своє звернення від 07.05.2024р.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності заявлених ОСОБА_1 позовних вимог і, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій визнано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
Частиною 3 ст.4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі або ж її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація і порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст.5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія ж інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися лише за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ст.45 зазначеного Закону, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
За приписами ст.47 Закону №1058-VI, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, лише в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 46 Закону №1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.
Так, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми пенсії виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
У той же час, підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано ст.49 Закону №1058-IV.
Відповідно до ч.1 цієї статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється виключно на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.
При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.
Як визначено ч.2 ст.49 Закону №1058-VI, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.
Як свідчить аналіз положень Закону №1058-VI, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону.
Разом з тим, як вірно встановив суд 1-ї інстанції, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009 положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-IV визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Матеріали ж даної справи не містять жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачу виплати пенсії, передбачені ч.1 ст.49 Закону №1058-IV. При цьому, інформація про проживання позивачем за кордоном більше 30 днів, відсутність за місцем проживання та / або скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в ЄІБДВПО не є підставою для припинення виплати пенсії.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.03.2020р. у справі № 592/5928/17.
Більше того, за загальним правилом, зміна пенсіонером місця проживання взагалі не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 14.03.2018р. у справі №243/6815/17, від 06.03.2018р. у справі №243/6753/17, від 26.06.2018р. у справі №185/5578/17 та від 04.07.2018р. у справі №185/9746/16-а.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, правових підстав для невиплати пенсії судом не встановлено, як і не встановлено будь-яких підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.06.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко