10 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/25555/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (суддя Конєва Світлана Олександрівна) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві в періоди з 10 червня 2020 року по 20 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.202. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 10 червня 2020 року по 20 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та усіх його складових (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) за період з 10.06.2020 по 20.03.2023 згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції, чинній з 29.01.2020 виходячи з величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023 шляхом їх множення на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення та усіх його складових (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції, чинній з 29.01.2020 виходячи з величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023 шляхом їх множення на відповідні тарифні коефіцієнти за період з 10.06.2020 по 20.03.2023 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Також зазначає про пропуск звернення до суду з даним позовом. Вказує, що апелянт є неналежним відповідачем у справі.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.06.2020 № 114 матроса ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу на всі види грошового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 з 10.06.2020.
Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.03.2023 № 60 ОСОБА_1 з 20 березня 2023 року виключений зі списків особового складу.
На звернення представника позивача відповідач повідомив, що нарахування всіх видів грошового забезпечення здійснювалося з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становив 1 762 грн.
Позивач вважає, що під час перебування на військовій службі військова частина не здійснила виплату належного грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, взятого як розрахункову величину, з урахуванням раніше виплачених сум, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач не заперечує той факт, що грошове забезпечення ОСОБА_1 та всі передбачені законодавством виплати нараховувалися та виплачені відповідно до постанови КМУ № 103 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, проте вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції вважає такі доводи необґрунтованими та зазначає, що з даного питання сформована стала судова практика, яка є зрозумілою та передбачуваною для відповідача.
Суд звертає увагу апелянта, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пункт 4 названої урядової постанови в первинно прийнятій редакції встановлював, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 у первинній редакції внесені зміни, зокрема, до пункту 4 постанови КМУ № 704, який викладено в новій редакції та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Разом з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Отже з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Таким чином, у позивача через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникло право на отримання грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Доводи апеляційної скарги такий висновок не спростовують.
Водночас апелянт вказує, що є неналежним відповідачем у справі, адже Військова частина НОМЕР_1 знаходилась на фінансовому забезпеченні у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_3 .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до листа помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з фінансово-економічної роботи від 08.03.2022 № 154/181/1-182 військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до листа помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з фінансово-економічної роботи від 24.06.2022 № 154/181/2-392 військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 з 01 липня 2022 року.
Відповідно до листа помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з фінансово-економічної роботи від 26.04.2023 №154/181/2-544 військова частина НОМЕР_1 знімається з фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_3 з 01 травня 2023 року та зараховується встановленим порядком на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що Військова частина НОМЕР_1 не є суб'єктом, який здійснював у період з 08.03.2022 виплату грошового забезпечення позивача.
Вказані обставини залишені поза увагою суду першої інстанції, внаслідок чого суд не забезпечив залучення до участі у справі в якості відповідачів військову частину НОМЕР_2 та військову частину НОМЕР_3 .
Згідно зі ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Аналіз наведеної норми дає можливість дійти висновку, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції, відповідно, на стадії апеляційного перегляду така заміна є неможливою.
Відтак позов ОСОБА_1 в частині вимог за період з 08 березня 2022 року по 20 березня 2023 року не підлягає задоволення як такий, що пред'явлений до суб'єкта, який не допустив порушення прав та інтересів позивача, тоді як належні суб'єкти відповідальності - військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_3 не є відповідачами у цій справі.
Водночас апелянтом не надано обґрунтованих доказів які б спростовували висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову за період з 10.06.2020 по 07.03.2022.
Також суд не вважає обґрунтованими доводи апелянта щодо пропущення строку звернення до суду з цим позовом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховним Судом неодноразово надавалась оцінка застосуванню статті 233 КЗпПУ у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX у справах, де спірні правовідносини охоплюють період до 19.07.2022, а позов подано після внесення змін.
Останній актуальний правовий висновок з цього питання викладений у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, а тому суд апеляційної інстанції не вважає слушними доводи відповідача в цій частині.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в адміністративній справі № 160/25555/24 в частині задоволених позовних вимог за період з 08 березня 2022 року по 20 березня 2023 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 10 червня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 10 червня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров