10 червня 2025 р. Справа № 642/1589/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С.
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 29.04.2025 (суддя Шрамко Л.Л., вул. Полтавський Шлях, 20, м. Харків, 61052 ) по справі № 642/1589/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом Департаменту патрульної поліції (далі по тексту також відповідач), в якому просив:
-скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3520109 від 21.11.2024 року, винесеною інспектором 1 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Терентьєвим Романом Валерійовичем, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.127 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Холодногірського районного суду м.Харкова від 29.04.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної інстанції обґрунтовані тим, що здійснюючи розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін суд першої інстанції позбавив його можливості особисто надати пояснення та докази з приводу скоєного правопорушення. Також вказує на те, що оскаржувана постанова не містить посилання на належні та допустимі докази, на основі яких працівник поліції встановив наявність адміністративного правопорушення, його вину у вчиненні цього правопорушення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 251 КУпАП.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця передбачені ст.286 КАС України.
У свою чергу, відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Тобто з приведеного вбачається, що дана категорія спорів вирішується у судовому засіданні та учасники справи повідомляються про дату, час та місце судового розгляду.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, ухвалою Холодногірського районного суду від 25.03.2025 відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження .
У тексті відповідної ухвали відсутні посилання на те, що дана справа призначена в судове засідання на відповідну дату та час.
Окрім того, в подальшому в матеріалах справи відсутні докази призначення справи до слухання у відкритому судовому засіданні та повідомлення учасників справи про час, дату та місце проведення розгляду справи в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства.
Вирішуючи адміністративний спір по суті колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судовим розглядом, 21.11.2024 відносно позивача інспектором взводу 1 роти 3 бат. 1 УПП в Харківській області старшим лейтенантом поліції Терентьевою Р.В. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не у автоматичному режимі серії ЕНА № 3520109. Даною постановою позивача було визнано винним у порушенні п.4.14 "г" ПДР України та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.127 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.
За даними оскаржуваної постанови, 21.11.2024 об 13:17 ОСОБА_1 в м. Харків, вул. Зброярська, 1 здійснив перехід проїзної частини поза пішохідним переходом.
Статтею . 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Правилами дорожнього руху (ПДР) України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюється єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Пунктом 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з пунктом 1.4 Правил дорожнього руху кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Пунктом 1.5 Правил дорожнього руху визначено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про дорожній рух» пішохід зобов'язаний: рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках, узбіччях, а вразі їх відсутності - по краю проїзної частини автомобільної дороги чи вулиці; перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці по пішохідних переходах, а вразі їх відсутності - на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч; керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюється; не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді; не переходити проїзну частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами при наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; стримуватися від переходу проїзної частини при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; не виходити на проїзну частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.
Згідно з вимогами пункту 4.7 Правил дорожнього руху пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.
Відповідно до п. п. «г» п. 4.14 ПДР України пішоходам забороняється: переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири та більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження.
Частиною 1 ст. 127 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за … перехід пішоходами проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, у вигляді накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно п.п. 2,3 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань, виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 222 КУпАП, Органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення … правил дорожнього руху … за ч.1 ст. 127 КУпАП.
Пунктом 4 Розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395 визначено, що в разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
За змістом пунктів 1 та 2 розділу III Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 127 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Так, частиною першою статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, постановою серії ЕНА №3520109 від 21.11.2024, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 4.14 "г" ПДР України, тобто за ч.1 ст. 127 КУпАП.
До відзиву відповідач додав відеозаписи з нагрудної камери поліцейського, на якому відтворено подію адміністративного правопорушення 21.11.2024 за участю позивача ОСОБА_1 , процедуру розгляду справи та винесення поліцейським постанови ЕНА №3520109 від 21.11.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 127 КУпАП.
Переглянувши надані відеозаписи судом встановлено, що позивач, пішохід Попов О.В., здійснив перехід проїзної частини, яка має шість смуг руху, поза пішохідним переходом, зі сторони вул.Полтавський шлях, 45, м. Харків, на сторону вул. Зброярська (Малиновського), 1, м. Харків, після чого позивач здійснив ще один перехід проїзної частини, але вже по пішохідному переходу. Після чого поліцейські під'їхали до Попова О.В. та почали встановлювати його особу. Далі з відео вбачається, що поліцейський провів розгляд справи про адміністративне правопорушення з дотриманням вимог ст.ст. 279, 280 КУпАП., за результатами якого ним винесено постанову ЕНА №3520109 від 21.11.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 127 КУпАП, за фактом порушення п. 4.14 "г" ПДР України.
Також зі змісту вказаної постанови судом встановлено, що в оскаржуваній постанові в графі 7 наявне посилання на камеру 472752, реєстратор Xiaomi 70 маі, на яку, відповідно, зафіксовані вказані відеофайли.
Отже, надані відповідачем відеозаписи є доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 127 КУпАП, що вказує на правомірність притягнення його до відповідальності та накладення адміністративного стягнення.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, за своїм змістом, відповідає положенням ст. 283 КУпАП.
В той час, доводи позивача про те, що наведені в постанові обставини не відповідають фактичним обставинам, повністю спростовуються наданими відповідачем доказами, які досліджені судом, оскільки ними доведено подію і склад вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 127 КУпАП.
Крім того, посилання позивача на те, що інспектором не застосовано положення ст. 22 КУпАП, враховуючи наявність пом'якшуючих обставин, а саме що він є особою похилого віку, інвалідом 2 групи, перебував під сильним душевним хвилюванням, його життю загрожувала небезпека через повітряну тривогу, є безпідставними з огляду на наступне.
Так, застосування можливості звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення є правом, а не обов'язком особи, якою здійснюється розгляд справи про адміністративне правопорушення, та при наявності обставин, передбачених ст. 34 КУпАП. Окрім цього, наявність у той момент повітряної тривоги та загрози життю позивачу, на що останній посилається в позові та у відповіді на відзив, не підтверджується жодними доказами. Також суд звертає увагу, що доводи позивача є за своєю суттю та змістом суперечливими, оскільки він одночасно зазначає, що ним не порушувались ПДР та він здійснив перехід проїзної частини в передбаченому пішохідним переходом місці, та водночас позивач зазначає, що він щиро розкаювався у вчиненому та що його дії не спричинили тяжких наслідків. Також позивачем не доведено його перебування в стані сильного душевного хвилювання. При цьому, перебування позивача на стаціонарному лікуванні не може бути підставою для порушень ПДР України.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, винесена з дотриманням процедури і порядку, встановленого КУпАП, а тому є законною та не підлягає скасуванню.
Інші доводи на, які посилався апелянт не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було порушено норми процесуального права, а саме, відсутні докази повідомлення учасників справи про судове засідання, яке відбулося у відкритому судовому засіданні, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Поряд з цим, вирішуючи адміністративний спір по суті колегія суддів не знайшла підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , а тому у задоволенні позову відмовлено.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 29.04.2025 по справі № 642/1589/25 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий
Постанова складена в повному обсязі 10.06.25.