10 червня 2025 р.Справа № 440/13406/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
позивач ОСОБА_1
представник позивача Мельниченко В.В.
представник відповідача Каліновська О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2025, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 26.03.25 року по справі № 440/13406/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України третя особа Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа: Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів №2062 о/с від 16.09.2024 року, № 598 від 15.10.2024 року, № 2436 о/с від 28.10.2024 року; поновлення на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірні накази Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №2062 о/с від 16.09.2024 року, № 598 від 15.10.2024 року, № 2436 о/с від 28.10.2024 року про зарахування в розпорядження Департаменту патрульної поліції, про застосування дисциплінарного стягнення та про звільнення зі служби в поліції є протиправними, оскільки фактично на даний час у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 триває досудове розслідування, немає обвинувального вироку суду, який набрав законної сили. А тому позивач вважається невинуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та не може бути з цих підстав звільненим зі служби в поліції. Крім того, вважає, що Департаментом патрульної поліції Національної поліції України було безпідставно застосовано до нього найсуворіший захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа: Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повністю.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що спірні накази Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №2062 о/с від 16.09.2024 року, № 598 від 15.10.2024 року, № 2436 о/с від 28.10.2024 року про зарахування в розпорядження Департаменту патрульної поліції, про застосування дисциплінарного стягнення та про звільнення зі служби в поліції є протиправними, оскільки фактично на даний час у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 триває досудове розслідування, немає обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що підставою для винесення спірних наказів стосовно ОСОБА_1 стало допущення останнім дисциплінарного проступку, що виразився в грубому порушенні службової дисципліни, яке підриває авторитет правоохоронних органів, дискредитують високе звання поліцейського, а саме, в порушенні вимог пункту 1 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 3, 6, 13 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, підпункту 2.4.17 пункту 2.4 розділу ІІ посадової інструкції інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у зв'язку з чим відповідачем винесено оскаржуваний наказ про застосування дисциплінарного стягнення, який реалізований наказом №2436 о/с від 28.10.2024 року про звільнення позивача зі служби в поліції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 року у справі №947/28949/24 застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі "Одеський слідчий ізолятор" строком до 11.11.2024 року, включно, в межах строку досудового розслідування.
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 16.09.2024 року №2062 о/с на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 року у справі №947/28949/24 відповідно до пункту 3 частини 1 та частини 2 статті 67 Закону України "Про Національну поліцію" зараховано в розпорядження Департаменту патрульної поліції капітана поліції ОСОБА_1 , звільнивши з посади інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області, з 16.09.2024 року.
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 17.09.2024 року №2008 з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування причин та обставин можливого порушення службової дисципліни капітаном поліції ОСОБА_1 , інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області, за відомостями, викладеними в ухвалі Київського районного суду м. Одеси у справі №947/28949/24, зокрема щодо інкримінування вчинення діянь, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, за наслідком чого капітана поліції ОСОБА_2 затримано в порядку, передбаченим статтею 208 Кримінального процесуального кодексу України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, який виразився у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), за попередньою змовою групою осіб, шляхом незаконних операцій з використанням електронно - обчислювальної техніки, призначено службове розслідування у формі письмового провадження.
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 15.10.2024 року №598 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося в порушенні вимог пункту 1 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 3, 6, 13 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, підпункту 2.4.17 пункту 2.4 розділу ІІ посадової інструкції інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту до капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 28.10.2024 року №2436 о/с "По особовому складу" відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні Департаменту патрульної поліції з 28.10.2024 року.
Позивач не погодився із наказами Департаменту патрульної поліції №2062 о/с від 16.09.2024 року, № 598 від 15.10.2024 року, № 2436 о/с від 28.10.2024 року та оскаржив їх до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних актів індивідуальної дії відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів. Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, то підстави для їх задоволення також відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII), Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі - Дисциплінарний статут), Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 (далі - Порядок) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 67 Закону № 580-VIII зарахування поліцейських наказами по особовому складу в розпорядження органів поліції для подальшого проходження служби під керівництвом посадових осіб, уповноважених призначати на посади поліцейських, допускається у разі застосування до поліцейського тримання під вартою як запобіжного заходу.
На підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Частинами першою, другою статті 19 Закону № 580-VIII передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського:1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Стаття 13 Дисциплінарного статуту передбачає, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
За змістом статті 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування визначає Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за № 1355/32807 (далі - Порядок № 893).
Пунктами 1- 4 розділу V Порядку № 893 визначено, що проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування розпочинається із дня видання наказу про його призначення та завершується в день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка виконує його обов'язки, висновку службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Строк проведення службового розслідування, його продовження, порядок обчислення строку службового розслідування визначаються статтею 16 Дисциплінарного статуту.
Службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Колегія суддів аналізуючи наведене правове регулювання, вважає, що однією з підстав для звільнення зі служби в поліції є реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту. Іншою підставою звільнення є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.
Слід зазначити, що види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до поліцейських, визначені у статті 13 Дисциплінарного статуту. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків (дій, що порушують службову дисципліну), а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі.
Правова оцінка судами правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є ознаки дисциплінарного проступку та установлені законом підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення.
Так, звільнення у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби не пов'язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які, водночас, стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження.
Отже, вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з'ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.
З матеріалів справи вбачається, що у ході дисциплінарного провадження досліджено відомості, які викладені в ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 року у справі №947/28949/24 та з'ясовано наступне.
За результатами службового розслідування комісія дійшла висновків за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося в порушенні вимог пункту 1 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 3, 6, 13 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, підпункту 2.4.17 пункту 2.4 розділу ІІ посадової інструкції інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту застосувати до капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Згідно спірного наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 598 від 15.10.2024 року до капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції на підставі того, що ОСОБА_3 , перебуваючи у відпустці, не попередивши свого керівника, здійснив виїзд до м. Одеси та 12.09.2024 року о 16-00, отримавши доступ до банківської карти ОСОБА_4 , не впевнившись у законності своїх дій, здійснював операції з грошовими коштами останньої. Унаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_5 завдано матеріальних збитків. Таким чином, ОСОБА_3 , учинивши вказані дії, в умовах воєнного стану знівелював службу в Національній поліції України та підірвав авторитет правоохоронних органів, порушив вимоги Закону України "Про Національну поліцію", Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги поліцейського, посадової інструкції.
Колегія суддів вказує, що однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку.
Підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов'язань, які можуть бути передбачені службовими обов'язками суб'єкта проступку.
Поряд з цим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).
Більше того, гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Вищевказане співпадає із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.07.2019 року у справі № 815/5156/16, від 23.07.2019 року у справі № 817/1275/16.
Колегія суддів звертає увагу, що службовим розслідуванням встановлено факт вчинення позивачем діяння, що дискредитує звання працівника органів Національної поліції.
В аспекті наведених правових приписів, які, на думку дисциплінарної комісії, порушив позивач, можна констатувати те, що остання дійшла висновку, що вчинений ОСОБА_1 дисциплінарний проступок полягає у порушенні Присяги поліцейського та вчиненні дій, які дискредитують честь держави і підривають авторитет Національної поліції, та є несумісними із подальшим проходженням служби в Національній поліції України.
Згідно статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Колегія суддів зазначає, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожного працівника поліції, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
З тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, слідує, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Як висновується з аналізу нормативно-правових актів, які регулюють діяльність працівників органів поліції, законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов'язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку. У свою чергу, недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.
Отже, виходячи з правового регулювання спірних відносин, позивач, у силу своїх службових обов'язків, був зобов'язаний не допускати зв'язків і не вчиняти дій, які ганьблять звання працівника поліції або підривають її авторитет чи носять корисливий або протиправний характер.
При цьому, звільнення зі служби, як вид стягнення, може провадитися як за систематичне порушення дисципліни, так і за вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в Національній поліції України.
Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній постанові від 03.05.2018 року №810/2073/16 вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання офіцера поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Тобто, законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов'язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції па служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку.
Колегія суддів зазначає, що працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту.
Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісними із подальшим проходженням служби.
Порушення позивачем моральних та етичних приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава, а це безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства.
Виходячи з правового регулювання спірних відносин, позивач, у силу своїх службових обов'язків, був зобов'язаний не допускати поведінки, яка підриває довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості.
Колегія суддів зазначає, що поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов'язок особи належним чином виконувати свої службові обов'язки, а і обов'язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника поліції.
Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників поліції, установлені у статті 13 Дисциплінарного статуту.
Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарного проступку, яким визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого керівник приймає рішення про застосування дисциплінарного стягнення.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації, тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів поліції як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, разом з тим, як було зазначено вище, встановлені у висновку службового розслідування обставини були достатніми для його застосування.
З огляду на встановленні службовим розслідуванням обставини, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем правильно кваліфіковано дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку.
Таким чином, враховуючи тяжкість проступку та його наслідки, які, як правильно зазначив відповідач, фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, суд вважає правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним. Дисциплінарний проступок позивача виявився у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейських. Така оцінка відповідача пов'язана із діями, які були виявлені під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження.
Поруч із цим, відсутність вироку суду про визнання позивача винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні не є підставою для скасування оспорюваних наказів, адже його звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни. Зокрема, в наказі про звільнення вказаний пункт 6 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, а не пункт 10 цієї норми.
Законодавець розрізняє окремі види юридичної відповідальності поліцейського за вчинення протиправних діянь, зокрема, у розрізі кримінально-правого та дисциплінарно-правового аспектів.
Кримінальна відповідальність поліцейського настає у випадках вчинення ним кримінального правопорушення, а порядок застосування такого виду юридичної відповідальності визначено Кримінальним процесуальним кодексом України.
Натомість, як визначено частиною другою статті 19 Закону № 580-VIII, підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 року у справі № 200/11036/20-а.
Отже, враховуючи тяжкість проступку, наслідки проступку, які фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень доведено встановлені факти порушення позивачем вимог пункту 1 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 3, 6, 13 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, підпункту 2.4.17 пункту 2.4 розділу ІІ посадової інструкції інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, при прийнятті оскаржуваних актів індивідуальної дії відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів. Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, то підстави для їх задоволення також відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 року по справі № 440/13406/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 по справі № 440/13406/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 10.06.2025 року