10 червня 2025 р. м. Чернівці Справа №600/49/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним і скасування наказу, -
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військова частина НОМЕР_1 , з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо його призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації є протиправним, з огляду на те, що він є вчителем фізики в Чернівецькій гімназії №17, а тому у відповідності до вимог п. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" має право на відстрочку. Скориставшись вказаним правом позивач 02.12.2024 особисто звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу, яку прийнято, але не зареєстровано. Окрім цього, позивач посилався на те, що Чернівецькою гімназією №17 було надіслано на адресу відповідача повідомлення про зміну облікових даних позивача, а саме про його прийом на роботу в Чернівецьку гімназію №17, а тому позивач вважає, що відповідач володів інформацією, яка надає йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою суду від 13.01.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні матеріали: наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 , а також всі інші документи, які стосуються призову останнього; заяву ОСОБА_1 , з якою останній звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу. Запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військовій частині НОМЕР_1 надати суду письмове пояснення щодо позову із зазначенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову.
Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому щодо аргументів позивача про наявність у нього інформації про зміну облікових даних військовозобов'язаного ОСОБА_1 вказував, що в спірному випадку такі доводи не можуть свідчити про обізнаність відповідача на час видання спірного наказу про наявність у позивача статусу викладача та права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки підтверджуючих документів виконання закладом освіти такого обов'язку матеріали справи не містять. Крім того, ці аргументи не спростовують наявність у позивача обов'язку надати відповідні документи щодо зміни його місця роботи та посади, в якому він перебуває на військовому обліку, у встановлений строк. Зазначав, що позивач згідно витягу Резерв являвся порушником правил військового обліку, право на відстрочку до виникнення спірних правовідносин не реалізовував, у зв'язку з чим було надіслано відповідне звернення до органів Національної поліції. Заяву встановленого зразку та визначений перелік документів для надання відстрочки від призову під час мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_2 не направляв, доказів протилежного в свою чергу до суду не надав. На цій підставі, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, військова частина НОМЕР_1 , своїм правом на подання письмових пояснень щодо позову із зазначенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову не скористався. Суд зазначає, що ухвалу суду від 13.01.2025, якою третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військовій частині НОМЕР_1 запропоновано надати суду письмове пояснення щодо позову із зазначенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову надіслано на поштову адресу військової частини, зазначену у позовній заяві. Проте, 21.01.2025 конверт повернувся на адресу суду з поштовою відміткою від 18.01.2025 - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Згідно довідки №01-13/466 від 03.12.2024 Чернівецької гімназії №17 ОСОБА_1 дійсно працює на посаді вчителя фізики в Чернівецькій гімназії №17 Чернівецької міської ради з тижневим навантаженням 0,75 ставки з 02.09.2024 згідно наказу №38-к від 30.08.2024.
Повідомленням від 03.09.2024 №01-13/301 Чернівецькою гімназією №17 повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_2 , про зміну облікових даних - прийнятий на роботу на підставі наказу №38-к від 30.08.2024.
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.12.2024 №603 солдата ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період військовозобов'язаних відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані і відправлені в складі команди НОМЕР_1 .
Не погоджуючись із наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Разом з цим, судом встановлено, що 04.12.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, в якій просив притягнути до відповідальності працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 за незаконну мобілізацію та ігнорування заяви про надання відстрочки від призову на військову службу.
Із аналогічною заявою 04.12.2024 позивач звертався до керівника Чернівецької обласної прокуратури у сфері оборони Західного регіону.
Листом від 06.12.2024 №30.58/02-2940ВИХ-24 Чернівецькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону повідомлено позивача про те, що вказане звернення перенаправлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Позивач є громадянином України та відповідно є військовозобов'язаним. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ) військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Абзацом четвертим статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з абзацом першим частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів Українивідповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Категорії осіб які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та не підлягають призову встановлено ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Згідно п.2 ч.3 ст.23 вказаного Закону, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Як встановлено з матеріалів справи, згідно наказу №38-к від 30.08.2024 позивач з 02.09.2024 працює на посаді вчителя фізики в Чернівецькій гімназії №17 Чернівецької міської ради з тижневим навантаженням 0,75 ставки.
Враховуючи вказане, позивач вважає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.12.2024 №603 щодо його призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період є незаконним та протиправним, оскільки він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Надаючи оцінку доводам позивача та оскаржуваному наказу, суд зазначає наступне.
У відповідності із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до положень пункту 9 вказаного Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують функції, зазначені у пункті 9 цього Положення.
Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.
Так, обґрунтовуючи позов позивач висловлює незгоду із діями відповідача стосовно його призову на військову службу, зокрема посилаючись на наявність права на відстрочку, у зв'язку із тим, що є педагогічним працівником закладу середньої освіти.
Згідно ч.7 ст.23 Закону №3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України (ч.8 ст. 23 Закону № 3543-XII).
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Даним Порядком визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Пунктом 58 Порядку №560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно п.п.8 п.1 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ №1487, саме на позивача покладений обов'язок надавати ТЦК та СП документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Отже, моменту оформлення відстрочки передує ряд активних дій, які військовозобов'язаний повинен вчинити для реалізації свого права на відстрочку.
Верховний Суд у постанові від 18.01.2024 у справі №280/6033/22 висловив правову позицію, відповідно до якої право на відстрочку від призову на військову службу кореспондує з обов'язком призовників, військовозобов'язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки).
Як зазначалось позивачем в обґрунтування позовних вимог, 02.12.2024 він особисто звертався до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу, яку прийнято ним, але не зареєстровано.
Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних доводів позивачем до суду не надано, що ставить під сумнів звернення позивача до відповідача із такою заявою. Отже, доказів реалізації свого права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації матеріали справи не містять.
Враховуючи встановлені обставини, суд звертає увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до районного ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов'язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав на наступне:
" визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу. Як зазначив КАС ВС, "процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною", тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу…".
Отже, враховуючи наведені висновки Верховного суду, суд зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.12.2024 №603 щодо призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.
Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі "3/35-313 вказано, що:
"За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Відтак, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.12.2024 №603 щодо призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 вже реалізований, а тому його скасування не матиме наслідком звільнення позивача із військової служби.
З огляду на практику Верховного суду у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, адже не вирішує правомірності акта, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
Суд звертає увагу позивача на те, що підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.
Враховуючи встановлені обставини справи та висновки суду по суті спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи не спростовують наведених вище висновків суду.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмолено, то відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним і скасування наказу, - відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.О. Григораш