про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 червня 2025 року м. Полтава Справа № 440/7809/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Шевяков І.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора Верховода Костянтина Вікторовича про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора Верховода Костянтина Вікторовича, в якій просив:
визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію державного реєстратора Верховода К.В. від 17.06.2024 (номер запису про право власності 55513326), в частині скасування права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5321681000:00:003:2204;
зобов'язати Державного реєстратора або інший компетентний орган поновити запис про право власності № 46444139 за - ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2025 про залишення моїх скарг без розгляду по суті.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
В даному випадку, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі та здійснюючи перевірку щодо підсудності цієї справи адміністративному суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами пункту 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Зазначене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть, зміст та характер спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У той час як участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового.
Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналізуючи наведене, суд зазначає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Отже обов'язковим є з'ясування, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Верховним Судом у постанові від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17 (№11-290апп19) сформований правовий висновок, відповідно до якого якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Отже при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з частиною 1 статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому основною позовною вимогою є визнання протиправною та скасування реєстраційної дії державного реєстратора Верховода К.В. від 17.06.2024 (номер запису про право власності 55513326), в частині скасування права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5321681000:00:003:2204.
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 5321681000:00:003:2204 на підставі договору купівлі-продажу № 177 від 31.01.2022, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Пусаном В.С.
Це право було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Підставою для скасування права власності ОСОБА_1 та реєстрації нового права за ОСОБА_2 стала постанова Полтавського апеляційного суду у справі №531/838/22 від 18.04.2024.
Зазначена постанова була скасована ухвалою Верховного Суду від 04.11.2024. Верховний Суд, розглянувши касаційні скарги, подані як ОСОБА_1 , так і представником Кусурова, скасував постанову Полтавського апеляційного суду у частині витребування земельної ділянки та постановив відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог щодо витребування.
Таким чином, позивач стверджував, що на момент вчинення реєстраційної дії (17.06.2024) рішення, що стало її підставою, ще не набрало законної сили, а в подальшому було скасовано. А справа в частині скасування договору купівлі-продажу направлена на новий розгляд.
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим виключно на поновлення порушеного, на його думку, права володіти земельною ділянкою.
Незалежно від того змісту позовних вимог, які заявлені позивачем у своїй позовній заяві, звернення позивача до суду в цьому випадку (а саме суть, характер спору) фактично спрямоване на усунення перешкод у реалізації свого права на отримання у власність уже сформованої земельної ділянки, зареєстрованої за іншою фізичною особою на підставі постанови суду, яка в подальшому була скасована.
З огляду на викладене, суд вважає, що предметом цього спору є поновлення цивільних прав позивача у сфері земельних відносин.
Наведене додатково підтверджується і заявленою позивачем позовною вимогою зобов'язального характеру, за якою позивач просить зобов'язати поновити запис про право власності №46444139 за - ОСОБА_1 .
Земельні правовідносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
Суд зазначає, що цей спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржене рішення, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем, тобто між позивачем та відповідачем не існує публічно-правового спору.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Отже, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спір у даній справі не є публічно-правовим. Спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Велика Палата Верховного Суду в цій справі вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Із викладеного слідує, що предметом розгляду є не стільки рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо поновлення права власності на земельну ділянку, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.
Аналіз зазначених обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту приватних інтересів.
Суд зазначає, що якщо особа стверджує про порушення своїх прав наслідками, спричиненими рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування неправомірними, є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Такі висновки щодо розгляду цієї категорії спорів викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 у справі №921/158/18 та неодноразово були підтримані Верховним Судом у рішеннях від 18.05.2020 у справі №824/1034/19-а, від 05.11.2020 у справі №160/13455/19, від 26.03.2020 у справі №460/1287/19.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органів державної реєстрації, а також захисту приватного права позивача як власника земельної ділянки.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постановах від 06 червня 2018 року у справі № 826/631/15, від 21 березня 2018 року у справі №184/2470/13 та від 04 липня 2018 року у справі № 826/8018/17.
Отже позов у цій справі пред'явлений з метою захисту саме цивільного права та інтересу, що унеможливлює його вирішення в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, звернення позовної вимоги до Міністерства юстиції України не робить цей спір публічно-правовим. Наказом Міністерства юстиції України від 27.05.2025 залишено скарги позивача без розгляду.
Суд звертає увагу, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №826/9341/17 та від 18.09.2019 у справі №810/3711/18 висловлено правову позицію стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин щодо визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України, які є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на нерухоме майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб.
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, Полтавський окружний адміністративний суд не має підстав не враховувати запропонований підхід під час вирішення питання прийняття до провадження даного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки зареєстрована на праві приватної власності ОСОБА_2 з 17.06.2024.
При цьому, підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 є постанова Полтавського апеляційного суду від 18.04.2024 у справі №531/838/22, яка у подальшому була скасована постановою Верховного Суду від 04.12.2024.
Пунктом 1 частини другої статті 444 ЦПК України передбачено якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він закриває провадження у справі.
А згідно з частиною п'ятою статті ЦПК 444 України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.
За викладених обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до положень частини другої статті 170 КАС України, про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
З огляду на встановлені обставини, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі за даним адміністративним позовом. При цьому, позивачу слід роз'яснити, що дана справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 19, 170, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора Верховода Костянтина Вікторовича про визнання протиправним та скасування рішення.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства місцевим судом.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.С. Шевяков