Справа № 420/39170/24
09 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач), третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - третя особа), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ в особі Відділу координації пенсійних питань щодо не оформлення та неподання до органу Пенсійного фонду України документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу служби в підрозділах карного розшуку органу внутрішніх справ з 01 вересня 2004 року до 25 серпня 2011 року на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Відділу координації пенсійних питань оформити та подати до органу Пенсійного фонду України документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу служби в підрозділах карного розшуку органу внутрішніх справ з 01 вересня 2004 року до 25 серпня 2011 року на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці, попередньо витребувавши з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області розрахунок вислуги років та інші документи, необхідні для призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в жовтні 2024 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України в особі Відділу координації пенсійних питань із письмовою заявою щодо оформлення та подання до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачеві пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу служби в підрозділах карного розшуку органу внутрішніх справ з 01.09.2004 р. до 25.08.2011 р. на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці. Однак, відповідачем листом від 22.11.2024 р. № 42052/51-2024 відмовлено в оформленні та поданні документів для призначення пенсії позивача. Позивач вважає свої права порушеними, а бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 20.12.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
27.12.2024 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що ні в ст.12, ні в ст.17 Закону № 2262 не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах. Тоді, як вказаними нормами чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності певних календарних років, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. Умови призначення пенсій за вислугу років встановлені саме Законом № 2262 (ст.12), а не Порядком № 393. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 р. № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393" усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII. Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у перерахунку вислуги років із зарахуванням пільгової в календарну й, відповідно, щодо підготовки пакету документів для подачі до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст.12 Закону № 2262-XII.
30.12.2024 р. від третьої особи надійшли пояснення по справі, в яких просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 р. № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1992 р.№393" усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262- XII.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, капітан міліції у запасі ОСОБА_1 , 1973 року народження, проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах молодого начальницького складу в період з 27.05.1997р. по 01.09.2004 р. у територіальних відділах УМВС в Херсонській області.
Крім того, позивач в період з 01.09.2004 р. по 06.11.2011 р. проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах середнього начальницького складу у територіальних відділах УМВС в Херсонській області.
Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 06.11.2015 р. № 392 о/с капітана міліції помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини Горностаївського районного відділу УМВС України в Херсонській області ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Вислуга років на день звільнення складала 20 років 04 місяці 18 днів.
Наказом УМВС України в Херсонській області № 2 о/с від 27.05.2024 р. внесено зміни до наказу УМВС України в Херсонській області № 392 о/с від 06.11.2015 р., а саме: абзац четвертий пункту 3 наказу викладено в новій редакції: вислугу років на день звільнення встановлено у календарному обчисленні - 20 років 04 місяці 18 днів; у пільговому обчисленні - 23 роки 11 місяців 08 днів.
В жовтні 2024 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України в особі Відділу координації пенсійних питань із письмовою заявою щодо оформлення та подання до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачеві пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу служби в підрозділах карного розшуку органу внутрішніх справ з 01.09.2004 р. до 25.08.2011 р. на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці.
Листом від 22.11.2024 р. № 42052/51-2024 відповідач повідомив позивача, що оскільки він не має права на вислугу років на умовах визначених Законом України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", то для підготовки необхідних документів та оформлення подання на пенсію за вислугу років і направлення їх до територіального органу Пенсійного фонду України, законодавчих підстав в МВС України нема.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ та поліції, визначає Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з п."б" ст.1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Згідно із п."а" ч.1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 01.10.2015 р. по 30.09.2016 р. і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч.2 ст.17 цього Закону.
Частиною 2 статті 17 Закону № 2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Відповідно до ст.17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 р. № 393 затвердив "Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".
Суд, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських:
- вислуга років для призначення пенсії відповідно до ст.12 Закону № 2262-ХІІ;
- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до ст.12 Закону № 2262-ХІІ.
Так, враховуючи вказане в контексті спірних правовідносин, суд звертає увагу на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, на час звільнення позивача зі служби (06.11.2015 р.) діяла редакція п.3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років. При цьому, стаж його служби в календарному обчисленні складав 20 років 04 місяці 18 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 11 місяців 08 днів.
Разом з тим, Постановою № 119, яка набрала чинності 19.02.2022 р., до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено п.2-1 такого змісту: "Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови".
Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції Постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Отже, п.3 Порядку № 393 (в редакції Постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Таким чином, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон № 2262-ХІІ, так і Порядок № 393 (в редакції Постанови № 119) виникнення, зокрема, в колишнього поліцейського права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.11.2024 р. у справі № 520/5695/23, згідно якої слід брати до уваги те, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 р. №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 р. № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 р. у справі № 803/1541/16.
У вказаній постанові Судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абз.4 п.4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 р. № 5-р/2018).
Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і ст.12 Закону № 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень ст.12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п.3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 р. № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393" усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
З аналізу вище зазначених положень, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду з метою забезпечення однакового застосування норм права в постанові від 10.11.2024 р. у справі № 520/5695/23, сформувала висновок, згідно якого призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись до ГУ Нацполіції для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 р. (набрання чинності Постановою № 119, якою внесені зміни до Порядку № 393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.
Таким чином, суд констатує, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
Судом встановлено, що вислуга років позивача складає: в календарному обчисленні 20 років 04 місяці 18 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 11 місяців 08 днів.
Застосовуючи наведені вище правові висновки до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, суд дійшла висновку про те, що оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 22 календарних років 06 місяців, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років та направлення їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
При цьому, суд зазначає, що позивач одразу після звільнення зі служби у 2015 році не реалізував своє право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки не звернувся до відповідача з метою оформлення необхідних документів та їх направлення до пенсійного органу з метою призначення пенсії. Отже, необхідно констатувати, що не настав юридичний факт, з яким закон пов'язував би виникнення, зміну чи припинення правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років.
Суд наголошує, що наявність в особи певного права не означає його автоматичної реалізації. У позивача в 2015 році, при звільненні з поліції, було право на призначення пенсії (на підставі чинного тоді законодавства), натомість він його не реалізував шляхом вчинення визначених законодавством дій. Він вирішив реалізувати своє право на призначення пенсії через майже 8 років з моменту виникнення такого права шляхом звернення до Міністерства внутрішніх справ України в особі Відділу координації пенсійних питань із заявою про оформлення та направлення документів для призначення пенсії за вислугу років. На цей час законодавство зазнало певних змін і вже по-іншому врегульовувало питання обрахунку вислуги років.
Враховуючи те, що позивач звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2024 році, після набрання чинності постановою №119, при цьому, календарна вислуга років позивача становить менше 22 календарних років 06 місяців, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (01601, м.Київ, вул.Богомольця, буд.10., код ЄДРПОУ 00032684), третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (73003, м.Херсон, вул.Лютеранська, буд.4, код ЄДРПОУ 08592322) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко