справа№380/20807/24
09 червня 2025 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/20807/24 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи», в якому просив:
- визнати дії Міжрайонної спеціалізованої психіатричної МСЕК №1 як структурного підрозділу Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо невизнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом протиправними;
- зобов'язати Міжрайонну спеціалізовану психіатричну МСЕК №1 як структурного підрозділу Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» переглянути надані документи та провести повторну експертизу щодо визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.10.2023 позивач за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконань бойових завдань одержав травми - мінно-вибухову травму (далі - МВТ), акубаротравму, розлад адапції. Під час одержання вище згаданих травм позивач був у засобах захисту, не перебував під впливом наркотичних речовин та в стані алкогольного сп'яніння, не вчинялись адміністративне та кримінальне правопорушення, не є наслідком навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень (підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №962/10335) від 27.11.2023 року).
Позивач звернувся до Міжрайонної спеціалізованої психіатричної МСЕК №1 (яка є структурним підрозділом Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи») з метою визнання його особою з інвалідністю, проте за результатами огляду 29.08.2024 року позивач не був визнаний інвалідом.
З 12.10.2023 по 23.10.2024 позивач проходив лікування в неврологічному відділенні КНП ХО БМР «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування». Встановлений діагноз: розлад адаптації пов'язаним із бойовим стресом у вигляді антено-невротичного синдрому з виходом у медикаментозну компенсацію, акубаротравма, ураження б/п без пошкодження її цілісності. Вказується, що зі слів позивача 10.10.2023 він потрапив під ворожий обстріл, свідомість не втрачав, був дезорієнтований, нудота, запаморочення. Евакуйований в ПХГ Шевченкове, направлений по лінії медичної евакуації на лікування до БКБЛІЛ (підтверджується Випискою із медичної карти стаціонарного хворого №11310).
З 21.11.2023 по 12.12.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини», де йому було встановлено наступний діагноз: основне захворювання - недостатність клапану легеневої артерії І ст., недостатність мітрального клапана І ст. з регургітацією, гіпертонічна хвороба І ст., 2 ст., ризик помірний, СН 0, супутні захворювання - розлад адаптації пов'язаним із бойовим стресом у вигляді антено- невротичного синдрому з виходом у медикаментозну компенсацію, наслідки після перенесеного МВТ, акубаротравми у вигляді правобічної сенсоневральної приглухуватості, стійким цефалічним синдромом та церебрастенічним синдромом, вертеброгенна люмбалгія в ст. нестійкої ремісії, помірним больовим синдромом, дифузний зоб І ст., хронічний холецистит з дисфункцією по гіпотонічному типу ст. нестійкої ремісії, стеатогепатоз, хронічний панкреатит без порушення функції (підтверджується Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №6312/973).
З 12.12.2023 по 16.01.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП КОР «Київський обласний центр ментального здоров'я». Позивачу встановлено наступний діагноз: основне захворювання - посттравматичний стресовий розлад (далі - ПТСР), змішаний тривожно-депресивний та дисфоричний варіант розвитку, з вираженою емоційно-вольовою нестійкістю та інсомнією, супутні захворювання - ГХ І ст. 2 ст., ризик 1, СН 0, хронічний холецистит, стеатогепатоз, хронічний панкреатит. Наслідки перенесеної МВТ у вигляді цефалічного синдрому, цебрастенічного синдрому, хронічна в/генна люмбалгія, ст. ремісії (підтверджується Випискою із медичної карти стаціонарного хворого №3647).
З 17.01.2024 по 21.02.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»». Клінічний діагноз: основний - ПТСР з вираженою емоційно-вольовою нестійкістю та інсомнією з виходом у медикаментозну компенсацію, супутній - наслідки МВТ, акубаротравми у вигляді цевалогічного, антено-невротичного синдромів, вегето-судинна дистонія, диссомнія, недостатність клапану легеневої артерії І ст. 2 ст., ризик помірний, СН - 0, вертеброгенна люмбалгія в ст. нестійкої ремісії, помірним больовим синдромом, дифузний зоб І ст., хронічний холецистит з дисфункцією по гіпотонічному типу ст. нестійкої ремісії, стеатогепатоз, хронічний панкреатит без порушення функції (підтверджується Епікризом з медичної карти стаціонарного хворого №785).
05.04.2024 гарнізонною військово-лікарською комісією НВКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» за розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 було проведено огляд позивача. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва:
- стійкий різко виражений ПТСР, тривожно-депресивний варіант розвитку, прогредієнтний тип перебігу з інсомнією та проявами емоційно-вольової нестійкості захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини;
- наслідки МВТ: акубаротравми у вигляді хронічної правобічної сенсоневральної приглухуватості І ст., травма легка - травма, пов'язана із захистом Батьківщини;
- вертеброгенна люмбалгія, стадія нестійкої ремісії, недостатність клапану легеневої артерії І ст., недостатність мітрального клапана І ст. з регургітацією, гіпертонічна хвороба І ст., СН 0, дифузний зоб І ст. без порушення функції, хронічний холецистит з дисфункцією по гіпотонічному типу в стані ремісії, хронічний панкреатит в стадії ремісії - захворювання, пов'язане з проходженням військової служби (підтверджується Свідоцтвом про хворобу №8368).
На підставі огляду позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Оглядом медико-соціальної експертної комісії позивачу було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 20%.
Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою Кабінету міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» № 1317 від 3 грудня 2009 року, визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Критерії інвалідності при ПТСР. Клініко функціональними ознаками легкого перебігу ПТСР, відповідно до МКХ-10 є: поодинокі епізоди повторного переживання травми; легке зниження спонукальних функцій; легкі емоційно-вольові порушення; порушення сну, що не носять системний характер; особистісні особливості хворих не перевищують рівень акцентуації. Результати додаткових методів дослідження вказують на наявність легких порушень глобальних і специфічних розумових функцій, переважно емоційно-вольових і когнітивних функцій.
III група інвалідності при ПТСР визначається хворим з помірно вираженими порушеннями психічних функцій, що призводить до помірного ступеню обмеження життєдіяльності у зв'язку зі зниженням кваліфікації, зменшенням обсягу виробничої діяльності за наявності непридатних факторів в процесі або умовах праці (за критерієм порушення здатності до трудової діяльності першого ступеня). Порушуються також здатність до спілкування та здатність контролювати свою поведінку. Клінико-функціональні ознаки помірно виражених порушень психічних функцій відповідно до МКБ-10 у хворих на ПТСР проявляються: симптомами уникнення зі зниженням інтересу до професійної діяльності та захоплень, хобі; відчуттям відстороненості, відчуження від інших (часто близьких) людей; збіднення почуттів, відсутність позитивних емоцій; відсутність планів на майбутнє; симптомами підвищеної збудженості; зберігаються симптоми повторних переживань. Анамнез - подовженість захворювання 1 - 1,5 роки.
Результати додаткових методів дослідження, в тому числі психологічного тестування відображають наявність помірних порушень глобальних і специфічних розумових функцій, які сягають другого ступеня вираженості. Дана група хворих має високий реабілітаційний потенціал, і за умов використання всіх реабілітаційних заходів може повністю відновити працездатність інвалідність при ПТСР, необхідно враховувати можливість позитивної динаміки та повернення хворого до виконання своїх трудових обов'язків без обмежень у разі покращення стану, що повинно бути оцінено при черговому повторному огляді.
На думку позивача огляд МСЕК був проведений поверхнево, без достатніх досліджень психічних функцій позивача, що свідчить про необґрунтованість відмови у встановленні інвалідності Позивачу.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Пунктом 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 констатується, що «право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними».
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що відповідно до Положення про медико - соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, медико - соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Комісія у своїй діяльності керується в тому числі нормативно - правовими актами Міністерства охорони здоров'я України.
Порядок та Критерії встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджені наказом МОЗ України 05.06.2012 № 420.
Згідно Акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 1527/1575 від 26.08.2024 року, Позивачу встановлено 20 % втрати професійної працездатності, травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. Основний діагноз згідно з МКХ-10: Посттравматичний стресовий розлад з емоційно-вольовою нестійкістю та інсомнією з виходом в медикаментозну компенсацію у вигляді легкого тривожно депресивного синдрому та легкого астенічного синдрому.
Супутній діагноз: Наслідки МВТ (10.10.2023) акубаротравми у вигляді хр. правобічної сенсоневральної приглухуватості І ст.
При огляді позивача Психіатрична МСЕК № 1 встановила 20 % втрати професійної працездатності згідно Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджених Наказом № 420.
Психіатрична МСЕК № 1 прийняла рішення згідно чинного законодавства, керуючись Положенням про медико - соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджені наказом МОЗ України 05.06.2012 № 420, Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом МОЗ України 05.09.2011 № 561.
Позивач вважає, що висновок Психіатричною МСЕК № в частині відмови у визнанні інвалідом є необґрунтований.
Відповідач зазначає, що суди позбавлені можливості оцінювати підставність прийняття певного висновку, так як суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального та процесуального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Задоволення позовних вимог у цій справі призведе до того, що суд по суті здійснить власну оцінку підставності прийняття висновку МСЕК, чим фактично перебере на себе виключні повноваження МСЕК.
Адже у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.
Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ.
МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.
В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер.
Позивачу було повідомлено та роз'яснено право оскаржити рішення Психіатричної МСЕК № 1 до Обласної МСЕК, а також в подальшому до Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України, яка є вищим органом медико-соціальної експертизи та уповноважена скасовувати рішення обласних МСЕК.
Однак позивач таким правом оскаржити рішення Психіатричної МСЕК № 1 у визначений законодавством строк не скористався. Проте, це не позбавляє Позивача можливості пройти огляд МСЕК у випадку змін стану здоров'я Позивача.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 11.10.2024 у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
Довідкою про невизнання інвалідом Міжрайонна спеціалізована психіатрична МСЕК №1 Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не визнаний інвалідом.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне звільнення протиправним та таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про державну службу».
Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірних дій відповідача з наступних встановлених підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (в редакції на час спірних правовідносин), особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно із ст. 3 цього ж Закону, інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об'єднань осіб з інвалідністю.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (в редакції на час спірних правовідносин), медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Згідно із ст. 7 цього ж Закону, медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу «особа з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю» у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.
До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.
До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я встановлюється категорія «дитина з інвалідністю», а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров'я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія «дитина з інвалідністю» підгрупи А.
Медико-соціальні експертні комісії визначають:
групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);
причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Медико-соціальні експертні комісії:
встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації;
складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;
вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення реабілітаційних заходів;
забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров'я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні;
вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю.
Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров'я:
визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;
складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;
надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;
забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю.
Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і послуги лікарсько-консультативних комісій з огляду дітей надаються безоплатно.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Особам, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, у тому числі необоротною втратою (ампутацією) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково). Особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не вище I групи. Переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам відбувається на підставі особистої заяви особи з інвалідністю або її законного представника у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду.
Порядок проведення переогляду з метою підвищення групи інвалідності і вичерпний перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 (чинного на час спірних правовідносин), медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно із п. 4 вказаного Положення, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.
Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.
МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює головний лікар.
Утворення, реорганізація та ліквідація Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської республіканської, обласних, центральних міських, міських, міжрайонних, районних медико-соціальних експертних комісій та призначення і звільнення їх керівників визначається Положенням про Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ та Положенням про Кримський республіканський, обласний, Київський та Севастопольський міський центр (бюро) медико-соціальної експертизи, які затверджуються МОЗ.
Згідно із п. 11 цього ж Положення, міські, міжрайонні, районні комісії:
1) визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним;
2) складають та корегують індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, і контролюють ефективність її виконання;
3) проводять серед населення роз'яснювальну роботу з питань медико-соціальної експертизи;
4) ведуть облік громадян, які пройшли медико-соціальну експертизу, вносять відповідно до компетенції до Централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про громадян, які пройшли медико-соціальну експертизу;
5) беруть участь у здійсненні заходів щодо профілактики інвалідності;
6) вивчають:
динаміку інвалідності за групами, причинами, окремими захворюваннями, територіальними ознаками у розрізі окремих підприємств;
разом з лікувально-профілактичними закладами охорони здоров'я результати диспансеризації переважно осіб, які часто та тривалий час хворіють, та осіб з інвалідністю;
результати продовження строку тимчасової непрацездатності на період відновного лікування, результати проведення повторного огляду осіб з інвалідністю з метою виявлення ефективності реабілітаційних заходів, визначення реабілітаційного потенціалу;
7) надають лікарям лікувально-профілактичних закладів та працівникам реабілітаційних установ, установ соціального обслуговування та установ, які надають соціальні послуги незалежно від форми власності, а також сім'ям, які здійснюють догляд за особами з інвалідністю, консультаційну допомогу з питань реабілітації та стороннього нагляду, догляду або допомоги особам з інвалідністю, контролюють разом з іншими учасниками реабілітаційного процесу стан та якість проведення підприємствами, установами та організаціями, зазначеними в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, реабілітаційних заходів;
8) аналізують:
разом з лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, профспілковими органами умови праці з метою виявлення факторів, що мають негативний вплив на здоров'я і працездатність працівників, а також визначають умови та види діяльності, робіт і професій для хворих та осіб з інвалідністю;
стан здоров'я населення та організовують проведення робіт з вивчення виробничих, медичних, психологічних, екологічних, соціальних причин виникнення інвалідності, її рівня і динаміки;
9) інформують органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, профспілки і громадськість про рівень інвалідності, її причини та вжиті реабілітаційні заходи;
10) поширюють інформацію про порядок проведення медико-соціальної експертизи, порядок оскарження прийнятих комісіями рішень;
11) сприяють наданню громадськими організаціями осіб з інвалідністю консультаційної допомоги особам, яких визнано особами з інвалідністю;
12) подають за формою, затвердженою МОЗ, до Кримської республіканської, обласних, центральних міських комісій звіт про випадки безпідставного направлення хворих лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності.
Згідно із п. 12 цього ж Положення, Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії:
здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх;
повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання;
проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій;
визначають медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним;
надають лікарям комісій консультаційну допомогу з питань проведення медико-соціальної експертизи;
впроваджують наукові принципи і методи, розроблені науково-дослідними інститутами, готують пропозиції щодо вдосконалення порядку проведення медико-соціальної експертизи, узагальнюють і поширюють передовий досвід роботи;
беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності, а також удосконалення порядку проведення реабілітації осіб з інвалідністю;
проводять аналіз рівня та динаміки інвалідності, стан реабілітації осіб з інвалідністю в Автономній Республіці Крим, області, місті, районі;
вживають заходів до підвищення кваліфікації фахівців комісій;
проводять разом з профспілковими та громадськими організаціями осіб з інвалідністю конференції, наради, семінари з питань профілактики інвалідності, реабілітації та адаптації осіб з інвалідністю;
вносять відповідно до компетенції до Централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про громадян, які пройшли медико-соціальну експертизу;
узагальнюють, аналізують та подають до Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, обласних (міських) центрів медико-соціальної експертизи, а також управлінь охорони здоров'я обласних (міських) державних адміністрацій інформацію про випадки необґрунтованого прийняття рішень міськими, міжрайонними, районними комісіями та направлення хворих лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності.
Згідно із п. 13 цього ж Положення, центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ:
здійснює організаційно-методичне керівництво обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами (бюро) медико-соціальної експертизи;
розробляє комплексні заходи щодо профілактики і зниження рівня інвалідності, а також удосконалення порядку проведення реабілітації осіб з інвалідністю;
проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх;
узагальнює та аналізує випадки необґрунтованого прийняття рішень міськими, міжрайонними, районними комісіями та направлення хворих лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності, веде у розрізі лікарів облік відповідних випадків та щороку подає МОЗ пропозиції щодо покращення ситуації у цій сфері;
повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми;
проводить у складних випадках огляд хворих та осіб з інвалідністю за направленнями обласних, Київського та Севастопольського міських центрів (бюро) медико-соціальної експертизи;
надає консультаційну допомогу фахівцям з питань проведення медико-соціальної експертизи та обласним, Київській та Севастопольській центральним міським комісіям;
направляє в особливо складних випадках осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця);
впроваджує у практику роботи комісій наукові принципи і методи, розроблені науково-дослідними інститутами, готує пропозиції щодо вдосконалення медико-соціальної експертизи, узагальнює і поширює передовий досвід роботи;
бере участь в акредитації обласних, Київського та Севастопольського міських центрів (бюро) медико-соціальної експертизи та атестації лікарів, які входять до складу комісій, вживає заходів до підвищення їх кваліфікації;
проводить разом з профспілковими та громадськими організаціями осіб з інвалідністю конференції, наради, семінари з питань профілактики інвалідності, реабілітації та адаптації осіб з інвалідністю;
бере участь у здійсненні заходів щодо профілактики інвалідності.
Згідно із п. 17 цього ж Положення, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно із п. 19 цього ж Положення, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
За наявності заперечень представників Пенсійного фонду України комісія направляє особу, що звернулася для встановлення інвалідності, на додаткове медичне обстеження, яке проводиться без урахування висновку попередньої лікарсько-консультативної комісії. Остаточне рішення приймається комісією за результатами додаткового медичного обстеження, обсяги якого визначаються комісією з урахуванням характеру та важкості захворювання.
Згідно із п. 20 цього ж Положення, комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
Позивач до суду звернувся із позовними вимогами про визнання саме дій відповідача щодо невизнання позивача інвалідом, протиправними, як наслідок просить зобов'язати сам відповідача переглянути надані документи та провести повторну експертизу щодо визнання позивача, інвалідом.
Суд зазначає, що згідно із вищевказаним Положенням, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Саме рішення, а не дії відповідної комісії можуть бути предметом оскарження в тому числі повторним оглядом.
Відповідач відповідним рішенням за наслідками огляду від 29.08.2024 не визнав позивача інвалідом.
Проте суд звертає увагу на те, що встановлення ступеню обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, по суті та змісту є дискреційним повноваженням відповідних МСЕК, яке суд не може перебирати на себе, оскільки це, з поміж іншого, вимагає наявності медичної освіти та спеціальної підготовки.
На думку суду, при розгляді по суті спору у даній справі, в якій оспорюються дії МСЕК, щодо не визнання позивача інвалідом після відповідного огляду, суд не може надавати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суд не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
В такий спосіб суд не вправі втручатися у дискреційні повноваження відповідача.
Суд встановив, що в матеріалах справи відсутні відомості про звернення позивача до комісії наступного рівня і скаргою на відповідне рішення.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.
Також суд зазначає, що згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.
Застосування будь-якого способу захисту права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя. Одними із критеріїв ефективності судового рішення по суті є: судове рішення забезпечить захист/відновлення порушеного/оспорюваного права/інтересу; у позивача не буде потреби ще раз звертатися до суду з іншими вимогами (виконання завдання судочинства); судове рішення можливо виконати.
Визнання протиправними дії відповідача і зобов'язання переглянути надані позивачем документи та провести повторну експертизу не буде відповідати критеріям ефективності, оскільки по суті таке судове рішення не захистить/не відновить порушене/оспорюване право/інтерес позивача; таке судове рішення створить передумови для іншого судового процесу; таке судове рішення неможливо виконати по суті, виходячи зі змісту повноважень кожної наступної комісії.
Крім цього, Постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи» втратила чинність з 01.01.2025 згідно постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Позивач самостійно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів. Однак за статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення про задоволення позовних вимог, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених спірним рішенням прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Спосіб захисту своїх прав, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, по даній справі, відповідно суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, що по суті і є підставою для відмови у задоволені позову в цій частині.
Вказана по суті позиція узгоджується із позицією викладеною у Постанові ВП ВС від 12.07.2023, у справі №757/31372/18-ц (№ у ЄДРСР 112516535), згідно якої задоволення судом позовної вимоги має відбуватись з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (пункт 60).
Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 1 червня 2022 року у справі № 620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21).
Також відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33).
Таким чином, визнання протиправним спірних дій відповідача і зобов'язання переглянути надані позивачем документи та провести повторну експертизу не буде відповідати критеріям ефективності, оскільки по суті таке судове рішення не захистить/не відновить порушене/оспорюване право/інтерес позивача, а таке судове рішення неможливо виконати по суті, відтак в наслідок помилки в обраному способі захисту, позов задоволенню не підлягає з підстав зазначених судом.
Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З цих же по суті підстав, судом не враховуються аргументи позивача та враховуються заперечення відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» (79000, Львівська обл., Львіський р-н, м. Львів, вул. Бой-Желенського, буд. 5) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 09.06.2025 року.
Суддя Гавдик З.В.