10 червня 2025 року № 320/53758/24
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Діски А. Б.,
за участі секретаря судового засідання - Роговець О. М.,
представника відповідача - Мальцева В. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі та клопотання позивача про постановлення окремої ухвали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України про визнання протиправним та скасування пункту рішення та визнання протиправним та нечинним порядку,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України, в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Ради приватних виконавців України № 71 від 28.06.2024 в частині затвердження «Порядку проведення перевірки діяльності приватного виконавця».
2. Визнати протиправним та нечинним Порядок проведення перевірки діяльності приватного виконавця, затвердженого рішенням Ради приватних виконавців України № 71 від 28.06.2024.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А. Б. від 13.02.2025 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 23.05.2025 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено в справі підготовче судове засідання, відповідно до вимог частини 4 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язано відповідача опублікувати оголошення про оскарження нормативно-правового акта, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Ухвалою суду від 30.05.2025, занесеною до протоколу судового засідання, було оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 10.06.2025.
Ухвалою суду від 30.05.2025 у задоволенні заяви представника відповідача про роз'яснення ухвали Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 було відмовлено.
Від відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Представник відповідача зазначає, що Некомерційна професійна організація «Асоціація приватних виконавців України» віднесена до інших організаційно-правових форм, її засновниками є члени асоціації - приватні виконавці. Відповідач діє на підставі статуту, який затверджується засновниками - приватними виконавцями.
Таким чином, жодна зі сторін по справі, ні позивач, ні відповідач не здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір не виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; жодна зі сторін по справі не надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір не виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг, жодна зі сторін по справі не є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір не виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; жодна зі сторін по справі не є суб'єктом владних повноважень - не є органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), не є органом місцевого самоврядування, органом військового управління, їх посадовими чи службовими особами, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Вищевикладене виключає можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства. На думку відповідача, в даному випадку спір виник між некомерційною організацією та її членом.
Таким чином, відповідач вважає, що заявлені позивачем вимоги не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а окреслені в позовній заяві правовідносини не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій.
Від позивачки до суду надійшли заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, в яких вважає хибними висновки відповідача про те, що на правовідносини, окреслені в позовній заяві не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій.
Позивачка зазначає, що приватний виконавець зобов'язаний виконувати статут Асоціації приватних виконавців України, рішення Ради приватних виконавців України та З'їзду приватних виконавців України. Отже, Асоціація приватних виконавців України в особі Ради приватних виконавців України при здійсненні своїх повноважень вчиняє до всіх приватних виконавців, які є членами Асоціації, владні управлінські функції, в тому числі здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців, її рішення обов'язкові до виконання всіма приватними виконавцями, за невиконання яких передбачена дисциплінарна відповідальність.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що в порушення вимог ухвали суду та ст. 264 КАС України відповідачем не здійснено публікацію оголошення, чим порушено не тільки ухвалу суду, але й інтереси всіх заінтересованих у цій справі осіб.
Позивачка вказує, що відповідач не визнає себе органом правотворчої діяльності (оскаржуваний нормативний акт не подано для державної реєстрації, не пройшов обов'язкову експертизу), не визнає себе суб'єктом, який здійснює владні управлінські функції, однак в той же час видає обов'язкові для всіх приватних виконавців України підзаконні нормативно-правові акти, зокрема Порядок проведення перевірки діяльності приватного виконавця.
Даний нормативно-правовий акт прийнятий не суб'єктом нормотворчості, не поданий на державну реєстрацію, що може свідчити про вчинення дій, які, на думку позивачки, містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364 КК України - зловживання владою або службовим становищем, ч. 1 ст. 353 КК України - самовільне присвоєння владних повноважень.
Окрім того, позивачкою було заявлено клопотання, в якому просить винести окрему ухвалу відносно відповідача та направити її до Територіального управління Державного Бюро Розслідування, розташованого у м. Києві за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 353, ст. 364 ч. 1, ч. 1 ст. 382 КК України.
Позивачка вважає, що умисне невиконання ухвали суду від 23.05.2025 в частині обов'язку опублікувати оголошення щодо оскарження нормативно-правового акту містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України - умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Розглянувши заявлене представником відповідача клопотання про закриття провадження у справі та клопотання позивача про постановлення окремої ухвали, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення вказаних клопотань, з огляду на наступне.
Так, підстави для закриття провадження у справі визначені ст. 238 КАС України. Зокрема частиною 1 ст. 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пунктів 2, 7, 9 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, спір, в якому одна зі сторін є суб'єктом владних повноважень, не обов'язково є публічно-правовим спором.
Сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, так як визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору і спір має стосуватись саме відносин, які виникли у зв'язку із виконанням суб'єктом владних повноважень владно-управлінських функцій.
У постанові від 20 липня 2023 року у справі № 521/1844/23 Верховний Суд зазначив, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» (АПВУ) є державне управління загального характеру.
Відповідно до Статуту АПВУ Асоціація є некомерційною професійною організацією, яка об'єднує всіх приватних виконавців на засадах обов'язково членства відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та здійснює професійне самоврядування приватних виконавців.
Приватний виконавець зобов'язаний: виконувати статут Асоціації приватних виконавців України, рішення Ради приватних виконавців України та З'їзду приватних виконавців України.
Отже Асоціація приватних виконавців України в особі Ради приватних виконавців України при здійсненні своїх повноважень вчиняє до всіх приватних виконавців, які є членами Асоціації, владні управлінські функції, в тому числі здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців, її рішення обов'язкові до виконання всіма приватними виконавцями, за невиконання яких передбачена дисциплінарна відповідальність.
Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року № 1403-VIII (далі Закон № 1403), Асоціація приватних виконавців України є некомерційною професійною організацією, що об'єднує всіх приватних виконавців України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань самоврядування приватних виконавців.
Згідно з частиною другою статті 47 Закону № 1403 Асоціація приватних виконавців України є юридичною особою та діє через організаційні форми самоврядування приватних виконавців, передбачені цим Законом.
На підставі частини третьої статті 47 Закону № 1403 Асоціація приватних виконавців України: 1) представляє приватних виконавців у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об'єднаннями та міжнародними організаціями; 2) захищає професійні права приватних виконавців; 3) забезпечує високий професійний рівень та розвиток приватних виконавців; 4) забезпечує престижність професії приватного виконавця; 5) організовує перевірку оприлюднених фактів, що принижують честь і гідність, ділову репутацію приватного виконавця, та вживає заходів щодо їх спростування; 6) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.
Частинами четвертою та шостою статті 47 Закону № 1403 встановлено, що Асоціація приватних виконавців України утворюється з'їздом приватних виконавців України та не може бути реорганізована; з моменту державної реєстрації Асоціації приватних виконавців України її членами стають усі приватні виконавці, інформація про яких внесена до Єдиного реєстру приватних виконавців України.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1403 органами Асоціації приватних виконавців України є: 1) з'їзд приватних виконавців регіону; 2) рада приватних виконавців регіону; 3) голова ради приватних виконавців регіону; 4) Рада приватних виконавців України; 5) Голова Ради приватних виконавців України; 6) ревізійна комісія; 7) з'їзд приватних виконавців України.
Згідно з частиною першою статті 53 Закону № 1403, вищим органом самоврядування приватних виконавців є з'їзд приватних виконавців України.
Відповідно до статті 54 Закону № 1403 у період між з'їздами приватних виконавців України функції самоврядування приватних виконавців здійснює Рада приватних виконавців України.
В свою чергу, відповідно до ст. 16 Закону України №1403, приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.
Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що інститут приватних виконавців набуває певних особливих властивостей суб'єкта публічних відносин в контексті забезпечення виконання функцій, покладеної на нього, а саме: функції своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Суд зазначає, що Порядок проведення перевірки діяльності приватного виконавця, затверджений рішенням Ради приватних виконавців України № 71 від 28.06.2024 є нормативно-правовим актом, оскільки встановлює норми права (обов'язок Ради приватних виконавців проводити перевірки за наявності на те обґрунтованих підстав, а також ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність за наявності таких підстав, тощо), носить загальний характер та підлягає довгостроковому та неодноразовому застосуванню.
Визначення нормативно-правового акту міститься у пункті 18 частини першої статті 4 КАС України та означає акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
З огляду на викладене, суд зазначає, що у випадку виникнення спору в межах правовідносин, пов'язаних із оскарженням нормативно-правового акту, прийнятого Некомерційною професійною організацією "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України такий спір підпадає під ознаки публічно-правового спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки в даному випадку предметом спору є оскарження рішення, прийнятого відповідачем в частині, яким затверджено Порядок проведення перевірки діяльності приватного виконавця та стосується невизначеного кола осіб.
Тобто, в цій справі спір виник з приводу вчинення відповідачем публічно-владних управлінських функцій, а тому він підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.
Щодо доводів заявленого позивачкою клопотання про постановлення окремої ухвали, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Згідно ч. 4 ст. 249 КАС України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Відповідно до ч. 9 ст. 249 КАС України окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.
Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.
Слід зазначити, що суд має право, а не зобов'язаний постановити окрему ухвалу. Проте, враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов'язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.
Підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час саме судового розгляду конкретної справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити (службова недбалість, зловживання владою тощо).
Так, у своєму клопотанні позивач просить суд винести окрему ухвалу за невиконання відповідачем вимог суду.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд звертає увагу позивача, що судові рішення не є законом в розумінні ст. 249 КАС України та за невиконання вимог ухвал суду, процесуальних обов'язків сторони, передбачена інша процедура вжиття відповідних заходів до порушника, аніж винесення окремої ухвали.
З метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства судом може бути застосовано до відповідної особи засоби процесуального примусу, передбачені главою 9 КАС України.
Більше того, суд зазначає, що 10.06.2025 у судовому засіданні представником відповідача було подано докази опублікування оголошення про оскарження нормативно-правового акта, що є предметом оскарження в цій справі на сайті Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" за посиланням https://apvu.com.ua.
Водночас, щодо не подання на державну реєстрацію оскаржуваного порядку, що на думку позивача, може свідчити про вчинення дій, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 364 КК України, суд зазначає, що вказані обставини не є предметом розгляду цієї справи, а позивач не позбавлена права самостійно звертатись до правоохоронних органів з заявами про вчинення кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для ухвалення судового рішення в порядку ст. 249 КАС України.
Керуючись ст. 4, 19 248, 249, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання представника Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України про закриття провадження у справі - відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 10.06.2025.
Суддя Діска А.Б.