10 червня 2025 року справа №320/41320/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України в особі Голови комісії з припинення ВСУ Романківа Ігора Петровича про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Верховного Суду України в особі Голови комісії з припинення ВСУ Романківа Ігора Петровича, в якому просить суд:
- зобов'язати Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення Романківа І. внесений 19.03.2024 року запис про звільнення з 17.07.2018 року на підставі наказу від 16.07.2018 року № 147-к визнати недійсним, про що зазначити в трудовій книжці,
- зобов'язати Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення Романківа І. видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади старшого консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати цивільних справах від 19.03.2024 року та внести ці відомості до трудової книжки позивача,
- стягнути з відповідача середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки за 1441 робочий день за період з 18.07.2018 року по 19.03.2024 року у розмірі 1 014 656,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у березні 2024 року вона подала до голови комісії з припинення ВСУ Романківа І. П. заяву про видачу належним чином оформленої трудової книжки.
В свою чергу, 26 березня 2024 року на підставі її заяви від 19 березня 2024 року позивач одержала оформлену трудову книжку, в якій міститься запис про її звільнення, а саме: « 17.07.2018 року звільнена з займаної посади старшого консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України (наказ № 147-к від 16.07.2018)». Запис було дійсно здійснено 19 березня 2024 року.
На думку позивача, вказаний запис суперечить висновкам судів у справі № 640/19589/19, де вказувалось, що наказ про звільнення від 16.07.2018 № 147-к відносно позивача не створив юридичних наслідків для останньої, оскільки фактично не був реалізований. Таким чином, внесення запису відповідачем 19.03.2024 про звільнення з 17.07.2018 на підставі наказу від 16.07.2018 № 147-к є незаконним.
Крім цього, позивач наголошувала, що невидача працівнику трудової книжки в день звільнення свідчить про відсутність факту такого звільнення, а отже відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 18.07.2018 по 19.03.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки позиція і вимога позивача про те, що днем звільнення вважається день видачі трудової книжки, а про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника, є необґрунтованою та незаконною.
Також зауважено, що у справі № 640/19589/19 не було скасовано наказ про звільнення від 16.07.2018 № 147-к, а тому аргументи позивача щодо безпідставності внесення запису в трудову книжку на підставі такого наказу є помилковими.
Як наслідок, є необгрунтованими та безпідставними вимоги про стягнення середнього заробітку, та, більш того, такі вимоги вже були предметом розгляду у вищеозначеній справі № 640/19589/19.
В письмових поясненнях позивач наголошувала на протиправності дій відповідача та наявності правових підстав для задоволення позову.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
16.07.2018 на виконання пункту 5 Плану заходів з припинення діяльності Верховного Суду України шляхом ліквідації, затверджених наказом в.о. керівника апарату від 10.04.2018 № 17/0/18-18, головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України прийнято наказ № 147-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України з 17.07.2018.
Однак, запис до трудової книжки позивача про її звільнення не внесено, належним чином оформлену трудову книжку позивачу не надано.
19 березня 2024 року позивач подала до голови комісії з припинення ВСУ Романківа І. П. заяву про видачу належним чином оформленої трудової книжки.
Так, 26 березня 2024 року позивач одержала оформлену трудову книжку, в якій міститься запис про її звільнення, а саме: « 17.07.2018 року звільнена з займаної посади старшого консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України (наказ № 147-к від 16.07.2018)». Запис було дійсно здійснено 19 березня 2024 року.
З листа Голови комісії І. Романківа № 113/0/2-24 від 03.04.2024, надісланого у відповідь на інформаційний запит позивача від 27.03.2024 року, вбачається, що ліквідаційна комісія, а потім комісія з припинення Верховного Суду України протягом шести років зверталась про надання доступу до особових справ та трудових книжок працівників апарату, проте всі її запити ігнорувалися.
У відповідь на заяву позивача від 15.04.2024 листом від 14.05.2024 року №164/0/2- 24 голова комісії з припинення ВСУ ОСОБА_2 повідомив про те, що у Комісії був відсутній доступ до трудової книжки, що унеможливило внесення запису про звільнення відповідно до наказу від 16.07.2018 року № 147-к.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, регулюються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини першої статі 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;
Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 47 КЗпП встановлено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" затверджено зразки бланків трудової книжки і вкладиша до неї, пунктом 4 цієї Постанови визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Відповідно до п.п.2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Порядок заповнення трудових книжок, вкладишів до них, видачі трудової книжки у разі звільнення, чи дубліката трудової книжки, умови зберігання та обліку трудових книжок встановлені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року (далі - Інструкція № 58), відповідно до п. 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
За змістом пункту 2.2. Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться, серед іншого, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункту 2.3. Інструкції №58).
Абзацом першим пункту 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 4.1, 4.2 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Таким чином, беручи до уваги вищезазначені приписи законодавства, ураховуючи, що при прийнятті наказу про звільнення не було вчасно вчинено відповідних дій щодо внесення відомостей про таке звільнення до трудової книжки, а також те, що позивач не вимагала внести запис про звільнення до трудової книжки, суд вважає обґрунтованою вимогу про зобов'язання Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення Романківа І. внесений 19.03.2024 року запис про звільнення з 17.07.2018 на підставі наказу від 16.07.2018 року № 147-к визнати недійсним, про що зазначити в трудовій книжці.
Більш того, суд наголошує, що у справі № 640/19589/19 суди першої та апеляційної інстанції виснували, що оскаржуваний наказ від 16.07.2018 № 147-к не створив юридичних наслідків для позивачки, оскільки вказаний наказ не був реалізований, адже справ і довіреного майна позивачка не здавала, трудову книжку їй не видано, у зв'язку з чим дійшли висновку, що в частині вимог про скасування такого наказу спір між сторонами як відсутній, а тому відмовили у задоволенні позовних вимог в цій частині. В порядку касаційного оскарження ці питання не були предметом розгляду.
Таким чином, суд не вбачає підстав для додаткового аналізу та оцінки відповідним аргументам сторін в цій частині.
Водночас, суд зауважує, що дійсно початково норми Інструкції № 58 кореспондувались із ч.1 ст.47 та ч.5 ст.235 КЗпП України щодо обов'язку видачі трудової книжки при звільнені та відповідальності роботодавця у разі її невидачі у встановлений строк.
Водночас, Законом України від 5 лютого 2021 року №1217-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі", який набрав чинності 10.06.2021, внесено зміни до ст.ст.47, 235 КЗпП України, що не передбачають обов'язку роботодавця видати звільненому працівнику трудову книжку у день звільнення, та не встановлюють відповідальності за затримку її видачі у вигляді обов'язку виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки. При цьому, відповідні зміни в Інструкцію №58 не внесені.
Таким чином, на даний час вбачається невідповідність правового регулювання спірних правовідносин, зокрема, Інструкцією №58 та КЗпП України.
При цьому, позивач не зверталась до відповідача щодо видачі трудової книжки до 10.06.2021, а отже, звернувшись з такою заявою вже у 2024 році має наслідком застосування до спірних правовідносин норм чинного на момент звернення законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Зважаючи на невідповідність норм Інструкції №58 та КЗпП України, суд за пріоритетністю застосовує норми КЗпП України, які не передбачають відповідальності роботодавця за затримку видачі трудової книжки.
Відтак, вимоги про зобов'язання Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення Романківа І. видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади старшого консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати цивільних справах від 19.03.2024 року та внести ці відомості до трудової книжки позивача та стягнення з відповідача середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки за 1441 робочий день за період з 18.07.2018 року по 19.03.2024 року у розмірі 1 014 656,37 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з вищевикладених підстав.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Верховного Суду України в особі Голови комісії з припинення ВСУ Романківа Ігора Петровича про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Зобов'язати Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення Романківа І. внесений 19.03.2024 року запис про звільнення з 17.07.2018 року на підставі наказу від 16.07.2018 року № 147-к визнати недійсним, про що зазначити в трудовій книжці.
В іншій частині задоволення позовних вимог-відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Верховного Суду України (01043, м. Київ, вул. П.Орлика, 4, код ЄДРПОУ 00019034).
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 червня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.