09 червня 2025 року м. Київ справа №320/47739/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від
13.09.2023, рішень від 13.09.2023 та податкових вимог від 13.09.2023 та
від 02.11.2023,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.09.2023 №5774524024, №5773324024, №5774324024, №5774024024 та №5774424024;
визнати протиправними та скасувати рішення від 13.09.2023 №5775024024 та №5778724024;
визнати протиправними та скасувати податкові вимоги від 13.09.2023 № Ф-57747 в сумі 469 409,29 грн та від 02.11.2023 № Ф-62613-2615 в сумі 466 549,29 грн.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства внаслідок надання поворотної фінансової допомоги юридичній особі під час перебування позивача на спрощеній системі оподаткування. Позивач зазначає, що для осіб, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, встановлено обмеження щодо провадження певних видів господарської діяльності, зокрема у сфері фінансового посередництва. Проте контролюючий орган помилково ототожнює надання поворотної фінансової допомоги із здійсненням діяльності у сфері фінансового посередництва, оскільки надання такої допомоги мало разовий, несистематичний характер та не передбачало отримання будь-якого виду процентів або іншого прибутку.
Крім того позивач вказує на порушення порядку проведення перевірки, зокрема, безпідставність проведення позапланової невиїзної перевірки, у той час, як призначено податковим органом було позапланову виїзну перевірку.
Відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечив. Свою позицію обґрунтовує тим, що позивач був зобов'язаний перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, оскільки порушив умови перебування на спрощеній системі, уклавши договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги. Тим самим, позивач здійснював діяльність у сфері фінансового посередництва, що заборонено на спрощеній системі оподаткування.
Відповідач вказує, що положення ПК України не ставлять можливість початку проведення перевірки у залежність від факту отримання платником документів, а обов'язковою умовою для того, щоб документи вважались належним чином врученими є лише факт надіслання за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення. А тому вважає, що податковим органом виконано вимоги кодексу щодо повідомлення позивача про призначення та проведення перевірки належним чином.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
05.06.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
04.007.2024 від позивача надійшли додаткові докази.
У судовому засіданні 04.07.2024 суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
02.08.2024 та 28.03.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Позивач перебував на податковому обліку в ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві в якості платника податків, який сплачує єдиний внесок від суми доходу, отриманого під здійснення підприємницької діяльності з 27.04.2016.
22.02.2022 позивач припинив свою підприємницьку діяльність, що підтверджується записом № 2000650060001042174.
Головне управління ДПС у м. Києві на підставі наказу від 19.07.2023 № 3687-п провело документальну позапланову виїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 22.02.2022, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 27.04.2016 по 22.02.2022.
За результатами перевірки складено акт від 04.08.2023 № 51878/Ж5-26-15-24-02-04/2279812870, в якому встановлено порушення:
- підпункту 49.18.5 пункту 49.19 статті 49, підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, а саме не подання декларацій про майновий стан і доходи за 2017-2022 роки;
- пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2017 по 22.02.2022 у сумі 2 016 579,93 грн;
- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме не нараховано та не сплачено військовий збір у розмірі 168 048,33 грн;
- підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині подання за невстановленою формою звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску за 2017-2022 роки;
- абзацу 3 пункту 8 статті 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме не нараховано єдиний внесок в розмірі 469 409,29 грн;
- пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України в частині не надання документів на перевірку;
- пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.2, 183.4 статті 183, статті 187, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, а саме не визначено суму податку на додану вартість у розмірі 2 240 645,00 грн.
На підставі зазначених висновків Головне управління ДПС у м. Києві прийняло:
податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5774524024, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на доходи фізичних осіб на 2 520 724,91 грн, зокрема за податковим зобов'язанням - на 2 016 579,93 грн; за штрафними санкціями - 504 144,98 грн;
податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5773324024, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на 2 800 806,25 грн, зокрема за податковим зобов'язанням - на 2 240 645,00 грн; за штрафними санкціями - 560 161,25 грн;
податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5774324024, яким збільшено суму грошового зобов'язання за військовим збором на 210 060,41 грн, зокрема за податковим зобов'язанням - на 168 048,33 грн; за штрафними санкціями - 42 012,08 грн;
податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5774024024, яким накладено штраф у розмірі 1020 грн за не надання на перевірку документів;
податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5774424024, яким накладено штраф у розмірі 1020 грн за не подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017-2019 роки;
рішення від 13.09.2023 № 5775024024, яким накладено штрафні санкції у розмірі 203 036,40 грн за донарахування податковим органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску;
рішення від 13.09.2023 № 5778724024, яким накладено штрафні санкції у розмірі 510 грн за не подання звітності з єдиного внеску за 2017-2019 роки;
вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.09.2023 № Ф-57747, якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 469 409,29 грн
вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2023 № Ф-62613-2615, якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 466 549,29 грн.
Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам сторін, суд зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлює, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Абзацами першим, п'ятим підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Відповідно до вимог пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Пунктом 78.5 статті 78 ПК України визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється. При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
В постанові від 14.02.2024 у справі №140/3135/19 Верховний Суд зазначив, що виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. В Податковому кодексу України відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки та надіслання рішень за результатами перевірки, а суд зобов'язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.
Стосовно посилання відповідача на неврахування пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України щодо ненадання документів під час проведення перевірки, слід зазначити, що обов'язок платника податків надавати усі первинні документи, пов'язані з предметом перевірки, знаходиться у прямій залежності від факту обізнаності платника податків із призначеною відносно нього перевіркою та її предметом і забезпечення йому можливості взяти участь у її проведенні. За змістом пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Оскільки виїзну документальну перевірку проведено у приміщенні податкового органу, не можна достеменно вважати, що контролюючий орган вчинив дії, направлені на фактичне отримання від позивача первинних документів після початку проведення перевірки.
Як вказувалося вище, документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, в той час як, документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було складено акт від 25.07.2023 № 4008/Ж6/26-15-24-02-04 про неможливість пред'явлення наказу від 19.07.2023 № 3687-п та направлень від 20.07.2023 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платнику податків у зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 за фактичним місцезнаходженням.
В акті перевірки від 04.08.2023 № 51878/Ж5-26-15-24-02-04/2279812870 зазначено, що перевірка проведена у приміщенні Головного управління ДПС у м. Києві: вул.. Лєскова, буд. 4, каб. 410.
На переконання суду, неможливість проведення виїзної перевірки не може мати наслідком автоматичного проведення контролюючим органом невиїзної документальної перевірки з огляду на те, що для проведення будь-якого виду податкової перевірки необхідно дотримання умов прийняття наказу та повідомлення платника про відповідну перевірку.
Разом з тим, контролюючий орган всупереч чинним нормам законодавства провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача.
Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Докази пред'явлення чи ознайомлення позивача із наказом про проведення саме документальної позапланової невиїзної перевірки, яка фактично була проведена у даній справі, у матеріалах справи відсутні.
Щодо суті встановлених контролюючим органом порушень, суд зазначає наступне.
В Акті перевірки контролюючий орган зазначив, що позивач порушив умови перебування на спрощеній системі оподаткування, встановлені ПК України, а саме, надавала поворотну фінансову допомогу ТОВ “Маркасон» відповідно до договору поворотної фінансової допомоги.
За висновком відповідача, відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010 “Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, надання фінансової допомоги належить до коду 64 “Надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення» та є забороненим для здійснення діяльності на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
На цій підставі відповідач вважав, що першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому відбулося таке порушення, позивач втратив право перебування на спрощеній системі оподаткування, а тому отримані доходи слід оподатковувати на загальних умовах.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Як визначено пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Судом встановлено, що до припинення підприємницької діяльності, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування.
Пунктом 291.4 статті 291 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема, третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Згідно пункту 292.1 статті 292 ПК України доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Підпунктом 6 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України передбачено, що не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України “Про страхування», сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III цього Кодексу.
Згідно підпункту 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки - у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Спірним питанням у даній справі є, чи відноситься надання позивачем іншій особі поворотної фінансової допомоги до діяльності в сфері фінансового посередництва.
Позивач зазначає, що кошти, надані ним за договором про надання поворотної фінансової допомоги, не відноситься до діяльності у сфері фінансового посередництва.
Абзацом восьмим підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
При цьому, Податковий кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містить визначення поняття “фінансове посередництво».
Відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема частина друга третя статті 1049, позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За приписами статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, позикодавець має право, а не обов'язок, на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між тим, поняття “фінансового посередництва» визначено частиною третьою статті 333 Господарського кодексу України (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин), відповідно до якої фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
Отже, фінансове посередництво передбачає дії фінансових посередників (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо), які надають різноманітні фінансові послуги, включаючи кредитування, інвестування, зберігання тощо.
Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664) (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2664 визначено, що ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, капіталу та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 2664 учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; клієнти. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг.
У матеріалах даної справи наявна копія договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, який був предметом податкової перевірки. Згідно умов вказаного договору ФОП ОСОБА_1 , як позикодавець, надавав позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а позичальник зобов'язувався повернути надані грошові кошти в строки, передбачені договором.
В договорі чітко зазначено, що поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування коштами не стягується.
На переконання суду, укладення такого договору не мало на меті отримання позивачем доходу та, виходячи з наведених вище положень чинного законодавства, не може розцінюватись як надання позивачем послуг з фінансового посередництва.
Податковою перевіркою не встановлено випадків отримання позивачем плати за надання поворотної фінансової допомоги позичальникам, так само, як і не виявлено випадків порушення позичальниками строків повернення коштів, отриманих як поворотна фінансова допомога.
Наявні у матеріалах справи копії виписок про рух коштів на рахунках містять відомості про надходження коштів на рахунки позивача з призначенням платежу: повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору.
Отже доводи відповідача про порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та необхідність застосування ним з 01.10.2017 загальних умов оподаткування є безпідставними.
За таких обставин суд дійшов висновку, що оскільки вищевказані обставини слугували підставою для донарахування позивачу грошових зобов'язань із сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, військового збору, зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13.09.2023 №5774524024, №5773324024, №5774324024, №5774024024 та №5774424024, рішень від 13.09.2023 №5775024224 та №5778724024, податкові вимоги від 13.09.2023 № Ф-57747 в сумі 469 409,29 грн та від 02.11.2023 № Ф-62613-2615 в сумі 466 549,29 грн, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 13 420,00 грн.
Отже сплачений позивачем судовий збір у загальному розмірі 992,40 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м. Києві на користь позивача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13.09.2023 №5774524024, №5773324024, №5774324024, №5774024024 та №5774424024.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13.09.2023 №5775024024 та №5778724024.
Визнати протиправними та скасувати податкові вимоги Головного управління ДПС у м. Києві від 13.09.2023 № Ф-57747 та від 02.11.2023 № Ф-62613-2615.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.