09 червня 2025 року м. Київ № 320/51690/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови надати довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за посадою старшого інспектора з особливих доручень чергової частини управління оперативного інформування та реагування Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування;
зобов'язати відповідача виготовити довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за посадою старшого інспектора з особливих доручень чергової частини управління оперативного інформування та реагування Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування та направити на адресу позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Головне управління Національної поліції у м. Києві на його запит про отримання інформаційної довідки про грошове забезпечення по його останній посаді відмовилось надавати запитувану інформацію. Позивач вважає вказані дії такими, що порушують права позивача. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що листом УФЗБО ГУНП у м. Києві від 16.02.2023 № Т-21/125/30/01-2024, який долучений позивачем до позовної заяви, ОСОБА_1 повідомлено, що Головне управління Національної поліції у м. Києві не є володільцем запитуваної інформації. Департамент організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування є структурним підрозділом Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578) та не має жодного відношення до Головного управління Національної поліції у м. Києві (ЄДРПОУ 40108583), тому ГУНП у м. Києві не є володільцем запитуваної інформації та не може виконати вищевказану позовну вимогу, оскільки є неналежним відповідачем. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом щодо отримання інформаційної довідки про грошове забезпечення по його останній посаді - старшого інспектора з особливих доручень чергової частини управління оперативного інформування та реагування Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування.
Листом Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у м. Києві від 16.02.2023 №Т-21/125/30/01-2024 ОСОБА_1 повідомлено, що Головне управління Національної поліції у м. Києві не є володільцем запитуваної інформації, оскільки Департамент організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування є структурним підрозділом Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578) та не має жодного відношення до Головного управління Національної поліції у м. Києві (ЄДРПОУ 40108583).
Вважаючи дії Головного управління Національної поліції у м. Києві протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII, Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР, Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI ) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12 Закону № 2939-VI).
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша статті 19 Закону № 2939-VI).
Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (частина перша статті 20 Закону № 2939-VI).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі за текстом - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 20 Закону №2657-XII встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституції України, права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96 (далі - Закон № 393/96).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Відповідно до статті 5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Згідно з частини першої статті 7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина третя статті 7 Закону №393/96).
Статтею 15 Закону №393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону №393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналізуючи вказані норми права суд доходить висновку, що звернення, яке відповідає вимогам Закону №393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб'єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п'ятиденний строк.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справ №804/9185/15.
Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №800/580/17.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач звернувся до відповідача із запитом щодо отримання інформаційної довідки про грошове забезпечення по його останній посаді - старшого інспектора з особливих доручень чергової частини управління оперативного інформування та реагування Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування.
Листом Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції у м. Києві від 16.02.2023 №Т-21/125/30/01-2024 надано відповідь на запит позивача.
Надаючи відповідь на запит позивача ОСОБА_1 повідомлено, що Головне управління Національної поліції у м. Києві не є володільцем запитуваної інформації. Департамент організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування є структурним підрозділом Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578) та не має жодного відношення до Головного управління Національної поліції у м. Києві (ЄДРПОУ 40108583), тому Головне управління Національної поліції у м. Києві не є володільцем запитуваної інформації та не може виконати вищевказану позовну вимогу.
В позовній заяві позивач зазначає, що останньою посадою на якій він перебував перед виходом на пенсію є посада старшого інспектора з особливих доручень чергової частини управління оперативного інформування та реагування Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування.
Проте відповідач в своїй відповіді чітко зазначив, вказана посада не входить до структури ГУНП у м. Києві.
Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.12.2017 №987 затверджено Положення про підрозділи поліції особливого призначення (далі - Положення №987).
Відповідно до відомостей, що містяться на офіційному веб-сайті Національної поліції України (https://npu.gov.uа) структуру Національної поліції України становить: Центральний орган управління, Міжрегіональні територіальні органи, Головні управління поліції в областях України, Державні установи та заклади.
Так, Департамент організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування входить до структури Центрального органу Управління Національної поліції України (https://npu.gov.ua/pro-policiyu/struktura-nacionalnoyi-policiyi).
З огляду на що суд погоджується із відповідачем Головне управління Національної поліції у м. Києві не є володільцем запитуваної інформації та не може надати відповідні відомості.
Доказів звернення до Національної поліції України, як і відмови в наданні відповідної довідки матеріали справи не містять.
Спірні рішення повинні оцінюватися на відповідність дотримання принципу законності. Такий принцип відображено у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із правовим висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року, по справі №П/9901/5/181800/399/17, обов'язковою умовою надання правового захисту судом е наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Отже, при вирішенні даної справи по суті суд виходить з того, що у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.
Аналогічну правову позицію з питання неналежного відповідача у справі висловив Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 803/1252/17.
Згідно із частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зазначає, що інші доводи позивача не підлягають оцінці судом при розгляді даної справи, оскільки стосуються особи, яка не є стороною по справі, а тому і законність їх дій може бути перевірена лише у випадку пред'явлення позову до особи, яка є належним відповідачем у справі.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
З огляду на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.