ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" червня 2025 р. справа № 300/9202/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за змістом якого (з урахуванням уточнення позовних вимог) просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за № 092750010886 від 02.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994, та період підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з 27.08.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії, зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 21 рік 1 місяць 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вказав на те, що відповідачем до стажу роботи не зараховано період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994 та період підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказані періоди роботи, чим грубо порушив право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв'язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.20).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.30).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.43).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему «Електронний суд» 31.01.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що 26.08.2024 позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV. Страховий стаж становить 21 рік 1 місяць 16 днів, для визначення права з урахуванням підприємницької діяльності - 22 роки 3 місяці 12 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 02.07.1984 по 29.04.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.08.1981 (зараховано частково з 02.07.1984 по 31.12.1990), оскільки стаж набутий на території Латвійської Республіки до загального українського стажу зараховується до 01.01.1991 відповідно до угоди між Латвією та Україною, страховий стаж набутий після 01.01.1991 на території Латвійської Республіки підтверджується на підставі документів про роботу у відповідній державі засобами зв'язку -формулярами; період ведення підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003 згідно довідки від 05.08.2024 (зарахований частково з 01.01.2003 по 31.12.2003 згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування), оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Звернуто увагу, що обов'язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України. За відсутності належного документального підтвердження сплати страхових внесків, відсутні підстави для зарахування періоду ведення підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003 до страхового стажу позивача (а.с.64-70).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за №092750010886 від 02.09.2024 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що не зараховано наступні періоди роботи: з 02.07.1984 по 29.04.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.08.1981 (зараховано частково з 02.07.1984 по 31.12.1990), оскільки стаж набутий на території Латвійської Республіки до загального українського стажу зараховується до 01.01.1991 відповідно до угоди між Латвією та Україною, страховий стаж набутий після 01.01.1991 на території Латвійської Республіки підтверджується на підставі документів про роботу у відповідній державі засобами зв'язку -формулярами; період ведення підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003 згідно довідки від 05.08.2024 (зарахований частково з 01.01.2003 по 31.12.2003 згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування), оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (а.с.9).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частина перша статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон України № 1058-ІV) визначає, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно із положеннями частини 2 статті 26 Закону України № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до якої, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Щодо можливості зарахування до загального страхового стажу період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994, суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 (далі - Постанова № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як встановлено судом, відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (а.с.39-40) позивач працював, зокрема:
- з 10.03.1989 - прийнятий на посаду матроса 1 клас в т/х «К.Сьенфуэгос» Латвійське морське пароплавство;
- з 09.11.1991 - прийнятий на посаду матроса в т/х «К.Сьенфуэгос»;
- з 29.04.2004 - звільнений з роботи за статтею 31 КЗпП ЛР за власним бажанням.
Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила призначення пенсії, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Пенсійне забезпечення осіб, які постійно проживають на території однієї Договірної Сторони і переселяються на територію іншої Договірної Сторони на постійне проживання регулюється Угодою між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 27.09.1994 (Угоду ратифіковано Законом № 166/95-ВР від 16.05.1995) (далі - Угода).
Статтею 6 Угоди передбачено, що при визначенні права на пенсію повністю зараховується страховий (трудовий) стаж, в тому числі в пільговому обчисленні, набутий згідно з законодавством кожної Договірної Сторони, незалежно від того, яка частка страхового (трудового) стажу набута на території тієї чи іншої Договірної Сторони. При призначенні пенсії на пільгових умовах та за вислугу років зараховується тільки стаж, набутий згідно з законодавством кожної з Договірних Сторін, у відповідній системі або на тій же посаді, роботі чи професії.
Як вбачається із матеріалів справи, не враховуючи позивачу до страхового стажу періоду роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 29.04.1994 при визначенні права на пенсію за віком відповідач посилався на відсутність формуляру підтвердження страхового стажу набутого на території Латвійської Республіки відповідно до умов Договору між Україною та Латвійською Республікою про соціальне забезпечення.
В даному аспекті суд вказує на таке.
Між Україною і Латвійською Республікою укладений Договір про співробітництво в галузі соціального забезпечення (дата підписання: 26.02.1998; дата ратифікації: 19.03.1999; дата набуття чинності: 11.06.1999) (далі - Договір).
Статтею 2 Договору встановлено, що цей Договір регулює соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи Латвійської Республіки в галузі соціального забезпечення.
Підпункт 5 пункту 1.1 частини 1 статті 3 Договору визначено, що цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Україні, зокрема, пенсії за віком.
Згідно з підпунктом 5 пункту 1.2 частини 1 статті 3 Договору цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Латвійській Республіці, зокрема, пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 16 Договору для встановлення права на пенсію, зумовлену накопиченням періодів страхування, в цілях підсумовування періодів зараховуються періоди страхування, накопичені згідно із законодавством обох Сторін за умови, що вони не збігаються повністю або частково у часі.
Частиною 3 статті 16 Договору визначено, що трудовий стаж (періоди) і прирівняні до них періоди, набуті на території України або Латвійської Республіки до 1 січня 1991 року особами, які проживають на території обох Сторін, складає страховий стаж, незалежно від сплати внесків соціального страхування, і враховується при призначені і нарахуванні пенсії на території обох Сторін за умови, що одна із Сторін вже не здійснює виплату пенсій за вказані періоди.
Згідно з статтею 17 Договору якщо право на пенсію згідно із законодавством Сторін виникає тільки в результаті підсумовування періодів страхування, набутих згідно із законодавством обох Сторін, розмір пенсії кожна Сторона обчислює і виплачує відповідно до страхового стажу, набутого на її території.
Зі змісту наведеного слідує, що помилковими є висновки відповідача щодо зарахування періоду роботи в Латвійській Республіці тільки до 31.12.1990, оскільки Договором передбачено різні правила для врахування періодів роботи для визначення права на пенсію та для визначення розміру пенсії, при цьому, факт сплати чи несплати страхових внесків не має значення для зарахування страхового стажу позивача за спірний період. Тобто для визначення права на пенсію враховується весь стаж, накопичений у Латвійській Республіці.
Суд враховує, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірний період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 29.04.1994.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 29.04.1994.
Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним страхового стажу.
В свою чергу, доводи відповідача, що стаж набутий в Латвії, зараховується до 31.12.1990, а з 1991 року зараховується згідно формуляра, про підтвердження стажу, набутого в Латвії порушують принцип рівності особи перед законом.
Щодо можливості зарахування до загального страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003, суд зазначає наступне.
Так, статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі по тексту також - Закон № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України № 1788-XII.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (надалі по тексту також - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За змістом пункту 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
- з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
- з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (надалі по тексту також - Порядок № 22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 1 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 1 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 1 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону №1058-IV за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
З урахуванням внесених змін, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 1 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 1 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом № 1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина 3 статті 20 Законом № 1058-IV).
Обов'язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.
Постановою правління Пенсійного Фонду України від 10.06.1994 за № 5-5 затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, де підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. Розділу ІІІ визначено тарифи обов'язкових внесків до Пенсійного фонду, а саме: для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно на їхній праці - 9 відсотків суми доходу.
Коментована Інструкція від 10.06.1994 за № 5-5 втратила чинність на підставі постанови Правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів" від 06.09.1996 за №11-1. Відповідно до пункту 7.2. Розділу 7 Інструкції №11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.
В подальшому, згідно підпункту 3.1.3. пункту 3.1. Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 03.06.1999 за №4-6 встановлено ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3., та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1. пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Згідно пункту 3.3. Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за №16-6, ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.
Виходячи із системного аналізу положень Інструкцій за № 5-5, № 11-1, № 4-6 і № 16-6, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності був наявний обов'язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
З огляду на таке правове регулювання, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
- до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків;
- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою ОК-5).
Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а зазначив:
"39.1. Згідно п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, (в редакції постанови правління ПФУ від 07 липня 2014 року №13-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. Відповідно до цього Порядку час роботи осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і на виключно їх праці, за період до 1 травня 1993 року зараховується в трудовий стаж за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності по загальній системі оподаткування до 01 липня 2000 року зараховується в страховий стаж за умови надання документів про сплату страхових внесків.
39.2. Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
39.3. Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку".
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 06.08.2024 у справі №580/7175/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
В спірному випадку відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період зайняття підприємницькою діяльністю з 07.10.1994 по 31.12.2000 на загальній системі оподаткування, з 01.01.2001 по 31.12.2003 на спрощеній системі оподаткування (а.с.10-11).
Так, період зайняття підприємницькою діяльністю з 07.10.1994 по 31.12.1997 може бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 лише за умови підтвердження спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків.
Однак, аналізуючи матеріали справи, судом встановлено, що коментованих документів позивачем не надано ні пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії за віком, ні суду разом із позовною заявою, внаслідок чого, позов у цій частині є безпідставним та не підлягає задоволенню.
Стосовно періоду з 01.01.1998 по 30.06.2000, то пунктом 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону такий період включається за наявності одночасно двох умов: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, або із застосуванням фіксованого розміру прибуткового податку (патентами); 2) наявність довідки про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Аналогічні вимоги містяться в Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637, та в Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за № 22-1.
Згідно змісту листа ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 05.08.2024 за № 9316/6/09-19-24-13-06, судом встановлено, що за період з 01.01.1998 по 30.06.2000 ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування (а.с.10-11).
Внаслідок чого, вище коментований період на загальній системі оподаткування, відповідно до норм пункту 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV не підлягають зарахуванню до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 Закону № 1058-IV.
Стосовно періоду з 01.07.2000 по 31.12.2003, то пунктом 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону такий період включається за наявності додаткової умови - сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно змісту листа ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 05.08.2024 за № 9316/6/09-19-24-13-06 ОСОБА_1 за період:
- з 01.07.2000 по 31.12.2000 - перебував на загальній системі оподаткування;
- з 01.01.2001 по 31.12.2003 - перебував на прощеній системі оподаткування.
Постановою правління Пенсійного Фонду України від 10.06.1994 за № 5-5 затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, де підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. Розділу ІІІ визначено тарифи обов'язкових внесків до Пенсійного фонду, а саме: для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно на їхній праці - 9 відсотків суми доходу.
Коментована Інструкція від 10.06.1994 за № 5-5 втратила чинність на підставі постанови Правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів" від 06.09.1996 за № 11-1. Відповідно до пункту 7.2. Розділу 7 Інструкції № 11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.
В подальшому, згідно підпункту 3.1.3. пункту 3.1. Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 03.06.1999 за №4-6 встановлено ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3., та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1. пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Згідно пункту 3.3. Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за №16-6, ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.
Виходячи із системного аналізу положень Інструкцій за № 5-5, № 11-1, № 4-6 і № 16-6, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності був наявний обов'язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Водночас, матеріали справи не містять доказів сплати страхових внесків ОСОБА_1 за період з 01.07.2000 по 31.12.2003 та відсутності обов'язку, тобто звільнення від сплати таких платежів.
Так, за умови неподання таких документів як органу пенсійного фонду, так і суду, відсутні об'єктивні підстави для висновку про те, що органи пенсійного забезпечення неналежно здійснювали облік страхових внесків ОСОБА_1 та не обґрунтовано не надали таку інформацію позивачу у формі відповідної довідки.
Окрім того, суд зазначає, що посилання позивача на лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 22.11.2024 за № 3744/6/09-19-13-09-16 (а.с.12) про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску не є належним доказом, який підтверджує факт сплати страхових внесків у конкретному періоді та досягнення мінімального розміру, необхідного для зарахування відповідного місяця до страхового стажу, тобто, за відсутності інформації про сплату внесків у Реєстрі застрахованих осіб, відсутні правові підстави для зарахування цього періоду до страхового стажу.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оскаржуване рішення № 092750010886 від 02.09.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у відповідності до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, є частково протиправним, а отже підлягає скасуванню в частині щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Враховуючи вищевказані висновки суду щодо необхідності зарахування до страхового стажу позивача періоди його роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994, внаслідок чого, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області слід повторно розглянути заяву позивача від 26.08.2024 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до страхового стажу період роботи.
Відтак, позовна вимога в цій частині є передчасною, внаслідок чого, в її задоволенні слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 06.12.2024 підтвердив сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.
Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
При вирішенні даного питання, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (№ 11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також, згідно Рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: Договір № 62 про надання правової допомоги від 14.11.2024, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 05.12.2024, Акт передачі-приймання виконаних робіт за № 62/1 від 05.12.2024, квитанція до прибуткового касового ордера № 62/1 від 05.12.2024 (а.с.14-17).
Згідно пункту 4.1 Договору № 62 про надання правової допомоги від 14.11.2024 за послуги надані згідно цього Договору Замовник сплачує Виконавцю винагороду розмір якої складається з:
- надання інформаційно-консультаційних послуг фіксована сума 300 грн.;
- авансовий платіж у сумі 10000,00 грн., оплата якого враховується при остаточному розрахунку;
- 1000,00 грн. за одну годину участі Виконавця у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
Пунктом 4.2 коментованого Договору зазначено, що остаточний розмір винагороди згідно цього Договору наводить в Акті наданих послуг.
За змістом Акту передачі-приймання виконаних робіт за № 62/1 від 05.12.2024 судом встановлено, що адвокатом надано наступні юридичні послуги, а саме: надання інформаційно-консультаційних послуг (1 год.) - 300 грн.; складання позовної заяви з додатками від 05.12.2024 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (5 год.) - 5000,00 грн.
У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордера № 62/1 від 05.12.2024 позивач сплатила адвокату за надання правової допомоги 5300,00 грн. (а.с.17).
За таких обставин сума коштів 5300,00 грн. витрат позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином.
Згідно із частиною 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що враховуючи незначну складність категорії справи, заявлений розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 5300,00 грн. є завищеним та неспівмірним з реальним розміром наданих послуг, часом витраченим на надання послуг, критерію реальності таких витрат, внаслідок чого, заявлені позивачем до відшкодування 5300,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру (а.с.64-70).
Водночас, на переконання суду, визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 5300,00 грн. не є належним чином обґрунтованою, з огляду не відповідності її критеріям дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Окрім того, суд зазначає, що судова практика, на яку посилався позивач, як на підставу для обґрунтування позовних вимог, не була використана судом при вирішенні спору через її нерелевантність до фактичних обставин справи, що також є підставою для зменшення судом витрат на професійну допомогу.
Так, зовсім не зменшуючи значення і роль професійного фахівця у галузі права, кваліфікованого адвоката та не втручаючись у його право на самосійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету як представника у даній справі, досвідченого юриста загалом, надання в інтересах ОСОБА_1 щодо регулювання спірних відносин та забезпечення представництва у справі, на переконання суду, як дії адвоката потребують певної затрати часу та зусилля, втім суд вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу дещо не співмірними із обсягом наданих послуг, складністю та характером даної справи.
З огляду на зазначені обставини та, беручи до уваги заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що сума витрат 5300,00 грн. на професійну правничу допомогу у справі №300/9202/24 є непропорційною до: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Таким чином, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їх розміру, а також: характер виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, факт часткового задоволення позову, суд вважає за можливе визначити, як обґрунтований розмір понесених витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 2000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за № 092750010886 від 02.09.2024 в частині не зарахування до страхового стажу період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158 Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158 Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 26.08.2024, із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158 Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158 Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.