ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" червня 2025 р. справа № 300/7663/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Думич О.І., в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі - відповідач), третя особа - Міністерство юстиції України, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати за період її перебування на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 29.10.2021 по 02.01.2023;
зобов'язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період її перебування на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 29.10.2021 по 02.01.2023, виходячи з розміру середньої заробітної плати за аналогічною посадою державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом про поновлення від 29.10.2021 ОСОБА_1 поновлено з 15.02.2020 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, тобто в ліквідованому органі. Ця обставина, за доводами представника позивача, унеможливила фактичне виконання позивачем трудової функції заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, незважаючи на поновлення на роботі де-юре. Представник відмітила, що ОСОБА_1 направляла до відповідача заяву від 08.11.2021 про допуск до роботи та заяви від 23.12.2021, 24.01.2022 та 01.09.2022 про переведення її на посаду начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), яка на той час була вакантною та є рівнозначною посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, яку вона займала (категорія «Б» підкатегорія «Б1»). Водночас, у відповіді від 07.12.2021 їй було повідомлено, що її основне місце роботи - Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області, а посада першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в структурі та штатному розписі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) не передбачена. Натомість, листом від 18.12.2022 позивач надала згоду та заяву на переведення її на посаду начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький). Відповідно, наказом Міністерства юстиції України №5825/5 від 26.12.2022 ОСОБА_1 переведено з 03.01.2023 на посаду начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, збереженням 4 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби. В той же час, представник позивача наголосила, що за період з 29.10.2021 по 02.01.2023 їй не виплачено заробітну плату, при цьому, на її думку, остання перебувала в трудових відносинах з територіальним органом Міністерства юстиції України, повноваження якого поширювались на територію Івано-Франківської області. Вказане, у свою чергу, на думку представника позивача підтверджує, що ОСОБА_1 має право на нарахування і виплату заробітної плати за цей період часу.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду від 17.10.2024 року - відмовлено. Причини пропуску строку звернення до суду визнано неповажними. Позовну заяву з матеріалами, доданими до неї, повернуто ОСОБА_1 .
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 про повернення позовної заяви у справі №300/7663/24 - скасовано, а справу направлено для продовження її розгляду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
19.02.2025 Міністерство юстиції України подало суду пояснення щодо позову, в яких виклало свої заперечення щодо заявлених позовних вимог. Так, наголошено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024 по справі №300/1627/23 зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 поновлено на роботі відповідно до рішення суду по справі №300/853/20, однак висновків про те, що позивач має право на нарахування та виплату заробітної плати за період з 20.10.2021 по 02.01.2023, судом у вказаній постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024 не зроблено. Також зазначено, що ОСОБА_1 за період з 29.10.2021 по 02.01.2023 не виконувала роботу на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління в Івано-Франківській області, відповідно підстави для здійснення їй нарахування заробітної плати за вказаний період та інших виплат, відсутні.
Представник третьої особи відмітив також, що листами Міністерства юстиції України від 29.12.2021 №130924/14.3/31-21, від 27.01.2022 №10731/14.3/31-22 та від 15.08.2022 №68632/14.3/31-22 ОСОБА_1 поінформовано про наявні в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вакантні посади державної служби категорій «Б» та «В» та запропоновано розглянути переліки зазначених вакантних посад державної служби з метою зайняття однієї з них. При цьому, до роботи в Головному територіальному управлінні юстиції в Івано-Франківській області на підставі наказу Міністерства юстиції України від 29.10.2021 №2608/к ОСОБА_1 не приступила, у період з часу поновлення до 23.12.2022 згоди на переведення на запропоновані посади в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) не надавала. Таким чином, за доводами представника Міністерства юстиції України, третьою особою було вжито всіх необхідних заходів щодо забезпечення роботою ОСОБА_1 в органі, який є правонаступником ліквідованого Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, зокрема тричі внесено пропозиції наявних вакантних посад в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з метою зайняття однієї з них, однак дії позивача не були направлені на реалізацію свого права на працю, що свідчить про штучне створення предмету позову (а.с. 97-103).
24.02.2025 від Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. Відповідач наводить фактично аналогічні мотиви, які наведені у поясненні Міністерства юстиції України (а.с. 117-123).
27.02.2025 представник позивача подала суду відповідь на відзив, в якому наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог. Зазначає, що поновлення на роботі означає, що особа повертається до виконання своєї трудової функції, за що отримує заробітну плату. Відповідно, на думку представника позивача, в період з 29.10.2021 по 02.01.2023 позивач перебувала в трудових відносинах з територіальним органом Міністерства юстиції України, повноваження якого поширювалися на територію Івано-Франківської області. Окрім цього, представник позивача підтвердила, що ОСОБА_1 дійсно відмовлялася від запропонованих третьою особою посад, оскільки вони, на її думку, не були рівнозначними посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області. Також наголошено, що у випадку не виконання своїх посадових обов'язків та не появи на роботі Рожковецької Н.Д., відповідач мав право звільнити її за прогул, чого відповідачем не зроблено, що, на думку представника позивача, свідчить про те, що остання приходила на роботу та перебувала з ним у трудових правовідносинах (а.с. 180-183).
Представник відповідача скористався правом на подання заперечень на відповідь на відзив, які надійшли 04.03.2025 та в яких представник наголошує на безпідставності доводів представника позивача та просить у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 187-192).
В свою чергу, представник позивача 05.03.2025 подала суду через систему «Електронний суд» додаткові пояснення по справі, в яких вкотре зазначає на протиправній бездіяльності відповідача в межах виниклих правовідносин та просить задовольнити позов у повному обсязі. При цьому, звернуто увагу що оскільки ОСОБА_1 було саме переведено на нову посаду наказом №5825/5 від 26.12.2022 року, а рішення суду у справі №300/853/20 виконано у спосіб видання наказу від 29.10.2021 №2608/к про поновлення на попередній посаді, ОСОБА_1 мала допуск до роботи в період з 29.10.2021 по 02.01.2023 (а.с. 198-200).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2024, враховуючи, що предметом спору є невиплата відповідачем заробітної плати ОСОБА_1 за період її перебування на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 29.10.2021 по 02.01.2023 та після її поновлення на виконання рішення суду по справі №300853/20, витребувано у Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином посвідчені копії документів щодо обліку робочого часу ОСОБА_1 у період з 29.10.2021 по 02.01.2023, зокрема, але не виключно, табелі робочого часу (а.с. 206-208).
29.05.2025 відповідач подав суду лист №2178/16-25/212, в якому зазначив, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області ліквідовано 03.09.2020, у зв'язку із чим Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції облік робочого часу ОСОБА_1 не вівся з 29.10.2021 по 02.01.2023, а табелі обліку робочого часу ОСОБА_1 з 29.10.2021 по 02.01.2023 відсутні (а.с. 210).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.
Наказом Міністерства юстиції України «Про звільнення» за №659/к від 13.02.2020 ОСОБА_1 , звільнено з займаної посади - першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області з 14.02.2020 відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» - у зв'язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, з припиненням державної служби.
Правомірність винесення наказу «Про звільнення» за №659/к від 13.02.2020 була предметом розгляду у справі №300/853/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ).
03.09.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за № 1001191110025005241 про припинення юридичної особи - Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 у справі за №300/853/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та, серед іншого, визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України №659/к від 13.02.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 14.02.2020 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку ліквідацією Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, з припиненням державної служби. Зобов'язано Міністерство юстиції України видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 14.02.2020 шляхом переведення до Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ). Зобов'язано Міністерство юстиції України призначити ОСОБА_1 з 15.02.2020 на посаду першого заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в порядку переведення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі за №300/853/20 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 у справі №300/853/20 в частині зобов'язання Міністерства юстиції України видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 14.02.2020 шляхом переведення до Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) та призначити ОСОБА_1 з 15.02.2020 на посаду першого заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в порядку переведення скасовано та в цій частині прийнято постанову, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 15.02.2020. В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 у справі №300/853/20 залишено без змін.
29.10.2021 Міністерство юстиції України відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі за №300/853/20 видало наказ «Про поновлення» за №2608/к, яким скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13.02.2020 за №659/к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 з 15.02.2020 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.09.2022 у справі №300/2861/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023, стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 296 280,54 гривень. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду № 300/2861/22 від 27.09.2022 набрало законної сили 01.02.2023.
Підставами для стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі були висновки суду про те, що наказ про поновлення останньої на роботі було видано відповідачем 29.10.2021, тому наявні правові підстави для стягнення такого середнього заробітку з 25.03.2021 по 28.10.2021.
Надалі 29.10.2021 позивача поновлено на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, тобто на посаді ліквідованої юридичної особи з 03.09.2020.
Згідно з листом Міністерства юстиції України за №114136/134818-32-21/14.3 від 24.11.2021 посада першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області віднесена до посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1». У Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відсутні вакантні посади, рівнозначні посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, зокрема посада першого заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) не є вакантною.
Відповідно до листа Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) за №7395/11-21/997 від 07.12.2021 посада першого начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в структурі та штатному розписі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) не передбачена.
Позивач відмовилася на переведення на вакантну посаду державної служби категорії «Б» Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заступника начальника Управління начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), оскільки така посада не є рівнозначною посаді, яку позивач обіймала до звільнення.
24.01.2022 позивач звернулася до відповідача, а 01.09.2022 повторно, із заявою про переведення її на посаду начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), яка є вакантною та рівнозначною посаді, яку вона займала (категорія «Б» підкатегорія «Б1»).
18.12.2022 позивач дала згоду та заяву на переведення її на посаду начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
Наказом Міністерства юстиції України «Про ОСОБА_1 » за №5825/5 від 26.12.2022 переведено ОСОБА_1 , першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, з 03.01.2023 на посаду начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, збереженням 4 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби.
Надалі, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №300/1627/23 позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України задоволено повністю, стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 29.10.2021 до 02.01.2023 в розмірі 602 503,38 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024 №300/1627/23 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року у справі №300/1627/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Вважаючи, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №300/1627/23 підтверджує факт того, що період з 29.10.2021 по 02.01.2023 не є вимушеним прогулом позивача, а відтак і перебування останньої в трудових відносинах за такий період з територіальним органом Міністерства юстиції України, повноваження якого поширювалися на територію Івано-Франківської області, представник Рожковецької Н.Д. звернулась до суду із даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Так, суд зауважує, що відносини щодо проходження публічної служби, врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, спеціальним законодавством, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIIІ.
Відповідно до ч. 1 статті 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політикуу сфері державної служби.
Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до статті 4 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України) законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Суд звертає увагу, що імперативними приписами частини восьмої статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 371 КАС України визначено, що прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, який, в свою чергу, дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Суд звертає увагу, що в даному випадку позивач на виконання судового рішення була поновлена на 29.10.2021 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, тобто на посаді ліквідованої юридичної особи з 03.09.2020.
Разом із цим, як вбачається із матеріалів справи, фактично позивач не приступила до виконання посадових обов'язків. Докази протилежного у суду відсутні.
Суд наголошує, що в даному випадку предметом спору є невиплата відповідачем заробітної плати ОСОБА_1 за період її перебування на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 29.10.2021 (дня поновлення на роботі) по 02.01.2023 (день, що передує фактичному допуску до роботи на посаді начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
З цього приводу, суд, враховуючи приписи статті 50 Закону України «Про державну службу» та статті 1 Закону України «Про оплату праці», зауважує, що у випадку, якщо працівник був відсутній на робочому місці без поважних причин повний календарний місяць, за який здійснюються розрахунки щодо нарахування заробітної плати, то заробітна плата працівникові за цей місяць не нараховується. Якщо працівник був відсутній на робочому місці без поважних причин окремі дні (години), то основна заробітна плата нараховується виходячи з фактично відпрацьованого працівником робочого часу (фактично виконаної роботи).
Крім того, частиною другою статті 30 Закону «Про оплату праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 №489 затверджено та введено в дію з 01.01.2009 типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, до складу якої включено №П-5 «Табель обліку використання робочого часу».
У зв'язку із цим, судом ухвалою від 23.04.2024 витребувано у Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином посвідчені копії документів щодо обліку робочого часу ОСОБА_1 у період з 29.10.2021 по 02.01.2023, зокрема, але не виключно, табелі робочого часу (а.с. 206-208), з метою перевірки фактичного її допуску до роботи і підтвердження виконання нею своїх робочих обов'язків впродовж спірного періоду.
Натомість, листом від 29.04.2025 №2178/16-25/212 відповідач констатував, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області ліквідовано 03.09.2020, у зв'язку із чим Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції облік робочого часу ОСОБА_1 не вівся з 29.10.2021 по 02.01.2023, а табелі обліку робочого часу ОСОБА_1 з 29.10.2021 по 02.01.2023 відсутні (а.с. 210).
Отже, судом не встановлено факту роботи ОСОБА_1 у період з 29.10.2021 по 02.01.2023, яка, відповідно до приписів статті 50 Закону України «Про державну службу» та статті 1 Закону України «Про оплату праці» має бути оплачена у випадку її виконання.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи представника позивача, наведені у відповіді на відзив та додаткових поясненнях щодо того, що ОСОБА_1 приходила на роботу та перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах, а також мала допуск до роботи в період з 29.10.2021 по 02.01.2023. Вказане, з огляду на не підтвердження жодними доказами, вказує на безпідставність таких доводів.
При цьому, суд нагадує, що статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а отже, сторона позивача має, наряду із відповідачем, підтверджувати свої аргументи відповідними доказами.
Також суд звертає увагу на те, що позивачу у спірний період пропонувались інші посади для переведення, а саме посаду державної служби категорії «Б» Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заступника начальника Управління начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), від яких ОСОБА_1 відмовилася.
З огляду на вищевикладене, у відповідача не було правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу у спірний період з 29.10.2021 по 02.01.2023, оскільки фактично остання не виконувала жодну роботу, що є основною підставою для виплати заробітної плати.
Стосовно доводів представника позивача про те, що у випадку не виконання своїх посадових обов'язків та не появи на роботі Рожковецької Н.Д., відповідач мав право звільнити її за прогул, чого відповідачем не зроблено, а тому це є підтвердженням її виходу на роботу, то суд зауважує, що по-перше, стороною позивача вірно зауважено, що звільнення ОСОБА_1 у такому випадку є правом, а не обов'язком відповідача, яке останнім вживається в межах повноважень та на свій розсуд. По-друге, питання правомірності чи неправомірності звільнення за прогул не є предметом даної справи і жодним чином не підтверджує факт виходу позивача на роботу.
Також суд відхиляє і не бере до уваги аргументи представника позивача стосовно того, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024 по справі №300/1627/23 підтверджує право на нарахування і виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 29.10.2021 до 02.01.2023, оскільки згідно вказаної постанови такий період не є визнаним вимушеним прогулом позивача.
Так, суд зауважує, що згадана постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024 по справі №300/1627/23 підтверджує факт поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, тобто на посаді ліквідованої юридичної особи з 03.09.2020. Між тим, жодних висновків про фактичне здійснення роботи чи виконання обов'язків, а відтак, необхідність виплати за таку робот у заробітної плати, така постанова в межах справи №300/1627/23, не містить.
Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_1 за період з 29.10.2021 по 02.01.2023 не виконувала роботу на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління в Івано-Франківській області, відповідно підстави для здійснення їй нарахування заробітної плати за вказаний період та інших виплат, відсутні.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд вважає відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, було доведено правомірність своїх дій, натомість, доводи представника позивача нічим не підтверджуються, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача, відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.