про повернення заяви про забезпечення позову без розгляду
10 червня 2025 рокум. Ужгород№ 301/1239/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Гаврилка С.Є., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
ОСОБА_1 звернувся до Іршавського районного суду Закарпатської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить: 1) Заяву про забезпечення позову у зв'язку із пред'явленням позову про визнання неправомірними дій Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» задовольнити; 2) Заборонити Приватному акціонерному товариству «Закарпаттяобленерго» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» припиняти енергопостачання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 до подачі позову та розгляду справи по суті; 3) Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» нараховувати та виставляти рахунки, як непобутовому споживачу за енергопостачання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 до подачі позову та розгляду справи по суті.
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що 10 березня 2025 року на адресу позивача надійшло попередження від начальника Хустського ЦОК ТОВ «Закапаттяенергозбут» ОСОБА_2 про припинення постачання електроенергії 02.04.2025 року, у зв'язку з наявністю заборгованості. На думку заявника, у разі невжиття заходів забезпечення позову, дії ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та ТОВ «Закарпатенергозбут» по безпідставному припиненню постачання електроенергії в належний йому житловий будинок, можуть призвести до порушення гарантованих йому Конституцією України та ЦК України прав щодо вільного користування жилим приміщенням.
Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії передано на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року, заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Гаврилко С.Є..
Розглянувши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 150 частини 1 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із статтею 150 частиною 2 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Відповідно до статті 153 частини 1 КАС України заява про забезпечення позову подається, зокрема до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
З аналізу вказаної норми вбачається, що заяву про забезпечення позову має бути подано до суду із додержанням правил підсудності.
Згідно із статтею 2 частиною 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із статтею 19 частиною 1 пунктом 1 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник посилається на неправомірність дій ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та ТОВ «Закарпатенергозбут» по безпідставному припиненню постачання електроенергії в належний йому житловий будинок. На думку заявника, у разі невжиття заходів забезпечення позову, дії ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та ТОВ «Закарпатенергозбут» по безпідставному припиненню постачання електроенергії в належний йому житловий будинок, можуть призвести до порушення гарантованих йому Конституцією України та Цивільним кодексом України прав щодо вільного користування жилим приміщенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 частин 1 та 2 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 19 частиною 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Аналогічну за змістом правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 28.11.2018 року у справі №804/2001/16.
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживачем житлово-комунальних послуг визнається фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Комунальні підприємства є самостійними суб'єктами господарювання, що створюються з метою утримання будинків та прибудинкових територій, надання послуг з ліквідації аварій у житлово-комунальній сфері та забезпечення укладання договорів щодо споживання тепла, водопостачання та водовідведення з виробниками та споживачами таких послуг (стаття 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги»).
Слід зауважити, що надання житлово-комунальних послуг є різновидом договірних зобов'язань, а тому порядок їх надання, захист прав споживачів житлово-комунальних послуг та врегулювання інших відносин, які виникають довкола житлово-комунальних послуг, регулюється чинним законодавством, а також договорами про надання житлово-комунальних послуг, що їх укладає кожен споживач із організацією-надавачем. Договір це саме той документ, на підставі якого споживач може пред'являти претензії за ненадані або за неякісно надані послуги, вимагати відшкодування або перерахунку вартості послуг.
При цьому, захист прав споживачів здійснюється в порядку цивільного судочинства на підставі ЦК України та ЦПК України.
Також, суд звертає увагу, що нормами ЦПК України передбачено можливість звернення до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства із заявою про забезпечення позову. Так, статтею 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, заява про забезпечення позову не відповідає вимогам статті 153 КАС України, оскільки подана з порушенням правил підсудності.
Відповідно до статті 7 частини 6 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Суд зауважує, що статтями 150-158 КАС України, які регулюють правовідносини щодо забезпечення позову не передбачають наслідків звернення із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви з порушенням правил підсудності, встановленими цим Кодексом, у зв'язку з чим, суд за аналогією застосовує статтю 154 частину 7 КАС України.
Згідно із статтею 154 частиною 7 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу або подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову до подання позову підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Керуючись статтями 7, 150, 151, 152, 153, 154, 255 КАС України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - повернути заявнику без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя С.Є. Гаврилко