09 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/2040/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії від 12.03.2025 №204750022836, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058- IV на підставі поданої заяви про призначення пенсії від 04.03.2025 року та доданих до неї документів, з дня її звернення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку вона звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, однак у задоволенні такої було протиправно відмовлено з підстав відсутності місця реєстрації на території України. Вказане рішення відповідача вважає протиправним, оскільки вона, як громадянка України, має право на отримання пенсії незалежно від її місця проживання.
10 квітня 2025 року до суду надійшов відзив на позов №0700-0802-8/20403 від 09.04.2025 р., відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечив з мотивів його необґрунтованості. Так, зокрема, зазначив, що нормами ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено припинення виплати пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Так, позивач виїхала для постійного місця проживання до Федеративної Республіки Німеччина, однак укладена з такою державою угода про соціальне забезпечення набере чинності тільки після ратифікації парламентом обох договірних сторін. Тому наразі підстави для призначення позивачу пенсії відсутні.
14 квітня 2025 року представник позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Звертає увагу суду на безпідставність посилання відповідача на норми ст.ст. 49 та 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки такі не врегульовують питання призначення пенсії.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється громадянкою України. З 15 лютого 2020 року ОСОБА_1 знята з реєстрації місця проживання на території України у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини.
04 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України за призначенням пенсії із відповідною заявою, до якої додала скановані копії наступних документів: паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 19.08.2019; довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №421956-2020 від 15.02.2020; довідки про реєстрацію від 14.07.2021; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 09.09.1998; трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.10.1986; свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 від 04.06.1993; диплому серії НОМЕР_4 від 27.06.1986 року.
Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області).
За результатами розгляду такої заяви рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №204750022836 від 12.03.2025 у призначенні пенсії ОСОБА_1 було відмовлено. Вказана відмова аргументована виключно відсутністю у заявника місця реєстрації на території України.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Окрім того, статті 12 цієї Хартії передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються:
1) започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування;
2) підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;
3) докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;
4) вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Окрім того, відповідно до статті 25 Хартії Європейського Союзу (2000 року) (Charter of Fundamental Rights of the European Union) про основні права «Права людей похилого віку» Союз визнає та поважає право людей похилого віку вести гідне та незалежне життя та брати участь в соціальному та культурному житті.
Відповідно до пункту 11 Принципів ООН стосовно літніх людей (United Nations Principles for Older Persons), літні люди повинні мати доступ до належного медичного обслуговування, соціальних та правових послуг, що дозволяють підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного добробуту, а також запобігати захворюванням.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) (в редакції, чинній на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Згідно п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
З оскарженого рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області вбачається, що страховий стаж ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , становить 37 років 6 місяців 8 днів, тобто в розумінні норм ч. 1 ст. 26 Закону №1058 є достатнім для призначення пенсії за віком.
Єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії є відсутність місця реєстрації ОСОБА_1 на території України.
Оцінюючи правомірність такого рішення відповідача, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 07 лютого 2014 року.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом №1058 та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
У подальшому Верховний Суд підтримав наведену позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі №204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі №475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20 та від 29 листопада 2024 року у справі №160/20613/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії була відсутність місця реєстрації на території України, яка за результатами розгляду даної справи визнана протиправною. В ході розгляд справи судом встановлено, що всі інші умови для призначення пенсії, передбачені ст. 26 Закону №1058, ОСОБА_1 дотримані.
З огляду на вищенаведене оскаржене рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо відмови в призначення пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
У зв'язку з тим, що звернення за призначенням пенсії відбулося поза межами 3-місячного строку з дня досягнення пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), суд вважає за можливе зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня звернення.
Таким чином, позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії від 12.03.2025 №204750022836.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з дня її звернення - 04 березня 2025 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн (Дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін