04 червня 2025 рокум. Ужгород№ 260/1196/25
14:20 год
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Скраль Т.В.
при секретарі Колушкіна Ю.В.,
за участю сторін:
позивач: ОСОБА_1 - не з'явилася,
відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області Державна судова адміністрація України - представник не з'явився,
відповідач 2: Державна судова адміністрація України - представник не з'явився,
третя особа: Державна казначейська служба України - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88017, м. Ужгород вул. Загорська, 30, код ЄДРПОУ 26213408), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 04 червня 2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 09 червня 2025 року.
24 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України, якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 та 01.01.2025 розмірі - 3028 грн.; 2) зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 та 01.01.2025 у розмірі 3028 грн.; 3) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.11.2024 по 31.01.2025 включно, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн.; 4) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.11.2024 по 31.01.2025 на підставі ч. ч. 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який у 2024 та 2025 роках становить 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів; 5) допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
28 лютого 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.
25 квітня 2025 року ухвалою суду закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1, нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду, та застосовуючи таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн, встановлену в абзаці п'ятому ст. 7 Закону №3460-IX, та абзаці п'ятому ст. 7 Закону № 4059-ІХ, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року, згідно з абзацом четвертим ст. 7 Закону №3460-IX, та абзацом четвертим ст. 7 Закону № 4059-ІХ, який складає 3028 грн у 2024 та 2025 роках, діяв з порушенням ст. ст. 8, 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону №1402-VIII, що безпосередньо призвело до порушення прав на належне матеріальне забезпечення, що є однією з гарантій незалежності судді, які відповідно до приписів ч. 1 ст. 126 гарантуються Конституцією і законами України. Наведене свідчить про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, яке нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходило з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн. З метою обрання ефективного способу захисту порушених прав необхідно зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, обчисливши розмір такої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який у 2024 та 2025 роках становить 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
14 березня 2025 року представником відповідача 1 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Також, слід зазначити, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася в 2024 році. Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, зазначені Закони №1082-ІХ, №1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.
25 березня 2025 року відповідачем1 подано суду клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідачем 2 відзиву на позовну заяву до суду, у строк наданий судом в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 28 лютого 2025 року, не надано та не повідомлено суду поважні причини його ненадання.
Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа письмових пояснень у строк встановлений в ухвалі від 06 грудня 2024 року щодо позову не подала та не повідомила суд про причини не подання.
Сторони у судове засідання не з'явилися, однак про час і дату судового засідання повідомлені належним чином.
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 04 липня 2024 року Указом Президента України «Про призначення суддів» № 436/2024 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, (а.с.9).
11 липня 2024 року наказом голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 32/02-06 «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » зараховано ОСОБА_1 , суддю, до штату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, з 15 липня 2024 року, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, (а.с. 8).
В той же час, як вказує позивач, за період з 01 листопада 2024 року по 31 січня 2025 року обчислення суддівської винагороди було проведено у відповідності до статті 7 Закону України № 3460-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Відповідно до приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною п'ятою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Закон № 966-XIVдає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIVвизначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд наголошує, що наведені приписи цих законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача у спірних правовідносинах ТУ ДСА України в Закарпатській області діяло на законних підставах.
Суд зазначає, що питання, щодо правомірності застосування для розрахунку посадового окладу судді прожиткового мінімуму, визначеного законами Про Державний бюджет України на відповідний рік, починаючи з 2021 року, такої величини як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», неодноразово був предметом розгляду Касаційним адміністративним судом України.
Отже, з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 зробила правовий висновок, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Разом з тим, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Судом встановлено, що суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Разом із тим, з урахуванням висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, суд зазначає, що відповідач здійснюючи позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX діяв правомірно.
Інші доводи та аргументи сторін не мають визначального значення для вирішення цього спору та не впливають на юридичну оцінку спірних правовідносин у цій справі.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що при вчиненні оспорюваних дій, відповідачем були дотримані усі критерії, передбачені частиною другою статті 2 КАС України, відтак суд не знаходить протиправності вказаних дій, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 229, 242-246, 255 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяТ.В.Скраль