Справа № 214/5495/25
2/214/3683/25
10 червня 2025 року суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ткаченко А.В., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб-Гарант» про стягнення заборгованості за договором оренди,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Хлібороб-Гарант» та просить стягнути заборгованість за укладеним між сторонами договором оренди землі від 12 квітня 2018 року, предметом якого є земельна ділянка площею 1,6 га з кадастровим номером 1220383300:01:001:0111, що розташована на території Кам'янської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, в сумі 62 649,24 грн., з яких 23 929,98 грн. сума боргу з орендної плати за користування земельною ділянкою, 24 820,57 грн. - пеня, 2 436,20 грн. - 3% річних та 11 462,49 грн. - інфляційні втрати.
Дослідивши матеріали позову, суд дійшов до таких висновків.
Так, позовну заяву позивачем подано до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за правилами загальної підсудності - за місцем знаходження відповідача на підставі частини другої статті 27 ЦПК України, згідно якої позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Разом з тим, виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Згідно частини 1 статті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18), від 04 березня 2020 року по справі № 757/91/19-ц (провадження № 61-19591св19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) вважала, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються правила виключної підсудності.
У справі № 911/2390/18 предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду був спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, який повинен вирішувався за правилами виключної підсудності - за місцезнаходженням нерухомого майна, у зв'язку із чим Велика Палата Верховного Суду не вважала за необхідне відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.
Позиція Верховного суду є незмінною в цій категорії справ.
З огляду на те, що у цій справі спір виник з приводу відшкодування орендної плати за договором оренди землі, як нерухомого майна, позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв'язок із нерухомим майном, то підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими статтею 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 523/14831/21 (провадження № 61-7964св23).
Місцезнаходження нерухомого майна, за яким виникла заборгованість зі сплати орендної плати, розташоване за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський район, Кам'янська сільська рада, що за територіальністю відноситься до підсудності Апостолівського районного суду Дніпропетровської області.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.
У статтях 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне передати вказану цивільну справу на розгляд за місцезнаходженням нерухомого майна до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, оскільки відповідно до частини першої статті 378 ЦПК України, порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності) є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд.
Згідно положень статті 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Керуючись ст. ст. 27, 31, 187 ЦПК України, суд
Передати на розгляд за підсудністю цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб-Гарант» про стягнення заборгованості за договором оренди - до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну ухвалу складено 10 червня 2025 року.
Суддя А.В. Ткаченко