Справа №204/11053/24
Провадження №2/204/765/25
Іменем України
(заочне)
09 червня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Книш А.В.,
секретаря судового засідання Малкамової О.С.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР» про визнання трудових відносин припиненими, стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати припиненими трудові відносини між позивачем та відповідачем з 10 вересня 2024 року у зв'язку зі звільненням позивача із займаної посади за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України через невиконання роботодавцем законодавства про працю; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі з 01 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року у розмірі 18272,76 грн та компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01 травня 2022 року по 13 листопада 2024 року у розмірі 274921,98 грн; стягнути понесені судові витрати. На обґрунтування позову зазначено, що позивач з 01 березня 2015 року по даний час перебуває на посаді менеджера в оптовій торгівлі у відповідача. За весь час трудових відносин позивач працював віддалено. У травні 2022 року відповідач перестав повідомляти про подальші дії працівників, перестав виходити на зв'язок, а також відповідачем не була нарахована та виплачена заробітна плата за березень та квітень. Проте, з березня 2022 року по час звернення позивача до суду, відповідач не звільняє позивача з роботи, заробітну плату не виплачує. Позивач звертався до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП, проте ніякої відповіді не отримав, а трудова книжка позивача досі перебуває у відповідача. Припинення трудових відносин з відповідачем необхідно позивачу для працевлаштування за новим місцем роботи. Будь-яким чином, аніж у судовому порядку, позивач позбавлений можливості стягнути заборгованість по заробітній платі та припинити трудові відносини з відповідачем.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за даною позовною заявою за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2025 року призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити. Додатково позивач суду пояснив, що останню роботу у відповідача він виконував у березні та квітні 2022 року, оплату за яку він не отримав до цього часу.
Представник відповідача, який належним чином та завчасно сповіщений про дату і час розгляду справи, у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку із чим, суд, враховуючи згоду позивача, ухвалив відповідно до ст. 280 ЦПК України проводити заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення суду.
Суд, вислухавши позивача, дослідивши письмові докази, встановив такі фактичні обставини.
З 01.03.2015 позивач прийнятий на роботу до відповідача на посаду менеджера в оптовій торгівлі та по даний час перебуває у трудових відносинах з відповідачем (а.с.11,14-15,71-75).
Останній раз відповідач нарахував та виплатив позивачу заробітну плану в лютому 2022 року (а.с.81-82).
За виконану роботу у березні та квітні 2022 року позивач заробітну плату не отримав (а.с.76-80).
З травня 2022 року позивач свої посадові обов'язки не виконує та заробітна плата відповідно не нараховується і не виплачується.
27 серпня 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву про звільнення за власним бажанням та виплату заборгованості по заробітній платі, а також компенсації за затримку виплати зарплати, оплату вимушеного простою, компенсацію за невикористану відпустку, яка не була вручена відповідачу та повернулася на адресу позивача за закінченням терміну зберігання (а.с.12,13).
Відповідно до інформації Відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні від 25.07.2022, з метою вирішення питань, викладених у зверненні позивача щодо порушення законодавства про працю, до ТОВ «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ УКРСПЕЦФІЛЬТР» було направлено запит, але відповідь не отримано. Позивачу роз'яснено, що вирішення питань у його зверненні, можливе шляхом звернення до суду (а.с.17).
Згідно відповіді Дніпровської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 06.09.2024 № 2813, виявлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ УКРСПЕЦФІЛЬТР» з 01.03.2015. Інформація про припинення трудових відносин відсутня. Отримання статусу безробітного неможливо (а.с.26).
Відповідно до інформації ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 18.07.2024 № 382/Б/04-36-24-13-09, ТОВ «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ УКРСПЕЦФІЛЬТР» (ЄДРПОУ 39420189) перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС з 02.10.2014. Стан платника - 0 ( платник податків за основним місцем обліку). Остання податкова звітність ТОВ, щодо нарахування заробітної плати працівникам, а саме податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (Додаток 4 ДФ) подавалась до контролюючого органу за 1 квартал 2022 року. Заборгованість з податків, зборів, єдиного внеску відсутня (а.с.28-29).
Згідно з інформацією ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 09.09.2024 № 480/Б/03-36-24-07-09, відповідно інформаційно-комунікаційних систем ДПС України, ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» (ЄДРПОУ 39420189) перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС (Придніпровська ДПІ, Індустріальний район м. Дніпра) з 02.10.2014. Стан платника - 0 (платник податків за основним місцем обліку). Остання податкова звітність TOB «ПК Укрспецліфт», щодо нарахування заробітної плати працівникам, а саме: податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (Додаток 4 ДФ) подавалась до контролюючого органу за 1 квартал 2022 року. Заборгованість з податків, зборів, єдиного внеску відсутня. ГУ ДПС направлено лист на податкову адресу ТОВ «ПК Укрспецфільтр» стосовно фактів викладених у зверненні. Вказаний лист було повернуто з відміткою Укрпошти «за закінченням строку зберігання» (а.с.30-32).
Вирішуючи позовні вимоги у частині припинення трудових відносин суд виходить з такого.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Підстави припинення трудового договору передбачені ст. 36 КЗпП України, серед яких такі як угода сторін, закінчення строку такого договору, його розірвання з ініціативи працівника або з ініціативи власника тощо. Позивач просив припинити трудові правовідносини з товариством на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням.
Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Судом установлено, що згідно із заявою від 27 серпня 2024 року, яка була направлена відповідачу та ним не отримана, у зв'язку з чим повернена на адресу позивача за закінченням терміну зберігання, позивач просив звільнити його за власним бажанням, виплатити заборгованість з заробітної плати, сплатити компенсацію за затримку виплати зарплати, оплатити вимушений простій за період з травня 2022 по серпень 2024 включно, виплатити компенсацію за невикористану відпустку.
Розірвання трудового договору відповідно до ст. 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.
Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.
Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов'язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов'язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов'язки та не продовжує дії трудового договору.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17 та від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17.
При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
Установивши, що позивач у заяві про звільнення від 27.08.2024 не вказав підстав розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, які передбачені ч.1 та ч.3 ст. 38 КЗпП України, та зі спливом двотижневого строку не приступив до виконання своїх трудових обов'язків, не відкликав подану ним заяву про звільнення, не висловив іншим чином намірів про бажання продовження трудових відносин, суд вважає, що наявні підстави для припинення трудових відносин на підставі частиною 3 статті 38 КЗпП України - за власним бажанням.
Однак, позивач не був звільнений у визначеному законом порядку, після подачі заяви про звільнення.
Згідно до статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Беручи до уваги, що двотижневий строк, визначений частиною першою статті 38 КЗпП України, почав свій перебіг 27 серпня 2024 року та сплинув 10 вересня 2024 року, датою звільнення ОСОБА_1 слід вважати 10 вересня 2024 - закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення за власним бажанням.
За таких обставин відповідач не виконав свого обов'язку щодо прийняття рішення про звільнення позивача за власним бажанням з 10 вересня 2024 року за частиною 3 статті 38 КЗпП України, тому право позивача на припинення трудового договору є порушеним та позов у даній частині підлягає задоволенню.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з заробітної плати за період з 01.03.2024 по 30.04.2024 у розмірі 18272,76 грн, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно статті 115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Судом враховуються роз'яснення викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Отже, судом встановлено, що заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем складає 18272,76 грн.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням предмету та підстави позову, суд дійшов висновку, що ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права позивача, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням, буде стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 18272,76 грн. Зазначену суму заробітної плати позивачу станом на час розгляду справи судом не виплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано. Разом з цим, слід зазначити, що такий розмір заборгованості із заробітної плати визначений без урахуванням утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З огляду на відсутність проведення належних позивачу на день звільнення виплат, останній має право на стягнення середнього заробітку.
Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так позивач просить стягнути в порядку статей 116, 117 ЦПК України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи з 01 травня 2022 року по 13 листопада 2024 року.
Однак позивача звільнено із займаної посади у відповідача 10 вересня 2024 року, а тому саме з цієї дати й починає обраховуватися середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем. Разом з цим, судом враховується, що позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи по 13 листопада 2024 року.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує вимоги пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Враховуючи наведене, з урахуванням меж заявлених вимог, суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 11 вересня 2024 року і по 13 листопада 2024 року.
Кількість робочих днів за період з 11 вересня 2024 року по 13 листопада 2024 року складає 46 днів (вересень 2024 року - 14 днів, жовтень 2024 року - 23 дні, листопад 2024 року - 9 днів).
Середньоденна заробітна плата позивача розраховується наступним чином.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 позивачу за січень 2022 року нараховано заробітну плату у сумі 8700 грн, за лютий 2022 нараховано 8326, 92 грн. Кількість відпрацьованих позивачем робочих днів у січні 2022 року - 19, у лютому 2022 року - 20.
Середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяця роботи становить (8700+8326, 92) /(19+20) = 436,59 грн.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11 вересня 2024 року (наступний день після звільнення) по 13 листопада 2024 року складає: 46 днів х 436,59 грн = 20083,14 грн.
При цьому суд враховує роз'яснення, викладені у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи справу в межах пред'явлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20083,14 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Будь-яких відомостей та доказів на спростування встановлених судом обставин матеріали справи не містять.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання трудових відносин припиненими, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При зверненні до суду з вимогами про визнання трудових відносин припиненими, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем сплачено судовий збір у сумі 3960, 42 грн., а за вимогами про стягнення заборгованості з заробітної плати, позивач звільнений від сплати судового збору.
Оскільки, позовна вимога про визнання трудових відносин припиненими задоволена, а вимога про стягнення середнього заробітку задоволена у сумі 20083,14 грн, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений за подачу позову немайнового характеру судовий збір у розмірі 1211,20 грн та 200,83 грн (2749,22х20083,14/274921,98)) за задоволену позовну вимогу майнового характеру, що разом складає 1412,03 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі, то з відповідача на користь держави необхідно стягнути суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР» про розірвання трудового договору, стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР» з 10 вересня 2024 року, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади менеджера в оптовій торгівлі Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР» за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період роботи з 01 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року в розмірі 18272 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят дві) гривні 76 (сімдесят шість) копійок, яка визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2024 року по 13 листопада 2024 року у розмірі 20083 (двадцять тисяч вісімдесят три) гривні 14 (чотирнадцять) копійок, який визначено без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1412 (одна тисяча чотириста дванадцять) гривень 03 (три) копійки. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР»на користь держави судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «УКРСПЕЦФІЛЬТР», місце знаходження: м. Дніпро, вул. Артільна, буд. 9, кім. 16, ідентифікаційний код 39420189.
Головуючий