Справа № 203/1733/25
Провадження № 2-а/0203/19/2025
09.06.2025 року Центральний районний суд м.Дніпра в складі:
головуючого судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Кринюк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження по справі,-
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що постановою відповідача №7046 від 04.07.2024 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 17000 грн. за порушення правил військового обліку. Зазначаючи про протиправність винесеної постанови, позивач посилався на те, що йому не було належним чином роз'яснено права, не забезпечено право на ознайомлення з доказами, не надано можливість скористатись послугами адвоката, не забезпечено можливість прийняти безпосередньо участь у розгляді справи. Так, розгляд справи про адміністративне правопорушення було призначено на 04.07.2024 року о 09-00 г. Разом з тим, з 04.07.2024 року позивач перебував на лікарняному, що унеможливлювало його участь у розгляді справи, про що було повідомлено відповідача засобами електронної пошти на офіційну електронну адресу, а також направлено на офіційну поштову адресу заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату. Однак, не звернувши уваги на цю обставину, відповідач розглянув справу за відсутності позивача.
Також позивачу ставиться в провину порушення ч.3 ст.210 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період. Суть правопорушення полягає в тому, що позивач в період з 27.01.2009 року по 04.07.2024 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на облік та отримання військово-облікового документу. Натомість у самій постанові зазначено, що позивач прибув 04.07.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік, що свідчить про наявність протирічь та неконкретизованість періоду вчинення адміністративного правопорушення. Крім того, на час вчинення на думку відповідача адміністративного правопорушення позивачем, положення ст.210 КУпАП (в редакції Закону №1014-V (1014-16) від 11.05.2007 року) передбачала відповідальність у вигляді штрафу від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Положення ч.3 ст.210 КУпАП були внесені до КУпАП лише на підставі Закону №3696-ІХ від 09.05.2024 року, тобто через 15 років після вчинення позивачем, на думку відповідача, адміністративного правопорушення, а тому підстав для його притягнення за вказаною частиною ст.210 КУпАП не грунтується на вимогах законності, як і накладення штрафу в розмірі 17000 грн. Фабула адміністративного правопорушення, яке ставиться в провину позивачу не відповідає фабулі ч.1 ст.210 КУпАП (в редакції Закону №1014-V (1014-16) від 11.05.2007 року), а тому провадження по справі підлягає безумовному закриттю в зв'язку з відсутністю ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову №7046 від 04.07.2024 року про накладення на нього адміністративного стягнення за ч.3 ст.210 КУпАП, а також стягнути з відповідача понесені по справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 484 грн. 48 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн. Також позивач просив поновити строк для звернення до суду, посилаючись на поважність причин його пропуску, оскільки про наявність оскаржуваної постанови він дізнався лише 04.03.2025 року.
В наданому відзиві представник відповідача посилався на правомірність винесеної постанови. Зазначив, що 09.08.2009 року позивачу виповнилось 17 років, а 09.08.2019 року - 27 років. Відповідно до закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, що діяла на той час), по досягненню 27 років, позивач підлягав зняттю з обліку призовників та взяттю на облік військовозобов'язаних осіб. З 09.08.2019 року позивач мав з'явитись до відповідача для постановки на військовий облік за місцем проживання, проходження ВЛК, отримання військово-облікового документу та надання /уточнення облікових даних. Проте, позивач з'явився до відповідача лише 03.07.2024 року. Позивачем лише було надано копію посвідчення про приписку до призовної дільниці від 27.01.2009 року із зазначенням «Дійсне до 01.10.2010» і станом на його видачу позивачу було 16 років. До відповідача позивач з'явився 03.07.2024 року у віці 31 року. За цей час позивач міг неодноразово змінити сімейний стан, адресу проживання, місце роботи та посаду, міг змінитись стан здоров'я, освіта. Для внесення до Реєстру достовірної інформації чинне законодавство покладає обов'язок військовозобов'язаних особисто повідомити відповідача про такі зміни. Відсутність такого повідомлення свідчить про порушення позивачем Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», Правил військового обліку 1487, оскільки до 03.07.2024 року позивач жодного разу не подав до відповідача достовірної інформації про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру, не звіряв власні персональні дані з обліковими даними відповідача. Вищезазначені порушення з боку позивача свідчать про вчинення на протязі тривалого часу порушень правил військового обліку і не виконання свого конституційного обов'язку. Також представник відповідача зазначив, що оскаржуваній постанові передувало складання відповідного протоколу, з яким позивач особисто ознайомлений, з роз'ясненням прав та обов'язків, місця та часу розгляду справи 04.07.2024 року о 09-00 г., про що свідчить його особистий підпис в протоколі. В якості пояснень позивачем зазначено «не знав правил військового обліку». Для розгляду справи позивач не з'явився та станом на 09-00 г. 04.07.2024 року доказів поважності причин неявки не надав, відповідних заяв/клопотань від позивача не надходило. Лише о 22-22 г. 04.07.2024 року позивач направив на електронну адресу відповідача заяви від 04.07.2024 року про перенесення розгляду справи та про нез'явлення за повісткою №2775, дублюючи їх направлення рекомендованим листом лише 05.07.2024 року о 15-12 г. При цьому, документів, які підтверджують поважність причин неявки позивач не надав, посилаючись лише на можливість їх надання в майбутньому. 05.07.2024 року на адресу позивача, зазначену в його паспорті, відповідачем було направлено оскаржувану постанову. В частині витрат на правову допомогу представник відповідача посилався на те, що вказані вимоги не підтверджені належними доказами. З урахуванням наведеного представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також представник відповідача подав клопотання про залишення позову без розгляду, в зв'язку із пропуском строку для звернення до суду.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська (після зміни найменування - Центральний районний суд міста Дніпра) від 19.03.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.
В судовому засіданні 06.06.2025 року представник позивача підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити останній.
Представник відповідача в судовому засіданні 06.06.2025 року просив відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у поданому відзиві.
В призначене на 09.06.2025 року судове засідання позивач та його представник, а також представник відповідача не з'явились.
Враховуючи стадію судового розгляду, участь представник сторін в судовому засіданні 06.06.2025 року, в якому було заслухано їх пояснення та досліджено матеріали справи, а також положення ст.ст.194,205,209,229 КАС України, суд визнав за можливе провести подальший розгляд справи по суті за відсутності сторін та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи та поясненнях представників сторін під час вступного слова, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно зі ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно ч.ч.3,4 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, процесуальним законодавством передбачений обов'язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд залишає таку позовну заяву без розгляду, не розглядаючи справу по суті позовних вимог.
У той же час, відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Аналіз вказаної норми процесуального права свідчить, що після відкриття провадження у справі у суду першої інстанції наявна можливість залишити позов без розгляду, за умови, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Перевіряючи доводи позивача в частині поважності причин пропуску строку для звернення до суду та відповідні заперечення представника відповідача, суд враховує, що 04.07.2024 року позивач не був присутній під час розгляду справи та винесення оскаржуваної постанови, в зв'язку із перебуванням на лікарняному, що підтверджується інформаційною довідкою з електронної системи охорони здоров'я.
Також 04.07.2024 року позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив перенести розгляд справи в зв'язку із перебуванням на лікарняному.
З долучених відповідачем документів вбачається, що постанова від 04.07.2024 року направлялась на адресу позивача засобами поштового зв'язку 05.07.2024 року та була повернута за закінченням терміну зберігання.
Таким чином, оскільки позивач не був обізнаний про результати розгляду його заяви від 04.07.2024 року про перенесення розгляду справи та про результати розгляду справи, направлену відповідачем копію постанови не отримував та, згідно неспростованих даних позивача, про наявність останньої дізнався та отримав її копію лише 04.03.2025 року у виконавчій службі після відкриття 20.02.2025 року виконавчого провадження №77265571 з примусового виконання оскаржуваної постанови від 04.07.2024 року, що підтверджується долученими до позову копіями постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.02.2025 року та заявою ОСОБА_1 до виконавчої служби від 04.03.2025 року про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та розпискою про отримання копії постанови в цей же день, а також подальшу подачу позову до суду 14.03.2025 року, тобто протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку для звернення до суду з поважних причин та необхідність його поновлення.
Перевіряючи доводи сторін по суті позовних вимог, суд враховує наступне.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, перелік яких визначений ст.251 КУпАП.
Згідно ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Згідно з Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 року оголошено проведення загальної мобілізації.
Частиною 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, окрім іншого: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абзац 2); виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац 6).
Згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Частина 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» викладена в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року, який набув чинності 18.05.2024 року.
Згідно ст.42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та п.19 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» №1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідальним виконавцем адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_1 було складено протокол №300 від 03.07.2024 року, про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП.
Згідно протоколу зазначено, що 03.07.2024 року о 13-40 г. ОСОБА_1 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою взяття на військовий облік військовозобов'язаних та отримання військово-облікового документу. До цього часу останній до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'являвся, на військовий облік військовозобов'язаних не став, військовий документ військовозобов'язаного не отримав, відомостей про зміну облікових даних не надавав, чим порушив вимоги чинного законодавства щодо виконання військового обов'язку, а саме: правила військового обліку, дотримання яких визначено п.3 ст.1, пп.2 п.1 ст.37, п.11 ст.38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пп.1, пп.4, пп.8, пп.10 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року), відповідальність за що передбачена ч.3 ст.210 КУпАП, враховуючи, що зазначені дії вчинені в умовах особливого періоду.
За вказаним фактом постановою т.в.о.начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №7046 від 04.07.2024 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 17000 грн.
Зазначаючи про протиправність винесеної постанови, позивач посилався на те, що йому не було належним чином роз'яснено права, не забезпечено право на ознайомлення з доказами, не надано можливість скористатись послугами адвоката, не забезпечено можливість прийняти безпосередньо участь у розгляді справи. Так, розгляд справи про адміністративне правопорушення було призначено на 04.07.2024 року о 09-00 г. Разом з тим, з 04.07.2024 року позивач перебував на лікарняному, що унеможливлювало його участь у розгляді справи, про що було повідомлено відповідача засобами електронної пошти на офіційну електронну адресу, а також направлено на офіційну поштову адресу заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату. Однак, не звернувши уваги на цю обставину, відповідач розглянув справу за відсутності позивача.
Суд відхиляє вказані доводи позивача за безпідставністю та враховує, що протокол №300 від 03.07.2024 року про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП складався в присутності позивача.
В протоколі зазначено, що позивачу під час його складання було роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.55,56,59,63 Конституції України, ст.268 КУпАП. Вказаний протокол підписано позивачем без зауважень та в поясненнях до протоколу зазначено: «не знав правил військового обліку».
Згідно ч.1 ст.268 КУпАП особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, встановлюються статтями 279-1 - 279-9 цього Кодексу.
Положення вказаних статей не передбачають обов'язкової участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Крім того, з підписаного позивачем протоколу вбачається, що останній був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи - 04.07.2024 року о 09-00 г. в кабінеті №1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З долучених позивачем документів вбачається, що його заява від 04.07.2024 року про неможливість явки для розгляду справи в зв'язку з перебуванням на лікарняному було направлена відповідачу засобами електронного зв'язку 04.07.2024 року о 22-22 г., а засобами поштового зв'язку - 05.07.2024 року, тобто вже після розгляду справи, що призначався на 09-00 г. 04.07.2024 року.
Таким чином, судом не встановлено порушення відповідачем положень КУпАП щодо встановленого порядку розгляду справи.
Стосовно доводів сторони позивача щодо відсутності правових підстав для його притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП, яка набула чинності на підставі Закону №3696-ІХ від 09.05.2024 року, суд враховує наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Згідно ст.8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Суд враховує, що до 19.05.2024 року стаття 210 КУпАП України складалась з двох частин та передбачала адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку у вигляді штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 1) та за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період, у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 2).
Законом України №3696-IX від 09.05.2024 року « Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який набрав чинності 19.05.2024 року, статтю 210 КУпАП було викладено в новій редакції, яка передбачає адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 1; за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, у вигляді штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 2); за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, у вигляді штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 3).
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, що полягало в тому, що починаючи з 27.01.2009 року та по 03.07.2024 року останній не став на військовий облік військовозобов'язаних, не отримав військовий документ та не з'являвся до ТЦК для уточнення та оновлення облікових даних.
Суд враховує, що до 19.05.2024 року ст.210 КУпАП складалась з двох частин та не існувало такої норми, як ч.3 ст.210 КУпАП, яка до того ж передбачає більш судове адміністративне стягнення в порівнянні із санкцією ч.ч.1,2 ст.210 КУпАП в редакції до 19.05.2024 року, що в силу ст.58 Конституції України та ст.8 КУпАП виключає відповідальність позивача за ч.3 ст.210 КУпАП за порушення встановлених законодавством правил військового обліку, що мали місце до 19.05.2024 року.
Також суд враховує, що у відповідності до вимог ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» викладених в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року, який набув чинності 18.05.2024 року, позивачем протягом 60 днів, а саме 03.07.2024 року, звернувся до ТЦК, став на облік та оновив свої дані.
За вказаних обставин, оскільки позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП за відсутності законних підстав для цього, позовну заяву слід задовольнити, визнати протиправною та скасувати постанову №7046 від 04.07.2024 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, а провадження по справі закрити.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.
В частині заявлених вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява подавалась та інтереси позивача під час розгляду справи представлялись адвокатом Федорцем Є.Є., що діяв на підставі договору про надання правничої допомоги від 06.03.2025 року та виданого на його підставі ордеру від 14.03.2025 року.
Згідно довідки про отримання грошових коштів від 06.03.2025 року зафіксовано отримання адвокатом Федорцем Є.Є. від ОСОБА_1 коштів в якості оплати послуг за договором від 06.03.2025 року в сумі 10000 грн., тобто в розмірі гонорару, зафіксованому в п.6 договору.
Статтею 59 Конституції України гарантовано кожному право на правову допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Навіть у разі неподання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України має перевірити, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.11.2023 року у справі №826/7778/17.
Також в постанові Верховного Суду від 25.07.2023 року в справі №340/4492/22 зазначено, що наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено ч.7 ст.134 КАС України, однак не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої ст.134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частинами 1 і 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п.131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19).
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застсоування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (Заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Окрім цього, згідно зі ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Звідси, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.
Отже, надані суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу саме в розглядуваній справі.
Суд враховує, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн., визначена виходячи із розміру гонорару адвоката, вказаного у п.6 договору.
При цьому, стороною позивача не надано будь-яких документів, які б визначали вид наданих адвокатом послуг, витраченого часу та інш.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору адвокатом було підготовлено та подану до суду позов на шести аркушах з додатками, що були в розпорядженні позивача.
16.04.2025 року представник позивача в суді ознайомлювався з матеріалами справи, приймав участь в двох судових засіданнях тривалістю 36 та 40 хвилин.
За вказаних обставин, суд вважає заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн. належним чином не обгрунтованим та завищеним, оскільки не відповідає складності справи, фактично наданим послугам та не є співмірним із заявленими вимогами.
З урахуванням цього, враховуючи заперечення представника відповідача щодо неспівмірності заявлених вимог в цій частині, виходячи з критеріїв розумності та реальності адвокатських витрат, суд приходить до висновку про необхідність зменшення заявлених витрат на правову допомогу та їх стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 3000 грн.
Таким чином, всього з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 3605 грн. 60 коп.
Керуючись ст.ст.2,5,6,9,72-78,134,139,194,205,229,241-248,250,268,286 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження по справі - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №7046 від 04 липня 2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Провадження по справі відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп., витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн., а всього судові витрати в сумі 3605 грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 09 червня 2025 року.
Суддя С.Ю.Казак