Іменем України
04 червня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/240/25
Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Мігди Р.Ю., за правилами загального позовного провадження розглянув справу
за позовом: заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави,
вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000;
в особі позивача: Міністерства освіти і науки України, проспект Берестейський, 10, м. Київ, 01135;
до відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, проспект Голосіївський, 50, м. Київ, 03039;
до відповідача 2: Громадської організації «Март», вул. П'ятницька, 39, кімната 702, м. Чернігів, 14005;
до відповідача 3: Національного університету “Чернігівська політехніка», вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035;
предмет спору: про визнання недійсним договору оренди державного майна та повернення нежитлового приміщення
за участю повноважних представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача 1: Помаз В.В. - представник, діє в порядку самопредставництва згідно витягу з ЄДРПОУ;
від відповідача 2: Жилінський О.В. - адвокат, ордер на надання правничої допомоги серії СВ № 1122159, виданий 08.04.2025;
від відповідача 3: не прибув;
від прокуратури: Кравченко А.А. - прокурор відділу.
У судовому засіданні 04.06.2025, Господарським судом Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
17.03.2025, надійшов позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача - Міністерства освіти і науки України до відповідачів 1, 2 та 3 - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Громадської організації “Март» (далі - ГО “Март») та Національного університету “Чернігівська політехніка» (далі - НУ “Чернігівська політехніка») (сторін оскаржуваного правочину), з проханням:
- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.04.2015 № 35-15 (нова редакція), укладений 11.06.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Громадською організацією “Март» та Національним університетом "Чернігівська політехніка», об'єктом якого є нерухоме державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 26,9 кв. м. (кім. 703) на сьому поверсі дев'ятиповерхової будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету “Чернігівська політехніка»;
- зобов'язати Громадську організацію “Март» повернути Національному університету “Чернігівська політехніка» за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 26,9 кв. м. (кім. 703) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи спірний договір оренди від 11.06.2021, сторонами не дотримано вимог частини 4 статті 80 Закону України “Про освіту», не визначено мету використання об'єкта оренди, а надано орендарю самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване нежитлове приміщення, що порушує вказані приписи законодавства про освіту і в силу вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є правовою підставою для визнання його недійсним.
Позов поданий в порядку виключної підсудності за місцем знаходження нерухомого майна (об'єкту оренди), згідно з частиною 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Суд, ухвалою від 19.03.2025, прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в справі за правилами загального позовного провадження; установив сторонам строки для подачі письмових заяв по суті спору, в порядку статей 165 - 167, 178, 184 ГПК України.
Відповідач 1, у належний строк, подав відзив на позов, яким проти задоволення позову заперечив. Вважає, що оскільки об'єкт оренди не використовується навчальним закладом понад три роки, тому може бути використаний при укладенні договору оренди за будь-яким призначенням, що відповідає частині 2 статті 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» та п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна (затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 № 483), за винятком цільових призначень, що наведені сторонами в п. 7.1. (1) змінюваних умов договору оренди від 01.04.2015 № 35-15 (зі змінами). Просив застосувати правові наслідки спливу позовної давності до заявлених вимог, перебіг якої, як вважає РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, починає відлік з 01.04.2015, тобто з моменту укладення сторонами первісного договору оренди № 35-15 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності.
Відповідач 1 заявив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, засвідчених копій документів щодо погодження органами управління державним майном, Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України та Міністерством освіти і науки України, укладення договору оренди від 01.04.2015 № 35-15 та його пролонгації.
Дане клопотання судом задоволене, документи долучені до матеріалів справи.
Відповідач 2 подав відзив на позов, клопотав продовжити строк на вчинення зазначених дій, заперечив проти задоволення позову.
Суд установив, що відповідач довідався про відкриття провадження в справі 09.04.2025, після подачі його представником до суду заяви про надання доступу до матеріалів електронної справи. Ухвала про відкриття провадження в справі, направлена відповідачу, засобами поштового зв'язку, за адресою його реєстрації, повернута відділенням зв'язку за зворотною адресою, без її вручення з відміткою: «за закінченням терміну зберігання» (поштове відправлення 0601125772424)
Відтак, граничний строк для подачі відповідачем 2 відзиву на позов, що встановлений судом при відкритті провадження в справі, закінчує свій перебіг 24.04.2025. Тобто відзив на позов поданий ГО “Март», 23.04.2025, у належний строк, залучений судом до матеріалів справи. Клопотання відповідача 2 про продовження процесуального строку суд відхилив з наведених вище підстав.
У відзиві на позов відповідач 2 стверджував, що орендоване майно використовується ним в освітніх цілях. Виходячи з пунктів 3.1 - 3.3. Статуту ГО “Март» (затвердженого загальними зборами учасників, протокол від 10.12.1998 №1), статутними завданнями, метою та напрямками діяльності Організації є провадження просвітньої, освітньої та наукової діяльності. Зокрема, 03.02.2025, між ним та балансоутримувачем, НУ «Чернігівська політехніка», укладений договір № 610/1 про проведення практики здобувачів вищої освіти НУ «Чернігівська політехніка», предметом якого є проходження практики здобувачами вищої освіти навчального закладу на базі ГО “Март». Також між ним та НУ «Чернігівська політехніка» укладений договір від 03.02.2025 № 604/1 про співробітництво, предметом якого є співробітництво сторін у межах чинного законодавства та статутної діяльності, зокрема, проведення практичних занять для здобувачів вищої освіти на базі ГО “Март»; залучення практичних працівників ГО до проведення навчальних занять, що відповідають напрямкам діяльності сторін; спільна участь в міжнародних академічних програмах, виконання спільної дослідницької роботи в рамках міжнародних грантів, участь в міжнародно-технічних і науково-дослідних проектах міжнародного та регіонального рівнів; співробітництво щодо організації професійного й виробничого стажування професорсько-викладацького складу закладу вищої освіти, дослідницької роботи, участі магістрантів, аспірантів та докторантів у спільних проектах, що відповідають напрямкам діяльності сторін, тощо. Наголошував, що відповідач 2, в розумінні положень ЗУ «Про освіту», є суб'єктом освітнього процесу та використовує орендоване майно в цілях пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу. Також просив застосувати наслідки спливу позовної давності до заявлених вимог та відмовити в задоволенні позову.
Відповідач 3 не скористався правом на подачу відзиву на позов, проти заявлених вимог не заперечив.
Прокурор спростовуючи доводи відповідачів 1 та 2, подав до суду письмові відповіді на відзиви; позов підтримав. Звертав увагу, що договір оренди від 01.04.2015 № 35-15 (про який ведуть мову відповідачі) ним не оскаржується, оскільки строк його дії закінчився та який втратив чинність у зв'язку із укладенням договору оренди від 11.06.2021 (у новій редакції), за результатами проведеного, 21.05.2021, в порядку визначеному Закону України “Про оренду державного та комунального майна», електронного аукціону (UA-PS-2021-04-22-000047-1). На даний час користування орендованим майном здійснюється саме на підставі оскаржуваного договору оренди (в новій редакції) від 11.06.2021, що за процедурою укладення (шляхом проведення електронного аукціону), формою (примірний договір, затверджений постановою КМУ від 12.08.2020 № 820), складом сторін (тристоронній договір, п. 3 розділу І та п. 1.1. розділу ІІ Договору від 11.06.2021), цільовим призначення (на розсуд орендаря, п. 7 розділу І Договору від 11.06.2021), змістом та іншими умовами є окремим та самостійним правочином. Відтак, строки позовної давності, встановлені статтею 257 ЦК України, ним не пропущені, з урахуванням змісту пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу. Наголошував, що оскаржуваний договір оренди від 11.06.2021 не містить положень щодо мети використання орендованого майна, що пов'язана з забезпеченням освітнього процесу (всупереч доводам відповідача 2). Натомість, п. 7.1. розділу І цього договору передбачає, що майно може бути використане за цільовим призначенням на власний розсуд орендаря, що порушує приписи частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» та в силу статей 203, 215 ЦК України та статті 207 ГК України є підставою для визнання цього правочину недійсним.
Позивач подав письмові пояснення по суті спору, просив розглянути справу за відсутності його повноважного представника в судовому засіданні.
Суд задовольнив клопотання позивача, за відсутності мотивованих заперечень інших учасників справи, оскільки участь в судовому розгляді спору є процесуальним правом сторони.
30.04.2025, за результатами підготовчого засідання, суд постановив закрити підготовче провадження, призначив розгляд справи по суті на 21.05.2025, про що прокурор, позивач та відповідачі 2 та 3 повідомлені в порядку статей 120, 121 ГПК України, засобами електронного зв'язку в підсистемі Електронний суд.
21.05.2025, у судове засідання прибули: повноважні представники відповідачів 1 та 2, прокурор; позивач та відповідач 3 у судове засідання не з'явились, повноважних представників не направили, про дату, час та місце судового розгляду спору повідомлені завчасно, засобами електронного зв'язку, в підсистемі Електронний суд.
Неприбуття в судове засідання належним чином повідомлених представників позивача та відповідача 3, за висновком суду, не є перешкодою для вирішення спору по суті за наявними матеріалами справи (частина 1 статті 202 ГПК України).
Суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав повноважних представників відповідачів 1 та 2, які проти задоволення позову заперечили, просили застосувати наслідки спливу позовної давності. Прокурор позов підтримав у повному обсязі.
Суд відклав розгляд спору по суті на 04.06.2025, про що позивач та відповідач 3 повідомлені в порядку статей 120, 121 ГПК України, засобами електронного зв'язку, в підсистемі Електронний суд.
04.06.2025, у судове засідання прибули повноважні представники відповідачів 1 та 2, прокурор.
Суд продовжив розгляд справи по суті, розглянув подані документи і матеріали, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та
01.04.2015, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (орендодавець) та ГО “Март» (орендар), за погодженням з Державним підприємством «Чернігівський державний центр науки, інновацій та інформатизації» (далі - ДП «Чернігівський державний центр науки, інновацій та інформатизації», балансоутримувач), укладений договір оренди № 35-15 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого (п. 1.1.) орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування, без права приватизації та передачі в суборенду державне нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 26,9 кв. м. на сьомому поверсі (кімната 703) дев'ятиповерхової адмінбудівлі (далі - майно), розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що перебуває на балансі ДП «Чернігівський державний центр науки, інновацій та інформатизації», вартість якого визначена в висновку від 31.12.2014 і становить за незалежною оцінкою 97330,44 грн.
Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України (державний орган, до сфери управління якого належало спірне нерухоме майно), на звернення РВ ФДМ України в Чернігівській області (лист від 04.12.2014 № 11-04-04123), не надало письмову згоду на укладення договору оренди з відповідачем 2 на запропонованих умовах (сторонами не заперечується).
Майно було передане в оренду для розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності (п. 1.2.).
Орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акту приймання-передавання майна, обов'язок щодо складання якого покладається на орендодавця (п. 2.1, п. 2.4.).
Факт приймання - передачі спірного приміщення в оренду ГО “Март» підтверджується трьохстороннім актом від 01.04.2015, складений за погодженням з балансоутримувачем.
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить, без ПДВ, за базовий місяць розрахунку (останній місяць за який є інформація про індекс інфляції) - лютий 2015 року - 553,86 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті ФДМ України. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу в співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (пункти 3.1., 3.3., 3.6.).
У подальшому сторонами переглянутий розмір орендної плати та співвідношення її розподілу між орендодавцем та балансоутримувачем шляхом укладення договорів від 06.09.2017 та від 22.04.2018 про внесення змін до договору оренди від 01.04.2015 № 35-15.
Орендар зобов'язався, зокрема, ефективно використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього Договору (п. 5.1.).
Сторони встановили, що Договір укладений строком на 2 роки 364 дні та діє з 01.04.2015 по 30.03.2018 включно. Після закінчення терміну дії Договору, Договір може бути продовжений відповідно до вимог чинного законодавства, діючого на момент закінчення Договору, за умови належного виконання орендарем умов Договору, при обов'язковій наявності письмової згоди балансоутримувача та дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди. Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання акту приймання - передачі, обов'язок щодо складання якого покладається на орендаря (пункти 10.1., 10.4., 10.10.).
У зв'язку з реорганізацією Державного підприємства «Чернігівський державний центр науки, інновацій та інформатизації» шляхом його приєднання до Чернігівського національного технологічного університету, сторони уклали договір від 06.09.2017 про внесення змін до договору оренди від 01.04.2015 № 35-15 та установили, що балансоутримувачем орендованого майна є Чернігівський національний технологічний університет (що підпорядкований Міністерству освіти і науки України).
Сторони, шляхом укладення договору від 20.04.2018 про внесення змін до договору оренди від 01.04.2015 № 35-15, продовжили термін дії цього Договору на 2 роки 364 дні: з 31.03.2018 по 29.03.2021, включно, на умовах, передбачених Договором оренди, з урахуванням змін, внесених цим договором.
Міністерство освіти та науки України (державний орган, до сфери управління якого з 06.09.2017 належало спірне нерухоме майно) не надало РВ ФДМ України письмової згоди на продовження з ГО «Март» терміну дії договору оренди від 01.04.2015 № 35-15 (сторонами не заперечується).
Сторони, шляхом укладення договору від 10.09.2020 про внесення змін до договору оренди від 01.04.2015 № 35-15, у зв'язку з реорганізацією орендодавця та перейменування балансоутримувача, внесли зміни до поточної редакції Договору, встановивши, що орендодавцем виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідач 1), балансоутримувачем - НУ «Чернігівська політехніка» (відповідач 3).
03.10.2019, прийнятий Закон України “Про оренду державного та комунального майна» в новій редакції (157-IX, набув чинності з 27.12.2019), положеннями якого суттєво змінено процедуру передачі в оренду державного та комунального майна, зокрема, передбачено, що укладення та продовження договорів оренди здійснюється за результатами аукціону.
12.04.2021, РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях виданий наказ № 13/275 “Щодо прийняття рішення про оголошення аукціону», відповідно до п. 1 якого оголошений аукціон, за результатами якого може бути продовжений договір оренди № 35-15 від 01.04.2015 нерухомого державного майна - нежитлового приміщення, загальною площею 26,9 кв. м. (кімната 703) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адмінбудівлі, за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі НУ «Чернігівська політехніка», з існуючим орендарем або укладений договір оренди з новим орендарем. Вирішено: договір оренди № 35-15 від 01.04.2015 вважати продовженим до моменту укладення Договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого п. 152 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна.
Згідно із протоколом проведення електронного аукціону від 21.05.2021 № UA-PS-2021-04-22-000047-1, переможцем визначене ГО “Март».
11.06.2021, між РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець), ГО “Март» (орендар) та НУ “Чернігівська політехніка» (балансоутримувач) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає в строкове платне користування майно - нежитлове приміщення, площею 26,9 кв. м. (кімната 703) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі НУ “Чернігівська політехніка».
Згідно з п. 1.2. розділу ІІ Договору оренди від 11.06.2021 майно передається в оренду для використання згідно з п. 7 Умов, якими встановлено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря, за винятком таких цільових призначень: тренажерні зали, заклади фізичної культури і спорту, діяльність з організації та проведення занять різними видами спорту; заклади охорони здоров'я, клініки, лікарні, приватна медична практика, аптеки, ветеринарні лікарні (клініки, лабораторії ветеринарної медицини, ветеринарні аптеки, медичні лабораторії); заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; торгівельні об'єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; нічні клуби; ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.); сауни, лазні; організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності; готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки; комп'ютерні клуби та Інтернет-кафе; ритуальні послуги; громадські вбиральні; збір і сортування вторинної сировини.
За умовами п. 2.1. розділу ІІ Договору оренди від 18.05.2021, орендар вступає в строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписаний між сторонами 01.04.2015.
Пунктом 12.1. (1) розділу І та ІІ Договору оренди від 11.06.2021 визначено, що строк Договору 5 років з дати набрання ним чинності, з дня його підписання сторонами (тобто, діє по 11.06.2026).
Виходячи зі змісту установчих документів (пункти 1.1., 1.2., 2.1., 9.1., 9.2., 9.4. Статуту) НУ “Чернігівська політехніка» є закладом вищої освіти, заснованим на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство, МОН).
Матеріально-технічну базу Університету становлять будівлі, споруди, земля, комунікації, обладнання, транспортні засоби, гуртожитки, інші матеріальні цінності. Майно закріплюється за Університетом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації, або використанню не за призначенням, передачі в власність юридичним, фізичним особам, без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу Університету, крім випадків передбачених законодавством.
Таким чином, нежитлове приміщення, площею 26,9 кв. м. (кімната 703) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адмінбудівлі, за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, яке є об'єктом спірного Договору оренди від 11.06.2021 (у новій редакції), є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України та передане закладу освіти на праві господарського відання з метою здійснення освітньої діяльності.
Міністерство освіти і науки України, враховуючи пропозиції комісії (протоколи від 22.01.2021 № 2 та від 16.02.2021 № 3) надало письмову згоду на продовження дії договору оренди державного нерухомого майна від 01.04.2015 № 35-15, терміном на 5 років, з метою використання - “розміщення громадської спілки», про що повідомило балансоутримувача листом від 26.03.2021 № 1/11-2112 (а. с. 86 - 89, т. 1).
Суд установив, між сторонами існують правовідносини з оренди нерухомого майна державної власності, що врегульовані положеннями §5 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України), §1, §4 глави 58 ЦК України, Законом України “Про оренду державного та комунального майна», а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна (затверджений постановою КМУ від 03.06.2020 № 483, зі змінами).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, основний вид економічної діяльності орендаря - ГО “Март» - діяльність інших громадських організацій (код 94.99.).
Мотивуючи звернення до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що спірне приміщення використовується відповідачем 2 не за цільовим призначенням, що суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII, оскільки об'єкт оренди, що на праві господарського відання знаходиться на балансі НУ “Чернігівська політехніка» (закладу вищої освіти заснованого на державній формі власності, що фінансується за рахунок бюджетних коштів, пункти 1.1., 1.3., 9.1., 9.2., 9.5. Статуту), використовується для провадження господарської діяльності, що не пов'язана з освітньою діяльністю цього закладу, без мети надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, зокрема: забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу.
Відтак, за доводами прокурора, існують підстави для визнання договору оренди від 11.06.2021 (у новій редакції) недійсним, згідно зі статтями 203, 215 ЦК України, як наслідок, об'єкт оренди підлягає звільненню відповідачем 2 та поверненню балансоутримувачу в порядку реституції.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в особі Міністерства освіти і науки України.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушенню інтересів держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Наведені правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор вважає, що інтереси держави в даній справі полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави в сфері освіти.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України (затверджене постановою КМУ від 16.10.2014 № 630, далі - Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги в сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 п. 4 Положення).
Згідно з пунктами 2.1., 2.2., 9.2. Статуту НУ “Чернігівська політехніка», МОН реалізує права та обов'язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади в сфері освіти і науки, в підпорядкуванні та в сфері управління якого перебуває Університет; у тому числі здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Університету.
Отже, МОН є компетентним державним органом - суб'єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного вищого навчального закладу.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до МОН, листом від 05.02.2025 № 24-129вих-25, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні, 11.06.2021, відповідачами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 35-15, за об'єктом: нежитлове приміщення площею 26,9 кв. м. (кімната 703) на сьомому поверсі в дев'ятиповерховій адміністративній будівлі, за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі НУ “Чернігівська політехніка».
У листі-відповіді від 19.02.2025 № 1/3204-25 Міністерство повідомило, що в нього відсутня інформація про порушення умов зазначеного договору оренди державного нерухомого майна та його неналежного використання; просило в разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, що здійснює управління державним майном, який самостійно належних заходів на усунення виявлених порушень не вчинив та не мав такого наміру на майбутнє.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання звільнити орендоване приміщення.
За висновком суду, прокурором належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах в особі позивача.
Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.04.2015 № 35-15 (в новій редакції), що укладений 11.06.2021 відповідачами 1, 2 та 3.
За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 1, 4).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме сторони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець установлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання, з огляду на приписи статті 5 ЦК України, суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування в сфері освіти на час укладення договору оренди від 01.04.2015 № 35-15 (у новій редакції), тобто станом на 11.06.2021, були врегульовані положеннями Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 11.06.2021 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.04.2015 № 35-15) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Частиною 4 статті 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 11.06.2021 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.04.2015 № 35-15) передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Підпунктом 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності (затверджених постановою КМУ від 27.08.2010 № 796, у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 11.06.2021 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.04.2015 № 35-15) визначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги. Зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, в разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Таким чином, положення Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (у редакції, чинній станом на 11.06.2021) містять імперативні приписи щодо заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.
Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23.
Верховний Суд звертав увагу, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
Закон України “Про освіту» (в редакції, чинній станом на 11.06.2021) не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи та з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22.
Як звертав увагу Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, саме в договорі оренди має бути визначено мету використання майна освітнього призначення.
В указаній справі судом установлено, що нежитлове приміщення (офіс в адміністративній будівлі), що належать до майна закладів освіти, передане орендарю в користування не з метою надання послуг, що не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням його учасників, а з метою використання майна освітнього закладу за будь-яким цільовим призначенням, на розсуд орендаря (крім винятків, перелічених у п. 7.1. розділу І Договору), що за висновком суду, є порушенням імперативних приписів частини 4 статті 80 Закону України «Про освіти» (в редакції станом на 11.06.2021).
Надані відповідачем 2 до матеріалів справи засвідчені копії договорів про співпрацю та про проведення практики здобувачів вищої освіти, що укладені 03.02.2025, між ним та НУ «Чернігівська політехніка», тобто після чотирьох років з моменту проведення аукціону та укладення за його результатами оскаржуваного договору, не можуть свідчити про дотримання сторонами цього правочину вимог чинного законодавства на момент його укладення (як вірно звертає увагу прокурор).
Наявні в матеріалах справи докази, на підтвердження провадження ГО "Март" просвітницької діяльності в сфері захисту прав людини, в тому числі з залученням учасників освітнього процесу, не свідчать про спірне приміщення використовується ним виключно з цією метою.
Щодо вимоги про повернення орендованого майна балансоутримувачу.
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладені такі висновки: за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій в натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).
Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано в зв'язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 цього Кодексу).
Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (схожий за змістом висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Вимога про застосування наслідків реституції в вигляді повернення сторін правочину в попередній стан, що існував до укладення оскаржуваного договору, зокрема, зобов'язання орендаря повернути балансоутримувачу за актом повернення з оренди спірне нерухоме майно, має похідний характер, та з огляду на доведеність існування підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним, відповідач 2 немає правомірних підстав для користування цим приміщенням, а тому повинен його повернути з орендного користування.
Щодо застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідачі 1 та 2 письмово клопотали застосувати наслідки спливу позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди від 01.04.2015 № 35-15 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки вважають, що початок перебігу позовної давності до заявлених вимог необхідно обліковувати саме з моменту виникнення спірних правовідносин сторін, а саме з дня укладення відповідачами 1 та 2 договору оренди № 35-15, тобто з 01.04.2015.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зазначала про те, що: "якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та в справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого поданий позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "у разі якщо держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, в цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави в цих відносинах. Тому в відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу в відповідних відносинах (пункти 6.21., 6.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19., 4.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (п. 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною в справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави в разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною в справі.
Прокурор пред'явив вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення майна, подавши позов в інтересах МОН України, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава.
Для застосування позовної давності за заявою сторони в спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача в спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Основною позовною вимогою прокурора в цій справі є визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.04.2015 № 35-15 (у новій редакції), що укладений 11.06.2021 між РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, ГО “Март» та НУ “Чернігівська політехніка» (тобто в трьохсторонньому порядку), за результатами проведеного електронного аукціону № UA-PS-2021-04-22-000047-1. Звільнення орендованого приміщення та його повернення орендарем з користування за актом приймання - передачі балансоутримувачу - похідна вимога.
Попередній договір, про який ведуть мову відповідачі 1 та 2, виходячи з умов договору про внесення змін від 20.04.2018 до договору оренди № 35-15, закінчив строк своєї дії 30.03.2021 та був пролонгований за наказом РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях від 12.04.2021 № 13/275 (п. 2) до моменту укладення договору з переможцем аукціону, тобто по 10.06.2021.
За висновком Верховного Суду в постанові від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23, обставини якої подібні даній (п. 5.38.): об'єктивно перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним, у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України. Подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 (зміст якої трактується відповідачем 2 невірно).
Як підтверджено матеріалами справи, МОН було обізнане з фактом укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.04.2015 № 35-15 (у новій редакції), між відповідачами 1,2,3, за результатами електронного аукціону 11.06.2021, оскільки попередньо надавало дозвіл на продовження терміну дії цього Договору (лист від 26.03.2021 № 1/11-2112, в тому числі й його істотних умов, зокрема, цільового використання - “для розміщення громадської спілки»).
З урахуванням наведеного, за висновком суду, перебіг строків позовної давності відносно заявленої вимоги про визнання недійсним цього правочину, слід обраховувати з моменту його укладення відповідачами 1, 2 та 3, тобто з 11.06.2021, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23 (обставини якої подібні даній).
Натомість, як вірно звертає увагу прокурор, виходячи з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Наведене узгоджується зі змістом п. 7 Прикінцевих положень ГК України.
Відповідно до постанови КМУ “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою КМУ “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) № 1236 від 09.12.2020, в Україні встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою КМУ № 651 від 27.06.2023, на всій території України відмінений карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово був продовжений та, який триває і на момент ухвалення судового рішення в справі.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 19, за яким, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений в наступній редакції: “У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Виходячи з наведених вище норм закону, загальний строк позовної давності продовжений на час дії карантину (в період з 12.03.2020 по 30.06.2023) та відповідно продовжений, а потім зупинений, на строк дії правового режиму воєнного стану (починаючи з 24.02.2022 та на разі не обліковується). Відтак, прокурор звернувся за захистом порушеного державного інтересу в межах визначеного законом строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України.
Наведене узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22, від 28.03.2024 у справі № 903/877/20, від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 та інші.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням установлених обставин та наведених вище висновків, позов прокурора підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на зміст наведеної норми, судовий збір сплачений прокуратурою за розгляд даного спору в сумі 6056,00 грн покладений на відповідачів 1, 2 та 3, у рівних частинах по 2018,67 грн.
Керуючись статтями 42, 46, 47, 53, 55, 73, 74, 76 - 79, 91, 123, 129, 202, 233, 236, 238, 241 ГПК України, господарський суд
1. Задовольнити в повному обсязі позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави (код ЄДРПОУ 02910114) в особі позивача - Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185), до відповідачів 1, 2 та 3 - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325), Громадської організації “Март» (код ЄДРПОУ 25618907) та Національного університету “Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та повернення приміщення з орендного користування.
2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.04.2015 № 35-15 (нова редакція), укладений 11.06.2021, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325), Громадською організацією “Март» (код ЄДРПОУ 25618907) та Національним університетом “Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798), за об'єктом: нежитлове приміщення, площею 26,9 кв. м. (кімната 703) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету “Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798).
3. Зобов'язати Громадську організацію “Март» (вул. П'ятницька, 39 (кімната 702), м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 25618907) повернути Національному університету “Чернігівська політехніка» (вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035; код ЄДРПОУ 05460798) за актом повернення з оренди орендованого майна - нежитлове приміщення, площею 26,9 кв. м. (кімната 703) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39.
4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (пр-т. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039; код ЄДРПОУ 43173325) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 2018,67 грн судового збору.
5. Стягнути з Громадської організації “Март» (вул. П'ятницька, 39 (кімната 702), м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 25618907) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 2018,67 грн судового збору.
6. Стягнути з Національного університету “Чернігівська політехніка» (вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035; код ЄДРПОУ 05460798) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 2018,66 грн судового збору.
7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 ГПК України.
Повне судове рішення складене та підписане 10.06.2025.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 ГПК України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.
Суддя А.В. Романенко