29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"20" травня 2025 р. Справа № 924/1159/24
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи
за позовом Керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах:
Міністерство оборони України, м.Київ
Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до Фізичної особи-підприємця Пехотіної Марини Леонідівни, Дніпропетровська область, Васильківський район, смт. Чаплине
про стягнення 145 942,00 грн. штрафу
За участю представників сторін:
від позивача 1 - Панасюк В.М. в режимі ВКЗ
від позивача 2 - Циц С.В.
від відповідача - Смагін В.Г. в режимі ВКЗ
від прокуратури - Манзелевський Ю.В,- згідно посвідчення
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 20.05.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах: Міністерство оборони України, м.Київ та Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 до Фізичної особи-підприємця Пехотіної Марини Леонідівни, Дніпропетровська область, Васильківський район, смт. Чаплине про стягнення 145 942,00 грн. штрафу.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи та визначено до розгляду судді Заярнюк І.В.
Ухвалою суду від 06.01.25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10:30 30.01.2025р.
У підготовчому засіданні 30.01.2023р. постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про оголошення перерви до 12:30 год. 26.02.2025р.
Повідомленням про неможливість проведення підготовчого засідання від 26.02.2025р. підтверджено, що у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Заярнюка І.В., підготовче засідання призначене на 12 год. 30 хв. 26 лютого 2025 р. по справі №924/1159/24 не проводилось.
Ухвалою суду від 10.03.2025р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів. Розгляд справи №924/16/25 перепризначено на 12:00 год. "02" квітня 2025 р.
У підготовчому засіданні 02.04.2025р. суд постановив ухвалу без оформлення окремого процесуального документу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до слухання по суті на 11:30 год. 24.04.2025р.
У судовому засіданні 24.04.2025р. суд постановив ухвалу без оформлення окремого процесуального документу про оголошення перерви до 11:30 год. 13.05.2025р.
У судовому засіданні 13.05.2025р. суд постановив ухвалу із знесенням до протоколу судового засідання про оголошення перерви до 14:30 год. 20.05.2025р.
Представники позивачів та прокурор в судовому засіданні просили суду задовольнити позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції проти позовних вимог заперечував з підстав зазначених у поданому відзиві.
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
22.07.2024р. між військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) та фізичною особою-підприємцем Пехотіною М.Л. (Постачальник) було укладено договір №09/07. Постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність військової частини НОМЕР_1 (Замовник) товар: ДК 021:2015 33140000-3 «Медичні матеріали» в кількості та за ціною, визначеними у Додатку 1 до договору (Специфікація), а Замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його (п.1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість та ціна товару визначені у додатку 1 до договору (Специфікація), що є його невід'ємною частиною.
Відповідно п.1.3 договору, замовник залишає за собою право на зменшення обсягів придбання товару в залежності від обсягів фінансування.
Згідно п. 1.4.1 та п. 1.4 договору постачальник підписанням цього договору визнає та підтверджує, що товар є новим, належить постачальнику на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними та/ або юридичними особами, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що постачальник гарантує, що у нього є всі необхідні документи для здійснення продажу товару, що поставляється згідного даного договору.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що постачальник повинен поставити замовнику товар, якість якого повинна відповідати вимогам, які передбачені нормативно-правовими актами, а також тим, які зазначені у Додатку 1 до договору (Специфікація). Постачальник гарантує, що товар не має недоліків та дефектів, що пов'язані із якістю матеріалів, з яких він виготовляється та/або із технологією його виробництва. Одночасно з товаром постачальник зобов'язаний передати замовнику належні документи, що підтверджують якість товару (декларація про відповідність, товаро-транспортна накладна) його походження, дату виготовлення та технічні характеристики.
Пунктом 2.2 договору передбачено перелік документів, які постачальник зобов'язаний надати одночасно з поставкою товару, зокрема рахунок-фактуру на відвантажений товар, яка підписана постачальником; акт про фактичну якість та/або кількість (асортимент), що підтверджує одержання товару відповідної якості, який відповідає вимогам договору та який оформлений і підписаний сторонами; видаткова накладна постачальника, що містить обов'язкові реквізити та підписана постачальником із зазначенням одержувача товару, дати здійснення господарської операції.
Загальна ціна договору визначена згідно з Додатком 1 до договору (Специфікація) та становить 375 000,00 грн., без ПДВ (п. 3.2 договору).
Згідно пунктів 4.2 та 4.3 договору усі розрахунки за договором проводяться у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів замовником на рахунок постачальника. Замовник оплачує 100% вартості фактично поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів згідно з рахунком-фактурою на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки товару та підписання представниками сторін накладної та акту приймального контролю (якості) товару, за умови наявності відповідного фінансування. У разі затримки бюджетного фінансування, оплата здійснюється протягом 10 банківських днів з дати надходження грошових коштів на рахунок замовника.
Поставка товару здійснюється силами та рахунок постачальника (пункт 5.1 договору).
Поставка товару здійснюється: за письмовою заявкою замовника протягом 15 днів з моменту подання заявки (пункт 5.2 договору).
Замовник направляє лист-заявку постачальнику щодо поставки відповідної партії товару у письмовому вигляді через "Укрпошту" за рахунок постачальника, на адресу, зазначену у цьому договорі (пункти 5.2, 5.3 договору).
Місце поставки товару: 29026, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 122 (пункти 5.4 та 5.14 договору).
Пунктами 5.5 та 5.6 договору передбачено, що поставка та вивантаження товару здійснюється постачальником згідно із заявкою замовника, транспортом постачальника. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару замовнику згідно видаткової накладної. Право власності на товар переходить замовнику в момент його отримання останнім. Моментом отримання товару вважається відмітка замовника про отримання товару на видатковій накладній.
Згідно пункту 6.3 договору постачальник зобов'язаний забезпечити доставку, розвантаження, передачу, розпакування, монтаж товару у строки, встановлені цим договором (пп.6.3.1); забезпечити поставку товару, кількість та комплектність та якість якого відповідає умовам, установленим цим договором (пп.6.3.2); у випадку виникнення обставин, що не дозволяють постачальнику належним чином виконати свої зобов'язання за цим договором, негайно письмово сповістити про це замовника (пп.6.3.8).
Також, згідно з п. 7.1 договору за порушення умов договору або неналежне виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.
Відповідно до п. 7.8 договору за порушення поставки товару або строку заміни неякісного (невідповідного товару) на якісний (відповідний), постачальник на вимогу замовника сплачує пеню у розмірі 1 відсоток вартості товару з урахуванням ПДВ з якої допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості з урахуванням ПДВ. Постачальником поставлено товару за договором на суму 205300 гривень.
12.09.2024р. Замовник направив на адресу Постачальника вимогу-замовлення на поставку непоставленого товару згідно договору № 09/07 від 22.07.2024р. (вих. № 2146 від 12.09.2024р.).
30.09.2024р. Замовник повторно направив на адресу Постачальнику вимогу-замовлення на поставку товару згідно договору № 09/07 від 22.07.2024р. (вих. № 2268 від 30.09.2024р.).
За неналежне виконання договірних зобов'язань, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача у примусовому порядку 145 942, 00 грн. штрафних санкцій.
Дослідивши обставини справи та оцінивши надані докази по суті спору, суд бере до уваги таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст. 53 ГПК України).
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У рішенні від 05.06.2019р. №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України, суд враховує таке.
Згідно з указом Президента України від 15.12.1999р. №1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Згідно ст. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014р. (далі - Положення), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
На Міністерство оборони України покладено забезпечення життєдіяльності Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння і військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснення контролю за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил; утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, які належать до сфери управління Міноборони, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; реєструє військові частини як суб'єкти господарської діяльності; веде облік об'єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони (ст. 4 Положення).
До складу Збройних Сил України входить військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), фінансування якої здійснюється з Державного бюджету України, на яку покладаються функції із забезпечення оборони, територіальної цілісності і незалежності України та діяльність якої повністю координується Міністерством оборони України.
Командир військової частини НОМЕР_1 являючись військовослужбовцем Збройних Сил України, несе повну відповідальність за діяльність ввіреної йому військової частини НОМЕР_1 , за стан і ефективне використання закріпленого за нею державного майна, за витрачання грошових коштів, а також за вжиття вичерпних заходів з приводу відшкодування завданої шкоди майновим інтересам військової частини, у тому числі вживає заходи щодо погашення існуючої дебіторської заборгованості перед військовою частиною НОМЕР_1 .
Для захисту порушеного права командир військової частини НОМЕР_1 уповноважений виступати стороною в суді, оскільки згідно вимог ст. ст. 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність ввіреної йому установи та зобов'язаний вживати заходів, спрямованих на відшкодування заподіяних збитків у відповідності із законом, у тому числі шляхом звернення з позовом до органів правосуддя.
Військова частина НОМЕР_1 виконує бойові завдання, здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, що викликає потребу у забезпеченні належного матеріально-технічного забезпечення.
Враховуючи те, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, яке наділене повноваженнями здійснювати управління майном Збройних Сил України та те, що військова частина НОМЕР_1 входить до складу Збройних Сил України на яку покладаються функції із забезпечення оборони, територіальної цілісності і незалежності України та діяльність якої повністю координується Міністерством оборони України, а тому Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 є органами уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відтак, зважаючи на викладене, суд вважає, що інтереси Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 є складовою інтересів держави, а тому останні є належними позивачами у цій справі.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 26.11.2024р. за вих.№2868 з огляду на обмежені фінансові ресурси звернулась до Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону із проханням вжити заходів реагування щодо стягнення за договором 09/07 від 22.07.2024р. пені та штрафу за порушення виконання строків поставки та зобов'язання постачальника виконати умови договору.
Матеріалами справи стверджується факт звернення Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 з повідомленнями від 06.12.2024р. за вих.№30.57/02-4102вих-24 та вих.№30.57/02-4101вих-24 про виявлені порушення законодавства України, проханням надати інформацію про вжиті заходи з метою усунення викладених у листах порушень, а також чи будуть вживатись заходи представницького характеру, спрямовані на стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору поставки №09/07 від 11.07.2024р.
Тимчасово виконуючий обов'язки командувача Медичних сил Збройних Сил України листом від 20.12.2024р. повідомив Хмельницьку спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону про призначення службового розслідування щодо необхідності вжиття заходів реагування з приводу непоставлення товару (медичного обладнання) військовій частині НОМЕР_1 за договором від 22.07.2024р. №09/07, про що буде проінформовано додатково.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 13.12.2024р. за вих.№3042 поінформувала Хмельницьку спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону про надання документів про виконання договору.
Наведене свідчить про вияв пасивної поведінки уповноважених суб'єктів після отримання повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021р. у справі №905/1529/20, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18.
24.12.2024р. Хмельницькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону надіслано повідомлення Міністерству оборони України та військовій частині НОМЕР_1 про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом пред'явлення позову до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення на користь військової частини НОМЕР_1 штрафних санкцій в сумі 145 942,00 грн. за договором поставки №09/07 від 22.07.2024р.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
У справі, що розглядається, керівник Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до суду в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 з вимогою про стягнення з фізичної особи-підприємця Пехотіної М.Л. на користь військової частини НОМЕР_1 145 942,00 гривень штрафних санкцій за договором поставки №09/07 від 22.07.2024р.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
Повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, відтак суспільний інтерес у безумовному дотриманні вимог бюджетного законодавства спрямований на належне і безперервне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу, в т.ч. і медичним обладнанням.
До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави вцілому.
У зв'язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при невиконанні постачальниками взятих на себе зобов'язань за поставку товарів для потреб Збройних Сил України, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.
Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.
Недотримання відповідачем договірних зобов'язань вказує на наявність порушень інтересів держави, що зобов'язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку.
За наведених обставин, оскільки прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, враховуючи, що останні самостійно не звернулися до суду, про що повідомили прокуратуру, суд дійшов висновку про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі органів, уповноважених державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 .
У справі, що розглядається, предметом позову є вимога про стягнення з відповідача штрафних санкції (пені та штрафу) за несвоєчасну поставку товару за договором поставки №09/07, укладеним 22.07.2024р. між військовою частиною НОМЕР_1 та фізичною особою-підприємцем Пехотіною М.Л.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч.1 ст.179 ГК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до п.11-1 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, у разі, коли замовники є закладами охорони здоров'я або структурними підрозділами з питань охорони здоров'я обласних та Київської міської державних (військових) адміністрацій, здійснюють закупівлі лікарських засобів, які в установленому законом порядку зареєстровані в Україні, та медичних виробів за переліком згідно з додатком 1, вартість яких становить або перевищує 50 тисяч гривень, такі закупівлі здійснюються з використанням електронного каталогу відповідно до Порядку формування та використання електронного каталогу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2020 №822.
Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Як вбачається із матеріалів справи, за результатами проведеної публічної закупівлі, 22.07.2024р. між військовою частиною НОМЕР_1 , як замовником, та фізичною особою-підприємцем Пехотіною М.Л., як постачальником, укладено договір № 09/07 згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність замовника товар: пластини та гвинти для проведення остеосинтезу за "Єдиним закупівельним словником" код ДК 021:2015 33140000-3 "Медичні матеріали" в кількості та за ціною, визначеними у додатку 1 до договору (специфікація), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).
Вказані положення ГК України кореспондуються з положеннями ст.712 ЦК України.
Згідно ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Частинами 1-3 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при укладенні договору №09/07 від 22.07.2024р. ними погоджено предмет договору - товар: пластини та гвинти для проведення остеосинтезу за "Єдиним закупівельним словником" код ДК 021:2015 33140000-3 "Медичні матеріали" в кількості та за ціною, визначеними у додатку 1 до договору - специфікації (п.1.1, 1.2 Договору).
Крім того, під час укладення договору №09/07 сторонами погоджено і умови щодо строку і місця поставки, а також строк дії договору.
Так, згідно п.п.5.2-5.4 Договору поставка товару здійснюється за письмовою заявкою замовника протягом 5 (п'яти) днів з моменту подання заявки; замовник направляє лист-заявку постачальнику щодо поставки відповідної партії товару у письмовому вигляді через «Укрпошту» за рахунок постачальника, на адресу, зазначену у цьому договорі; місце поставки товару: 29026, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 122.
Суд враховує, що згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.1, 2, 4 ст. 631 ЦК України).
Відповідно до п.9.1 договору №04/09 цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 30.11.2024р., а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань.
Суд враховує, що відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на вищенаведене, суд виходить з вільного волевиявлення та відповідності договору внутрішній волі сторін, що спрямовані на настання певних наслідків.
Як вбачається зі змісту договору, волевиявлення сторін спрямоване на те, що сторонами у договорі №09/07 встановлено строк виконання зобов'язання (обов'язку) постачальника з передачі товару замовнику - 15 днів з моменту подання заявки.
Враховуючи те, що сторони в договорі погодили строк виконання зобов'язання з поставки товару постачальником, а саме: 15-денний строк з моменту подання заявки отримання заявки замовника (п.5.2, 5.3 Договору), в силу ч.1 ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у цей строк, відтак суд відхиляє посилання відповідача на необхідність застосування в цьому випадку порядку визначення строку виконання зобов'язання упродовж строку дії договору (п.9.1 Договору), з огляду на їх неґрунтовність.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 у справі №355/385/17, здійснюючи тлумачення статті 629 ЦК України, зазначив, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання, його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі №344/2483/18).
Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
Принцип pacta sunt servanda в Україні закріплений ст.1 Закону України «Про міжнародні договори України». Крім того, він міститься у вище згадуваній статті 629 ЦК України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Застосовуючи зазначений принцип Верховний Суд у справі №910/22752/17 звернув увагу, що, укладаючи основний договір, сторони спору мали право очікувати, що все, обумовлене укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони.
У постанові від 16.05.2018 в справі № 541/2246/16-ц Верховний Суд надав тлумачення статей 638, 651, 653, 654 ЦК України та зазначив, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов'язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов'язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму.
За змістом статей 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Отже, укладений 22.07.2024р. між військовою частиною НОМЕР_1 та ФОП Пехотіною М.Л. договір №09/07 чинний, умови його у встановленому законом порядку не змінювались, відтак обов'язки, що виникли внаслідок його укладення, підлягали виконанню, а сторони мали право очікувати, що буде виконано все, що обумовлене цим правочином належним чином і у визначений строк.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1 ст.640 ЦК України).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" переможець процедури закупівлі - це учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Статтею 22 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено вимоги до тендерної документації, яка по суті є пропозицією з визначенням всіх істотних умов та представленням проекту договору.
Згідно з п. 32 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Тобто, тендерна пропозиція є зустрічною пропозицією учасника укласти договір на умовах зазначених в тендерній пропозиції.
Частиною 6 ст. 28 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що за результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовник визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про публічні закупівлі" рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення переможця, та протягом одного дня після прийняття такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.
Таким чином, визначення переможця торгів, прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю та направлення переможцю повідомлення про намір укласти договір, свідчить про те, що замовник прийняв тендерну (зустрічну) пропозицію переможця та погодився на укладення договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі.
Конструкція "замовник укладає", а не "замовник має право укласти" свідчить, що дана норма покладає саме обов'язок і саме на замовника укласти договір з переможцем торгів, проект та істотні умови якого вже узгоджені сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 33 Закону України "Про публічні закупівлі" у разі відмови переможця процедури закупівлі/ спрощеної закупівлі від підписання договору про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації/оголошення про проведення спрощеної закупівлі, неукладення договору про закупівлю з вини учасника або ненадання замовнику підписаного договору у строк, визначений цим Законом, або ненадання переможцем процедури закупівлі документів, що підтверджують відсутність підстав, установлених статтею 17 цього Закону, замовник відхиляє тендерну пропозицію/ пропозицію такого учасника, визначає переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі серед тих учасників, строк дії тендерної пропозиції яких ще не минув, та приймає рішення про намір укласти договір про закупівлю у порядку та на умовах, визначених цією статтею.
Тобто, єдиними підставами не підписання договору є дії або бездіяльність саме учасника торгів, а не замовника: відмова переможця закупівлі від підписання договору про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації, не укладення договору про закупівлю з вини учасника у строк, визначений цим Законом, або не надання переможцем документів, що підтверджують відсутність підстав, передбачених статтею 17 цього Закону.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 904/4036/18.
Отже, з огляду на наведене момент укладення договору пов'язаний з моментом одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, а не з часом отримання стороною примірника договору. В даному випадку замовник уклав договір з переможцем торгів, проект та істотні умови якого вже узгоджені сторонами. Жодною зі сторін не заперечується підписання договору №09/07 від 22.07.2024р, у пункті 9.1 якого визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 30.11.2024, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань.
Суд враховує висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021р. у справі №147/66/17, згідно якого добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного.
Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 16.02.2022р. у справі № 914/1954/20).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли з підстав невиконання відповідачем як постачальником своїх договірних зобов'язань з поставки товару, у зв'язку з чим прокурор просить стягнути з відповідача 145 942,00 грн. штрафних санкцій за договором поставки №09/07 від 22.07.2024р, зокрема: 134 063,00 пеня; 11 879,00 грн. 7% штрафу.
У п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема щодо сплати неустойки.
За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ст.546 ЦК України).
Згідно ч.1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
Аналогічна норма міститься у ст.230 ГК України, зокрема штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно п.7.1 Договору за порушення умов даного договору або неналежне виконаним своїх обов'язків Сторони несуть відповідальність згідно законодавства.
Пунктом 7.8 Договору визначено, що за порушення строку поставки товару або строку заміни неякісного товару на якісний (відповідний), постачальник на вимогу замовника сплачує пеню у розмірі 1 % вартості товару з урахуванням ПДВ (ПДВ враховуються, якщо постачальник є платником ПДВ), з якої допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості з урахуванням ПДВ (ПДВ враховуються, якщо постачальник є платником ПДВ).
Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, порушення інтересів держави та прав позивачів відповідачами, а відтак - наявність підстав для судового захисту прав позивачів шляхом стягнення з відповідача на користь військової частини НОМЕР_1 штрафних санкцій за договором 09/07 від 22.07.2024р. в сумі 145 942,00 грн.
Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевказане, наведені вище положення ГПК України, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Петотіної Марини Леонідівни ( АДРЕСА_2 , НОМЕР_2 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) - 145 942,00 грн. (сто сорок п'ять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні 00 коп.) штрафних санкцій, 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп. ) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складений та підписаний 30.05.2025р.
Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронні кабінети.
Суддя І.В. Заярнюк